ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Гарпалеоне
Гарпалеоне

Був собі на світі віслючок. Ще й імені малий не мав, бо всього три дні як народився, і господар ще не встиг його назвати. Віслючок був жвавий і веселий, до всього цікавий і знай стромляв свого носа, куди треба і куди зовсім не слід.
На четвертий день свого життя він брикав на подвір’ї і раптом зупинився перед малесенькою ямкою в піску. Ця ямка страшенно зацікавила й насторожила віслючка. Він широко розставив ноги, схилив голову й понюхав, чим там пахне. Та зненацька в ямці де не взялося чудовисько: черево як барило, лап сила-силенна, і всі так і тягнуться схопити віслючка за голову! А був то жучок-малючок, якого називають мурашиним левом. Він сидить собі в піщаній ямці й чатує на мурашок. Он кого злякався віслючок! Так злякався, що заревів, мов несамовитий. 
На крик нагодився господар і, побачивши, кого перелякався віслючок, гучно зареготав: 
– Ну та й страшко ти в мене – налякався якоїсь комахи, мурашиного лева! Тепер я знаю, як тебе назвати. Будеш Гарпалеоне – Лютий Лев! 
Отак віслючок здобув собі ім’я. 
Минув час, малий усе ріс та ріс, аж поки став зовсім дорослим віслюком. Якось стояв він собі в загороді, хрумав сіно й думав: 
«Мабуть, з мене таки не простий віслюк. Ось хоч би ім’я. Одного мого знайомого звати Довговухим, другого – Сірим. А мене – Гарпалеоне! Та в усьому світі нема другого такого віслюка, що мав би ім’я Гарпалеоне. Тож хіба це діло, щоб віслюк з отаким величним іменням тягав на собі поклажу і щоб його поганяли батогом?» 
І надумав Гарпалеоне піти в світ – чи не знайде там кращої долі. 
От біжить собі полями й долинами, а навкруги висока трава, будяків скільки хочеш – така розкіш! 
Біг, біг отак віслюк та й зупинився. Замахав хвостом навсібіч та як ревне з радощів, аж луна далеко пішла. 
А саме тоді поблизу йшов лев і почув те ревіння. Дуже йому закортіло побачити, що воно там за співак такий незнаний. Вийшов лев із чагарів, побачив не кого як віслюка й страшенно здивувався. Досі йому ще ніколи не доводилося бачити такого звіра. Голос як грім, хвіст із китицею на кінці, а все ж таки не лев. От дивина! 
– А хто ти за один і як твоє ім’я? – запитав лев. 
– Я – Гарпалеоне, Лютий Лев,– одказує віслюк. 
– Гарпалеоне?! – отетерів лев. 
– Авжеж!–гордовито мовив віслюк.– Я дужчий, лютіший і розумніший за всіх на світі! 
– Радий з тобою познайомитися,– сказав лев.– Дуже хотів би стати твоїм приятелем. 
– А чого ж, ти мені до пари,– відповів на те віслюк. 
Ідуть уже вони вдвох. 
Аж дивляться – перед ними річка. 
– Ото лихо,– сказав лев, наїжившись.– Доведеться добре намочити шкуру. 
– Пхе, дурниці,– мовив віслюк.– Тільки блохи бояться води. 
Лев як рикне та з розгону й шубовснув у річку. А віслюк забрів у воду звільна, як і завжди, коли переходив мілкі потічки. Проте він храбрував, доки ступав по твердому дні. А коли воно невдовзі чомусь зникло, віслюк налякався, задер голову й швидко забрьохав копитами у воді. Але це мало зарадило лихові, і він, то поринаючи, то знову виринаючи, ледве сунувся через річку. 
Тим часом лев давно вже вийшов на берег, обтруснувся і розгублено дивився, як брьохається ще десь аж серед річки його новий приятель. Аж ось віслюк, геть знемігшись, дістався-таки на берег. Він без угаву сопів, хропів, чмихав, кашляв і чхав. 
– Що сталося? – питає лев.– Ти ж казав, що плавати для тебе – дрібничка? 
– Я й зараз кажу те саме,– відповів Гарпалеоне.– Та бач, я помітив у річці рибину й зачепив її хвостом, щоб пригостити тебе за обідом. 
– І де ж та рибина? – спитав лев. 
– Та я коло берега вже роздивився, що то щука, а вони кістляві, й викинув її. 
Пообсихали трохи приятелі й пішли далі. Ідуть, ідуть, аж бачать – просто перед ними височенький мур. Підійшов лев, напружився й перескочив його. А віслюк спочатку став на мур передніми ногами, тоді відштовхнувся задніми... та й зачепився черевом – там і повис. 
Здивувався лев, побачивши, як гойдається віслюк на мурі. 
– Що ти робиш? – каже приятелеві. 
– Хіба не бачиш? Важуся! – відповів, ледве дишучи, віслюк. 
Тоді відчайдушно хвицнув задніми ногами і полетів сторчака на землю. 
– От халепа,– сказав він, підвівшись.– Щоразу, коли важусь, голова перетягає. Та й не диво, адже в кого більше розуму... 
– Розуму в тебе справді чималенько,– погодився лев,– тільки... Не гнівайся, але, здається, на силу ти не дуже-то багатий... 
– Отакої! – скинувся віслюк.– Сили в мене анітрохи не менше, як розуму. Я доведу це в чому хочеш. Спробуй лишень ти пробити оцей мур. 
Лев трусонув гривастою головою, підняв лапу, розмахнувся та як лусне нею в мур. Але мурові нічого, стоїть собі, як стояв і доти. Тільки лапа в лева аж отерпла з великого болю. 
Тоді до муру підійшов віслюк. Помітивши, що внизу один камінець ледве тримається, повернувся до нього хвостом, прицілився та як хвицьне по ньому копитом раз-другий. Камінь так і вилетів на той бік, а за ним посунулася і верхня частина муру в тому місці, гримнувши лева по лапах. 
– Оце сила! – сказав уражений лев, махаючи з болю лапами.– Досі я гадав, що дужчого за лева звіра немає в світі. Виходить, я помилявся. Ну, а що ти ще вмієш робити? – з повагою спитав лев. 
– Та всячину,– мовив віслюк, що вже добре-таки зголоднів.– Приміром, умію їсти отакі колючі будяки. 
– О, цьому я вже ніколи не повірю! –- вигукнув лев. 
А Гарпалеоне оглянувся довкола, вибрав найбільший кущ будяків та й ну хапати його ротом і смачно жувати разом із квітками. 
– Отепер я добре бачу, що ти незвичайний звір і що недарма тебе звуть Гарпалеоне,– сказав лев.– Ти таки справді маєш бути королем над звірами. Ходім швидше, я познайомлю тебе з усіма моїми родичами. Певен, що вони з радістю визнають тебе старшим над собою. 
– То й ходімо,– згодився віслюк. 
Лев довгими стрибками помчав уперед, а за ним щодуху тупотів, ледве-ледве встигаючи, віслюк. 
Незабаром вони опинилися в пустелі, де серед жовтих пісків стриміли високі кручі. Лев з розгону вибіг на одну з них та як рикне! У відповідь звідусіль залунав могутній рик, і туди стали сходитися леви. 
Побачивши, що його зусібіч обступають могутні звірі, віслюк добре-таки наполохався. Але згадавши собі, що він, як не як, зветься Гарпалеоне, сірий прибрав поважного вигляду – настовбурчив вуха і високо задер хвіст. 
Лев сказав до своїх родичів: 
– Любі мої, я привів вам неабиякого звіра. Гадаю, що кращого короля вам ніде не знайти. 
– А нащо нам король? – спитали леви. 
– Та ви тільки послухайте, що це за звір! Він вам хвостом наловить риби, він такий розумний, що голова в нього завжди переважує тулуб, і такий дужий, що ногами завалить кам’яний мур. Та найбільше диво в тім, що він їсть будяки! І звуть його неабияк, а Гарпалеоне! 
– Ну, коли так,– погодилися леви,– то хай буде нам за короля. 
І віслюк Гарпалеоне став королем над левами.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: