ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
“Оце тобі сім!”
“Оце тобі сім!”

Мала одна жінка дочку, велику на зріст і ласу попоїсти. Коли мати давала їй супу, вона виїдала його полумисок за полумиском і просила ще й ще. А мати насипала їй і, насипаючи, все промовляла: «Три... чотири... п’ять...»
Коли ж доходило до сьомого полумиска, мати давала дочці добрячого штурхана й вигукувала: 
– Оце тобі сім! 
Якось ішов недалечко багатий юнак. Побачив він у вікно, як мати штурхала свою гарну дочку, приказуючи: «А оце тобі сім, а оце тобі сім!..» Дуже припала йому до вподоби дівчина-красуня. Зайшов він до їхньої господи та й питає: 
– Сім? Чого сім?.. 
Матері сором було признатися, що дочка так багато їсть, і вона сказала: 
– Сім?.. Сім веретен прядива. Вона в мене така працьовита, що невдовзі й овець їй не вистачить. Сьогодні напряла вже сім веретен, і все їй мало! Довелося її покарати. Нехай хоч спочине. 
– Коли так,– сказав той перехожий,– то віддайте її мені за дружину. Але я спершу побачу, чи то й справді вона така працьовита. 
Відвіз він дівчину до себе і поселив у кімнаті, повній кужелю. 
– Я капітан,– сказав юнак,– і вирушаю в далеку плавбу. Якщо, поки я вернуся, ти перепрядеш весь оцей кужіль, то справимо весілля. 
Крім кужелю, капітан залишив у кімнаті ще дорогі сукні та коштовності, бо він був дуже багатий. 
– Як поберемося, все оце стане твоїм,– сказав він дівчині, прощаючись. 
Заблищали у дівчини очі, як побачила вона пишне вбрання. їй ніколи 
таке й не снилося. Приміряла одну сукню, почепила на себе коштовності /та як глянула в дзеркало, аж заспівала з радощів: вона доти й не думала, що така вродлива. Приміряла другу, дивиться – ще краща вона, ще чарівніша... А за кужіль зовсім забула. Отак щодня милувалась дівчина своєю вродою, не могла надивитися, натішитись... 
А час минав. Ось уже чекають капітана з подорожі. Зажурилась дівчина – ніколи їй не бути дружиною капітана – й стала гірко плакати. 
Коли це через вікно в кімнату влетів оберемок якогось лахміття і впав дівчині до ніг, а з нього стала старезна бабуся з предовгими віями. 
– Не бійся мене,– каже вона дівчині,– я прийшла тобі допомогти: я прястиму, а ти змотуй нитки на веретено. 
Ще ніхто у світі ніколи не бачив такої моторної прялі, як оця бабуся! Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, а вона вже спряла увесь кужіль. А вії в неї за той час подовшали настільки, що сягнули нижче носа й навіть нижче підборіддя. Коли роботу було скінчено, дівчина запитала: 
– Чим же вам віддячити, бабусю? 
– Нічого мені не треба, тільки запроси до весільного столу, коли йтимеш за капітана. 
– А як я вас знайду? 
– Ти тільки гукни: «Колумбіно!»–і я прийду. Та лихо тобі, як забудеш моє ім’я й не запросиш мене на весілля,– усе твоє прядиво тоді знову стане кужелем. 
Коли на другий день вернувся капітан додому, він переконався, що весь кужіль спрядений. 
– От і добре,– сказав він,– здається, я знайшов таку дружину, якої шукав. Глянь, які сукні й коштовності я тобі привіз. Але тепер я знову вирушаю в плавання, а тобі цього разу залишаю вдвічі більше кужелю, і коли ти спрядеш його, поки я повернуся, я одружуся з тобою. 
А дівчина знов забула прясти. Цілими днями вона приміряла сукні й коштовності, та все милувалася на себе в дзеркалі. Коли ж надійшов останній день, вона заплакала-затужила. Аж чує – щось над каміном зашелестіло, й по кімнаті покотилася в’язка лахміття. Біля ніг дівчини в’язка раптом випросталась і стала старезною бабусею з відкопиленими губами. Вона пообіцяла допомогти дівчині й заходилася прясти, та ще швидше, ніж та, перша. І що більше вона пряла, то довшали її губи. А коли за півгодини весь кужіль було перепрядено, бабуся ніякої винагороди не схотіла, забажала тільки, щоб дівчина запросила її на весільний обід. 
– Ти тільки гукнеш: «Колумбаро!». Та не забудь мого імені, бо тоді вся моя допомога марно пропаде, і лихо тобі буде... 
Повернувся капітан із подорожі й ще знадвору запитав: 
– Ти весь кужіль перепряла? 
– Авжеж! Давно! – відповіла дівчина. 
– Тоді візьми оці сукні й коштовності в подарунок. Та я знову мушу вирушати в плавання. Якщо ти, поки я повернуся, перепрядеш більше кужелю, ніж за ті два рази, обіцяю тобі, що тоді ми справимо весілля. 
А дівчина знов тільки в останній день згадала про роботу. Згадала, та в сльози! Коли раптом з ринви випало якесь лахміття, а з нього стала бабуся з довгими зубами, що стирчали з рота. Вона мерщій кинулася до роботи і що далі, то пряла все швидше й швидше і все довшими ставали її зуби. 
– Запроси мене на весільний бенкет,– сказала бабуся, скінчивши роботу.– Гукнеш «Колумбун!»– і я з’явлюся. Та якщо забудеш моє ім’я – пожалкуєш, що ми зустрілися. 
Коли капітан вернувся і побачив, що кужіль увесь попрядено, він був дуже радий і сказав: 
– От і добре. Тепер будеш моєю дружиною.– І наказав готуватись до весілля й запрошувати гостей з усієї округи. 
Тим часом наречена за передвесільними клопотами зовсім забула запросити трьох бабусь. Аж уранці в день весілля вона раптом згадала про них. Та тільки-но хотіла їх покликати, як їхні імена геть вилетіли в неї з голови. І хоч як вона силкувалася, та не могла згадати жодного. 
Сердешна наречена, недавно така весела, раптом спохмурніла й зажурилась. Це помітив капітан і запитав, що з нею сталося. Але вона промовчала. Так нічого й не дізнавшись, молодий подумав, що, може, їй не подобається дата, й переніс весілля на наступний день. Але й цього дня молода була сумна й невесела і що день, то дужче журилася. Молодий спробував був її розсмішити, жартував із нею, розповідав усілякі кумедні пригоди, та все марно. Так і не розваживши її, молодий вирушив уранці на полювання. У темному лісі його захопила страшна буря, і він сховався від зливи в старій, давно покинутій хижці. Сидячи там у темряві, він раптом почув: «О Колумбіно!», «О Колумбаро!», «О Колумбун! Став казанок та зваримо кукурудзяну кашу. Ця наречена вже нас не запросить на весільний обід!» 
Придивився капітан – аж бачить три бабусі: одна з віями аж до землі, друга з губами аж до шнурків черевиків, а третя з зубами до колін. 
«Оце дивина! – подумав собі капітан.– Тепер я знаю, чим розвеселити свою наречену. Якщо це її не розсмішить, то вона вже ніколи не сміятиметься». Прийшов він додому й каже дівчині: 
– Ось слухай, що я тобі розповім: був я сьогодні в лісі й заховався від грози у хижці-пустці. Заходжу – аж там три бабусі. Одна з віями аж до землі, друга з губами аж до черевиків, а третя з зубами до колін. Вони звертались одна до одної так: «О Колумбіно!», «О Колумбаро!», «О Колумбун!». 
Обличчя нареченої несподівано проясніло, вона засміялась і сказала: 
– Накажи негайно починати весільний бенкет! Але зроби мені таку ласку: дозволь запросити до столу і цих трьох бабусь. 
Сказали – зробили. Для всіх трьох бабусь приготували круглий столик – такий невеличкий, що за віями однієї, губиськами другої та зубиськами третьої страв зовсім не було видно. 
Після обіду наречений спитав Колумбіну: 
– Скажіть мені, жінко добра, чому у вас такі довжелезні вії? 
– А тому, що я цілий вік дуже приглядалась, прядучи тонесенькі нитки. 
– А у вас чому такі великі губи? 
– А тому, що я все життя проводила пальцем по губах, коли сукала нитку,– відповіла Колумбара. 
– А у вас чому такі довжелезні зуби? 
– Тому, що я за свій вік повідкушувала силу-силенну вузликів на нитках,– сказала Колумбун. 
– Мій любий,– промовила тоді молода до молодого.– То не я спряла увесь той кужіль, що ти загадав, а оці три бабусі. Прости мене чи покарай своїм гнівом, та не хочу я втаїти правду і скривдити отаких майстерних пряль. Коли схочеш ти зі мною розлучитися, то я піду собі. Тільки прошу тебе про одну ласку: дай їм у себе притулок, щоб не поневірялись вони на старість голодні по світу, ждучи, поки запросять їх десь на обід. 
Молодий подумав і сказав: 
– Негоже те, що не перепряла моя наречена кужелю сама. Зате вона сказала щиру правду й показала всім, яке в неї добре серце. Тому буде так: від сьогодні всі три бабусі житимуть у нас, як дома. За це вони навчатимуть тебе, люба, швидко й гарно прясти. 
Почувши це, всі дуже зраділи, а надто молода. Вже на другий день вона взяла веретено й заходилася старанно вчитися. Треба сказати, вона виявилася напрочуд здібною ученицею. Невдовзі вона вже пряла майже так швидко, як сама Колумбіна; дещо згодом – і як Колумбара, а потім – і як Колумбун. За це молоду дружину ще більше полюбив її чоловік.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: