ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Дівчина Преццемоліна та лиха відьма
Дівчина Преццемоліна та лиха відьма

Жила колись в одному селі убога жінка з малою дочкою. А неподалік від їхньої хатини був чийсь город, де росли салат, петрушка, кріп та помідори. Бідній дівчинці так смакувала петрушка, що вона й дня не могла без неї прожити. Вийде було нишком на город, нащипає повний фартушок зеленої петрушки та й поїсть геть усю за обідом.
А що петрушка в нашому краю зветься преццемоліна, то й дівчинку прозвали в селі Преццемоліною. 
Преццемоліна і гадки не мала, що город належить лихій відьмі, яка раптом стала помічати, що хтось у неї поскубує петрушку. 
Засіла вона якось у кущах та й чатує. 
Аж уранці бачить – виходить на город Преццемоліна й щипає петрушку у фартушок. Відьма блискавкою вилетіла з кущів і схопила міцно дівчинку своїми карлючкуватими пальцями за лікоть. 
– А, попалася, нарешті, злодійко! – крикнула вона. – Тепер я з тобою поквитаюся за все! 
Хоч як благала прощення налякана в смерть Преццемоліна, відьма її не слухала. Вона притягла дівчинку до своєї хати й кинула на лавку. 
Відтоді стала Преццемоліна у відьми за служку. Та хоч як вимучувала її люта відьма найважчою роботою Преццемоліна щорік ставала вродливішою і вродливішою. Стара від заздрощів аж їсти перестала. 
Якось гукнула вона Преццемоліну й каже: 
– Візьми оцей кошик та йди до криниці. Як не принесеш повний води, то начувайся! 
Пішла Преццемоліна до криниці, опустила кошика у воду раз, і вдруге, і втретє, а вода з нього, мов крізь решето, виливається. 
Схилилася дівчина на цямрину й гірко заплакала. Коли чує, хтось її кличе: 
– Преццемоліно, Преццемоліно, чого ти плачеш? 
Озирнулася дівчина, а перед нею стоїть гарний хлопець і привітно усміхається. 
– Хто ти за один і звідки ти знаєш, як мене звуть? – питає Преццемоліна. 
– Я відьмин онук і звуть мене Бенсіабель. Бабуня хоче занапастити тебе, але ти не бійся. Я тебе врятую, Преццемоліно. Поцілуй мене, і я наберу тобі в кошик води. 
– Не поцілую, бо ти відьмин онук. 
– Дарма, я тобі таки наберу в кошик води. 
Прийшла Преццемоліна додому і принесла кошик води. Як побачила це відьма, то аж побіліла з люті. 
– Признайся,– каже,– це тобі Бенсіабель набрав? 
– Ні,– рішуче відповіла їй Преццемоліна. 
– Ну, ще побачимо, чиє буде зверху. 
На другий день рано-вранці відьма знову покликала Преццемоліну та й каже їй сердито: 
– Бери оцей мішок зерна, та поки я прогуляюся надворі, щоб ти мені хліба напекла. Коли ж не спечеш – начувайся! 
Замкнула відьма сердешну Преццемоліну в хаті, а сама пішла гуляти. Заходилася Преццемоліна товкти зерно, та бачить, що ніколи не перетовче повного мішка зерна й не спече хліба за такий короткий час. Сіла вона на мішок та й залилася слізьми. Коли де не взявся Бенсіабель і каже дівчині: 
– Не плач, Преццемоліно. Я врятую тебе й цього разу, тільки поцілуй мене. 
– Ні, не поцілую, бо ти відьмин онук. 
Проте Бенсіабель таки допоміг Преццемоліні і зерно змолоти, й хліба напекти. 
Коли відьма прийшла, хліб уже лежав на столі. 
– Ти бачила Бенсіабеля? Це він змолов і напік хліба? – знову недовірливо запитала стара. 
– Ні,– рішуче відповіла Преццемоліна. 
– Ну, ще побачимо, чиє буде зверху,– сказала відьма. 
Другого дня гукнула відьма Преццемоліну й каже: 
– Піди до моєї сестри. Вона живе ген за отим лісом. Хай дасть тобі скриньку, а ти принесеш її мені. 
А відьма перед тим домовилась із своєю сестрою, щоб та звела Преццемоліну зі світу. 
Йде Преццемоліна і гадки не має, що проти неї замислили. 
Коли назустріч їй Бенсіабель. 
– Куди біжиш, Преццемоліно? – питає він. 
– По скриньку до сестри моєї господині. 
– А чи знаєш ти, люба моя дівчино, що господиня послала тебе на смерть? Поцілуй мене, і я тебе врятую. 
– Не поцілую, бо ти відьмин онук! 
– Дарма, я таки відведу від тебе смерть і цього разу, бо я люблю тебе понад усе на світі. Візьми ось пляшечку з оливковою олією, оцей шматок хліба, мотузок і мітелку. Як підійдеш до брами, змаж завіси олією, а тоді кинеш увесь шматок хліба собаці, що стереже дім. Як побачиш бідну жінку, що тягтиме воду з криниці, прив’язавши відро до своїх кіс, віддай їй мотузка. А друга жінка в кухні язиком вимітатиме попіл з печі. Подаруєш їй оцю мітелку. Тоді мерщій хапай скриньку,– вона стоятиме на шафі,– і тікай чимдуж додому. Послухаєш моєї поради – не загинеш. 
Преццемоліна зробила все так, як сказав їй Бенсіабель: змастила олією завіси, кинула собаці хліб, віддала жінці біля криниці мотузок, а тій, що в кухні,– мітелочку. Тоді зайшла до відьминої сестри в будинок, вхопила на шафі скриньку і мерщій надвір. Забачила відьмина сестра у вікно, що Преццемоліна вибігла зі скринькою в руках з будинку, та як закричить: 
– Агей, куховарко! Зведи хутчій злодійку зі світу ! 
– Е, ні, вона мені подарувала мітелку, а у вас я вимітала попіл з печі язиком. 
– Агей там, водоноско! Зведи хутчій злодійку зі світу! 
– Е, ні, вона мені дала мотузка, а у вас я цілий вік тягала воду своїми кісьми! 
Тоді відьма: 
– Агей, собако! Зведи хутчій злодійку зі світу! 
– Е, ні! Вона дала мені хліба, а ви мене й разу не нагодували, і я трохи з голоду не вмер! 
Відьма тоді: 
– Агей, брамо! Зачинися, придерж мені злодійку! 
– Е, ні! Вона мені змастила завіси, а у вас вони були б зовсім пере-іржавіли! 
І випустила Преццемоліну. 
От біжить дівчина й біжить, коли бачить: якесь незнайоме село і довкола ніде нікогісінько. Сіла собі Преццсмоліна на травицю, щоб хвилиночку перепочити. І враз так їй закортіло подивитися, що там у скриньці. Тільки-но підняла віко, а зі скриньки вилетіла пісня і розтанула в повітрі. Сердешна Преццемоліна аж заплакала. 
Коли де не взявся Бенсіабель, зловив пісню й знов зачинив у скриньці. 
Зачинив, а тоді – вкотре вже! – попросив дівчину, щоб та його поцілувала. Та Преццемоліна й цього разу відмовилась. 
На другий день принесла вона скриньку відьмі. Стара мало не луснула від люті: вона ж бо гадала, що її сестра зведе Преццемоліну зі світу! 
– Ти дорогою зустрічала Бенсіабеля? – запитала відьма. 
– Ні,– рішуче відповіла їй Преццемоліна. 
– Ну дарма. Ще побачимо, чиє буде зверху,– злісно промимрила відьма.– Слухай-но. У мене в курнику три півні: один червоний, другий чор-ний, а третій білий. Сьогодні вночі, тільки-но який з них кукурікне, ти мені скажеш, котрий саме. Не вгадаєш, то я тебе проковтну, як шматок хліба. 
Добре, що Бенсіабель випадково почув ці відьмині слова. 
Настала ніч. Аж ось і перший півень кукурікнув. 
Відьма й питає у Преццемоліни: 
– Котрий півень заспівав? 
Що могла відповісти бідолашна Преццемоліна, коли вона не знала? Тільки затремтіла, повернулась до стіни і тихесенько-тихесенько спитала: 
– Бенсіабелю, Бенсіабелю, скажи мені, котрий з півнів кукурікав? 
А Бенсіабелева кімната була через стіну, він і почув. 
– А поцілуєш мене? Тоді скажу,– обізвався. 
– Ні, не поцілую,– сказала Преццемоліна. 
– Дарма, я тобі скажу: співав червоний півень. 
Побачивши, що дівчина дуже довго не відповідає, відьма підбігла до неї та як закричить: 
– Кажи, бо тут тобі й смерть! 
– Червоний півень,– відповіла тоді Преццемоліна. 
Відьма з люті аж зубами заскреготіла. 
Аж ось знову кукурікнув півень. 
– Кажи мерщій, котрий півень заспівав? – спитала відьма. 
А Бенсіабель і підказав. 
– Це чорного півня голос,– сказала за ним Преццемоліна. 
Десь аж за годину ще раз кукурікнув півень, і відьма мерщій запитала Преццемоліну: 
– А це який півень співав? 
– Білий,– тепер уже сама відповіла Преццемоліна. 
Лиха відьма з люті так грюкнула дверима, що вони аж розкололись, і побігла шукати Бенсіабеля, щоб помститися йому. 
А Бенсіабель догадався, що в неї на думці, й заховався за криницею. Знайшла його люта відьма, та тільки простягла руки, щоб схопити, як спіткнулася та шубовсть у криницю! Отак і звела сама себе зі світу. 
А Преццемоліна незабаром вийшла заміж за свого рятівника Бенсіабеля, і жили вони в коханні й щасті багато-багато років.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: