ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Гарпалеоне
Гарпалеоне

Був собі на світі віслючок. Ще й імені малий не мав, бо всього три дні як народився, і господар ще не встиг його назвати. Віслючок був жвавий і веселий, до всього цікавий і знай стромляв свого носа, куди треба і куди зовсім не слід.
На четвертий день свого життя він брикав на подвір’ї і раптом зупинився перед малесенькою ямкою в піску. Ця ямка страшенно зацікавила й насторожила віслючка. Він широко розставив ноги, схилив голову й понюхав, чим там пахне. Та зненацька в ямці де не взялося чудовисько: черево як барило, лап сила-силенна, і всі так і тягнуться схопити віслючка за голову! А був то жучок-малючок, якого називають мурашиним левом. Він сидить собі в піщаній ямці й чатує на мурашок. Он кого злякався віслючок! Так злякався, що заревів, мов несамовитий. 
На крик нагодився господар і, побачивши, кого перелякався віслючок, гучно зареготав: 
– Ну та й страшко ти в мене – налякався якоїсь комахи, мурашиного лева! Тепер я знаю, як тебе назвати. Будеш Гарпалеоне – Лютий Лев! 
Отак віслючок здобув собі ім’я. 
Минув час, малий усе ріс та ріс, аж поки став зовсім дорослим віслюком. Якось стояв він собі в загороді, хрумав сіно й думав: 
«Мабуть, з мене таки не простий віслюк. Ось хоч би ім’я. Одного мого знайомого звати Довговухим, другого – Сірим. А мене – Гарпалеоне! Та в усьому світі нема другого такого віслюка, що мав би ім’я Гарпалеоне. Тож хіба це діло, щоб віслюк з отаким величним іменням тягав на собі поклажу і щоб його поганяли батогом?» 
І надумав Гарпалеоне піти в світ – чи не знайде там кращої долі. 
От біжить собі полями й долинами, а навкруги висока трава, будяків скільки хочеш – така розкіш! 
Біг, біг отак віслюк та й зупинився. Замахав хвостом навсібіч та як ревне з радощів, аж луна далеко пішла. 
А саме тоді поблизу йшов лев і почув те ревіння. Дуже йому закортіло побачити, що воно там за співак такий незнаний. Вийшов лев із чагарів, побачив не кого як віслюка й страшенно здивувався. Досі йому ще ніколи не доводилося бачити такого звіра. Голос як грім, хвіст із китицею на кінці, а все ж таки не лев. От дивина! 
– А хто ти за один і як твоє ім’я? – запитав лев. 
– Я – Гарпалеоне, Лютий Лев,– одказує віслюк. 
– Гарпалеоне?! – отетерів лев. 
– Авжеж!–гордовито мовив віслюк.– Я дужчий, лютіший і розумніший за всіх на світі! 
– Радий з тобою познайомитися,– сказав лев.– Дуже хотів би стати твоїм приятелем. 
– А чого ж, ти мені до пари,– відповів на те віслюк. 
Ідуть уже вони вдвох. 
Аж дивляться – перед ними річка. 
– Ото лихо,– сказав лев, наїжившись.– Доведеться добре намочити шкуру. 
– Пхе, дурниці,– мовив віслюк.– Тільки блохи бояться води. 
Лев як рикне та з розгону й шубовснув у річку. А віслюк забрів у воду звільна, як і завжди, коли переходив мілкі потічки. Проте він храбрував, доки ступав по твердому дні. А коли воно невдовзі чомусь зникло, віслюк налякався, задер голову й швидко забрьохав копитами у воді. Але це мало зарадило лихові, і він, то поринаючи, то знову виринаючи, ледве сунувся через річку. 
Тим часом лев давно вже вийшов на берег, обтруснувся і розгублено дивився, як брьохається ще десь аж серед річки його новий приятель. Аж ось віслюк, геть знемігшись, дістався-таки на берег. Він без угаву сопів, хропів, чмихав, кашляв і чхав. 
– Що сталося? – питає лев.– Ти ж казав, що плавати для тебе – дрібничка? 
– Я й зараз кажу те саме,– відповів Гарпалеоне.– Та бач, я помітив у річці рибину й зачепив її хвостом, щоб пригостити тебе за обідом. 
– І де ж та рибина? – спитав лев. 
– Та я коло берега вже роздивився, що то щука, а вони кістляві, й викинув її. 
Пообсихали трохи приятелі й пішли далі. Ідуть, ідуть, аж бачать – просто перед ними височенький мур. Підійшов лев, напружився й перескочив його. А віслюк спочатку став на мур передніми ногами, тоді відштовхнувся задніми... та й зачепився черевом – там і повис. 
Здивувався лев, побачивши, як гойдається віслюк на мурі. 
– Що ти робиш? – каже приятелеві. 
– Хіба не бачиш? Важуся! – відповів, ледве дишучи, віслюк. 
Тоді відчайдушно хвицнув задніми ногами і полетів сторчака на землю. 
– От халепа,– сказав він, підвівшись.– Щоразу, коли важусь, голова перетягає. Та й не диво, адже в кого більше розуму... 
– Розуму в тебе справді чималенько,– погодився лев,– тільки... Не гнівайся, але, здається, на силу ти не дуже-то багатий... 
– Отакої! – скинувся віслюк.– Сили в мене анітрохи не менше, як розуму. Я доведу це в чому хочеш. Спробуй лишень ти пробити оцей мур. 
Лев трусонув гривастою головою, підняв лапу, розмахнувся та як лусне нею в мур. Але мурові нічого, стоїть собі, як стояв і доти. Тільки лапа в лева аж отерпла з великого болю. 
Тоді до муру підійшов віслюк. Помітивши, що внизу один камінець ледве тримається, повернувся до нього хвостом, прицілився та як хвицьне по ньому копитом раз-другий. Камінь так і вилетів на той бік, а за ним посунулася і верхня частина муру в тому місці, гримнувши лева по лапах. 
– Оце сила! – сказав уражений лев, махаючи з болю лапами.– Досі я гадав, що дужчого за лева звіра немає в світі. Виходить, я помилявся. Ну, а що ти ще вмієш робити? – з повагою спитав лев. 
– Та всячину,– мовив віслюк, що вже добре-таки зголоднів.– Приміром, умію їсти отакі колючі будяки. 
– О, цьому я вже ніколи не повірю! –- вигукнув лев. 
А Гарпалеоне оглянувся довкола, вибрав найбільший кущ будяків та й ну хапати його ротом і смачно жувати разом із квітками. 
– Отепер я добре бачу, що ти незвичайний звір і що недарма тебе звуть Гарпалеоне,– сказав лев.– Ти таки справді маєш бути королем над звірами. Ходім швидше, я познайомлю тебе з усіма моїми родичами. Певен, що вони з радістю визнають тебе старшим над собою. 
– То й ходімо,– згодився віслюк. 
Лев довгими стрибками помчав уперед, а за ним щодуху тупотів, ледве-ледве встигаючи, віслюк. 
Незабаром вони опинилися в пустелі, де серед жовтих пісків стриміли високі кручі. Лев з розгону вибіг на одну з них та як рикне! У відповідь звідусіль залунав могутній рик, і туди стали сходитися леви. 
Побачивши, що його зусібіч обступають могутні звірі, віслюк добре-таки наполохався. Але згадавши собі, що він, як не як, зветься Гарпалеоне, сірий прибрав поважного вигляду – настовбурчив вуха і високо задер хвіст. 
Лев сказав до своїх родичів: 
– Любі мої, я привів вам неабиякого звіра. Гадаю, що кращого короля вам ніде не знайти. 
– А нащо нам король? – спитали леви. 
– Та ви тільки послухайте, що це за звір! Він вам хвостом наловить риби, він такий розумний, що голова в нього завжди переважує тулуб, і такий дужий, що ногами завалить кам’яний мур. Та найбільше диво в тім, що він їсть будяки! І звуть його неабияк, а Гарпалеоне! 
– Ну, коли так,– погодилися леви,– то хай буде нам за короля. 
І віслюк Гарпалеоне став королем над левами.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: