ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Таємниця талановитого майстра
Таємниця талановитого майстра

У місті Флоренції мешкав молодий скульптор, на ім’я Флоріо. Його мармурові статуї купували за величезні гроші, проте хлопець залишався нікому не відомим бідняком.
Зате з вуст флорентійців не сходило ім’я майстра Фабіано. Чоловік справді був хорошим різьбярем і живописцем. З усієї Італії приїжджали молоді художники, щоб перейняти його майстерність, але слава запаморочила голову Фабіано: думав лише про багатство й усе рідше створював нові шедеври. І ось його учнем став юний Флоріо.
– Скажіть, як створити прекрасну статую? – запитав хлопець.
– Дуже просто, – засміявся Фабіано. – Візьми глибу й відсічи все непотрібне.
Флоріо наполегливо працював протягом трьох років, і якось пізно ввечері Фабіано заглянув у юначу майстерню. У кутку горіла самотня свічка – там працював Флоріо. Учитель нечутно підійшов і завмер від захоплення – настільки прекрасне було творіння хлопця. Фабіано з гіркотою подумав, що учень талановитіший від нього. Захоплення змінилося заздрістю, а потім страхом. Чоловік немов чув, як скрізь говорять про Флоріо, а про нього, Фабіано, мовчать. Юнак озирнувся: – Погляньте, майстре! Чи досягнув я чогось?
– Що ж, робота непогана, – байдуже відповів Фабіано. – Та знаєш, якими б чудовими не були твори, на невідомого художника ніхто й не гляне. Натовп шанує лише знаменитостей. Гаразд, допоможу тобі, викарбувавши власне ім’я на статуї. Навіть більше: дам сто флоринтів, хоча навряд чи поверну хоча б десяту частину. – Дякую, майстре! – вигукнув простодушний Флоріо. – Який Ви добрий!
– Якщо й надалі так працюватимеш, можливо, погоджуся поставити ім’я і на інших скульптурах. Тільки пам’ятай: ніхто не повинен знати про нашу угоду. – Присягаюся, з моїх вуст не зрине і слово.
Ось чому Флоріо залишався бідним і невідомим, а слава Фабіано засяяла новим та яскравішим світлом.
Юний скульптор мав товариша – молодого поета Симоне. Друзі були близькими, немов рідні брати. Автор віршів увесь час дивувався, чому Флоріо, тонко відчуваючи красу, сам нічого не створює, а ще більше його цікавило інше…
– Поясни мені, – звертався Симоне до товариша, – як хвалькуватий Фабіано вирізьблює з мармуру такі скульптури? Запевняю: тут якась таємниця! Флоріо лише сумно знизував плечима.
Одного разу Симоне написав вірш і захотів почути думку товариша. Не зволікаючи, вирушив до майстерні Фабіано, проте двері були замкнені. Тоді поет пригадав, що начебто в будинку є ще один вхід. Оглянувши всі кімнати, нікого не зустрів. Діставшись найвіддаленішого закутка, не тільки знайшов приятеля, а й розгадав таємницю нечесного Фабіано.
Флоріо стояв перед скульптурою дівчини, яка розглядала себе в люстро. Мармурова красуня вражала досконалістю. Симоне звернув увагу, що статуя здавалася рідною сестрою тих, які прославили Фабіано.
– Тепер я знаю правду! – вигукнув поет.
Флоріо озирнувся і зблід.
– Благаю, ні слова! Я присягнувся мовчати.
– Ти нічого й не казав, – заперечив Симоне. – Я все побачив сам.
За тиждень Фабіано оголосив, що продемонструє нову статую. На майдані зібралося море народу. Тут були художники, музики та знатні городяни. Навіть герцоґ прийшов поглянути на нове творіння. З’явився й Симоне. А осторонь стояв невідомий підмайстер Флоріо. Ось Фабіано скинув зі скульптури покривало. Натовп завмер від захоплення, а герцоґ мовив:
– Дякую, Фабіано, за таку радість. Твоя статуя, немов жива. Здається, зараз заговорить!
– О Ваша високосте, я щасливий від такої оцінки, – низько вклонився Фабіано. – Якби статуя справді могла говорити, то розповіла б, скільки днів і ночей витратив її творець.
Навколо залунали овації, не аплодував лише Симоне. Він дивився на друга: очі Флоріо були повні сліз. Тоді поет ступив уперед і звернувся до статуї:
Від ніжних рис обличчя ллється світло,
Утілюючи мрії юних дів.
На мармурове дивлячись творіння,
Благаємо, скажи, хто автор твій.
І статуя на подив присутніх відкрила вуста:
Вночі непоспіхом різець
Мене з каміння вивів.
Флоріо – ось мій творець,
Хоч він мовчать повинен.
Щойно мармурова красуня замовкла, як гнівно закричали її сестри та брати:
Зітріть із нас нечувану ганьбу!
Створив нас Флоріо!
На майдані запанувала тиша. Присутні озиралися, шукаючи Фабіано, та його ніде не було. Від докорів нечистої совісті майстер утік, і ніхто його більше ніколи не бачив.
– Флоріо! Флоріо! – дружно закричав на майдані натовп.
Герцоґ привітав юного скульптора, а потім звернувся до поета:
– Симоне, як ти примусив заговорити статуї? Я думав, що чудес не буває.
– А це не диво, – щиро відповів хлопець. – Погляньте на ці статуї. Хоч і мовчазні, та все розповідають про свого творця. Кожен справжній витвір мистецтва – картина, скульптура, музика – говорить голосом автора. Я лише спромігся зробити цю мову більш зрозумілою.
Флоріо став найвідомішим майстром, а його твори тішили серця всіх людей.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: