ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
У нашій стороні
У нашій стороні

Жив колись в одному італійському селі парубок на ймення Бортоло. Він був дуже кумедний із себе: рот широченний, ніс довгий і грубий, а підборіддя невеличке і гостреньке. Зате ходив він завжди усміхнений і всім розповідав цікаві-прецікаві оповідки. Селяни тільки-но побачать, було, Бортоло, так і починають брати його на сміх.
А він хоч би коли образився на них! 
– Що не кажіть, а в мене в голові розуму більше, ніж у декого,– мирно відповідав він.– Аби мені тільки побачити світа, я знайшов би свою долю, ще й іншим би допоміг. 
Селяни, чуючи таке, ще голосніше реготалися. Ще б пак! Адже в селі мало хто вмів читати й писати, а Бортоло й підписатися не тямив! І отаке темне, ротате й носате хвастається, що знайде щасливу долю для себе та ще допоможе й іншим! 
Але Бортоло правив своє – що далі, то наполегливіше. Тому селяни подумали: а може, і з сміху люди вийдуть? І вирішили вони громадою зібрати трохи грошей та й дати їх Бортоло: нехай, мовляв, іде шукати свого 
щастя. Ану ж, поталанить йому розжитися? Може, тоді він чимось зарадить хоча б убогим та немічним своїм землякам. 
Отож якось погідного ранку вирушив Бортоло у світ. 
Іде він день, іде й другий. На третій день увечері прийшов парубок до великого, ясно освітленого міста. Бачить – на вулицях людей-людей, та всі такі веселі, співають, танцюють! Бортоло й питає, що в них за свято. А городяни йому розказують: мовляв, улюблена королівська донька поїхала до свого жениха – королевича з сусідньої країни, і король, щоб хоч якось розважити свою тугу, наказав усім співати й танцювати. 
Того дня і в королівському палаці було влаштовано бал. Довідався про це Бортоло та й подався туди. Підійшов він до брами перед палацом і вже мав був шаснути на подвір’я, але вартовий перегородив йому алебардою дорогу. 
А сам звів очі на Бортоло – та в сміх! Так реготав, аж зігнувся, вхопившися за живіт, і алебарду свою опустив. А Бортоло мерщій повз нього та до палацу. Приходить у велику залу. А там усе так сяє та виблискує, що й не сказати. Усі придворні й гості в дорогих уборах, в оксамитах і шовках. Бортоло спершу аж оторопів. Та ненадовго. Не такий він удався, щоб перед чимось зовсім розгубитися. Спинився Бортоло перед королем і промовив: 
– Синьйоре!.. 
Придворні як почули, що якийсь приблуда назвав короля не «ваша величність», як належить, а «синьйор», то аж заніміли з дива. Та як поглянули на його чудернацьке обличчя, так усі й зайшлися реготом. Один підійшов і навіть шарпнув Бортоло за полу його простацької вдяганки, другий схилився йому до вуха і нарозтяг проспівав: «О-пу-да-ло!» Та Бортоло зовсім не збентежився – у себе в селі над ним ще й не так глузували. А коли пишні дами й панове трохи вгамувалися, він сказав: 
– Дива та й годі! Вельможні синьйори мене вперше бачать і вже беруть на сміх. У моїй стороні не так ведеться: коли заходить гість, ніхто не дивиться, чи пишно він убраний, чи не дуже, рудий він, чи чорнявий. Його щонайперше питають, чи не стомився він з дороги, і приймають, як свого рідного. 
Ці сміливі слова так вразили поважних синьйорів, що один з них навіть схилився до сусіда й прошепотів йому на вухо: 
– Зрештою, він правду каже... 
А тим часом Бортоло вів далі: 
– У моїй стороні гостя завжди запитують, чи не зголоднів він у дорозі і чи не хочеться йому пити. 
Тут король звелів посадити Бортоло за окремий стіл і принести добірних наїдків. Він подумав, що коли чужинець наважився так сміливо розмовляти з самим королем, то він, певно, перевдягнутий вельможа. 
Повечеряв Бортоло і дуже схотів спати. Та й не дивно: адже дома, в селі, він завжди лягав спати, тільки-но стемніє, і вставав, тільки-но благословиться на світ. Проте він зумів перебороти сон, підвівся з-за столу, вклонився королю з королевою і сказав: 
– У моїй стороні, коли гість повечеряє, його кладуть спати. 
– Авжеж, і в нас так само,– запевнив король. 
І він наказав, щоб Бортоло відвели в одну з палацових спалень. 
На другий день, уранці, коли Бортоло ще тільки одягався, до нього ввійшов служник, низенько вклонився і сказав, що принц-престолонаступник просить прийняти його. 
«Ти диви! – подумав Бортоло.– Мабуть, мене справді мають тут за велику цяцю». 
Принц нерішуче став у дверях і спитав: 
– Я, може, занадто рано?.. 
– Нічого, нічого,– відповів Бортоло.– Розповідайте, що вас привело до мене. 
Принц розповів, що в нього весь час болить голова й живіт і ниють ноги. А двірцеві лікарі ніяк не можуть знайти причини цієї недуги. 
– Можливо, ваша милість,– вів далі принц,– у вашій стороні кращі лікарі і ви порадите, що мені робити? 
Бортоло залюбки давав людям поради, тому й принцові порадив дуже добре: 
– У моїй стороні,– сказав він,– проти такої хвороби є один певний спосіб: рано лягати спати, рано вставати, чим більше ходити пішки і їсти лише, коли добре виголодаєшся. До речі, багато ви платите своїм лікарям? 
– Тисячу лір за кожен день, коли я хворію. 
– Це кепсько, дуже кепсько. Ви краще платіть їм дві тисячі лір за кожен день, коли ви здорові, а коли ви хворієте – хай платять вони вам. 
– Красно дякую,– сказав принц. – Спробую все робити так, як ви порадили. А тепер, будь ласка, прийміть від мене оце. – І принц подав Бортоло повний гаманець золотих монет. 
Трохи згодом Бортоло оглянувся й пішов до їдальні випити кави з молоком. Але в коридорі зустрів короля. 
– Добрий день, ваша величносте! – привітався Бортоло. 
- Добрий день, друже мій,– відповів король.– Ну як вам у нас спалося? 
– Чудово! А вам? – запитав Бортоло. 
– Препогано,– сумно сказав король. 
– Чому ж би то? -– здивувався Бортоло. 
– Я вам скажу, але нехай це буде між нами,– півголосом протяг король. – Бачите, у мене велике багатство: дуже багато землі, палаців, коштовностей. А я вже старий і хочу поділити усю спадщину між сином та одруженою дочкою. Але ось не можу вирішити, як поділити все це між ними коли й не цілком нарівно, то хоча б так, щоб після моєї смерті син і дочка не пересварились між собою. Цілісіньку ніч сушив собі над цим голову, але так нічогісінько й не придумав. 
– А знаєте, як у таких випадках роблять у моїй стороні? – сказав Бортоло. 
– О, це дуже цікаво! – вигукнув король. 
– Ось як. Той, хто пише заповіт, окремо зазначає: «Одне з моїх дітей хай поділить спадщину на дві частини, а друге нехай вибере собі ту з них, яку побажає». 
– Пречудово! Як розумно роблять у вашій стороні! – вигукнув король і подарував Бортоло гаманець, повний золотих монет. 
Тільки-но королева довідалась, чому раптом так повеселішали її чоловік та син, вона й собі вирішила спитати в Бортоло поради. 
– Скажіть, чому це я що рік, то дужче старію? – тяжко зітхаючи, спитала королева. – Скільки я вже грошей витратила на пудру, помаду та рум’яна, проте на обличчі в мене з’являються все нові й нові зморшки, а коси щодалі більше сивіють. 
– У моїй стороні, ваша величносте, старості не соромляться,– сказав Бортоло. – Ну а пудритись та рум’янитись наші синьйори та синьйорини ніколи й не думали. Адже від цього здаєшся тільки старішим і негарним. 
Королева нізащо не хотіла здаватися старішою і негарною. Тому вона негайно наказала віддати Бортоло за його розумну пораду всі ті гроші, які досі витрачала на дорогі білила та рум’яна. 
Невдовзі слава про мудрого Бортоло розійшлась по всьому королівству. З самого ранку десятки поважних синьйорів товпились до нього, щоб попросити доброї поради. А Бортоло не вдавав із себе чаклуна чи мага. Він щоразу ввічливо казав: у моїй стороні роблять у таких випадках отак і отак, а ви вже робіть, як самі знаєте. 
Тим часом придворних дедалі дужче змагала цікавість: що то воно за така чудова сторона, де всі такі розумні? Зібралось четверо найбільш цікавих синьйорів та й поїхали до тієї «сторони». Приїжджають, глянули та й очам своїм не повірили: убоге з убогих, брудне й темне село, де навіть читати й писати майже ніхто не вміє. Але не могли ж такі панове відверто визнати, що якийсь зовсім неписьменний селянин зумів їх так спритно перехитрити. Тому, коли вони вернулися до королівського палацу, то серед друзів і знайомих повели зовсім іншу мову: 
– Ох, якби ж ви тільки бачили, що то за містечко! Невелике, зате таке чепурне, а яке гарне та культурне! 
Незабаром гультяйське життя при дворі неабияк набридло Бортоло, адже він не звик байдикувати. Тільки-но в нього набралось чималенько грошей, він розпрощався з усіма та й поїхав назад у своє село. Там Бортоло щонайперше віддав громаді гроші, за які він їздив мандрувати. Потім, як і обіцяв, надав допомогу всім убогим селянам. А ввечері до нього посходилися друзі. Бортоло, сидячи коло печі й пахкаючи люлькою, розповів їм про свої пригоди. 
– Що й казати, я радий, що дотримав свого слова і допоміг бідним моїм землякам. А яка ж нудьга жити при дворі й годинами висиджувати у м’якому кріслі та розмовляти з королем і королевою! Всі, звертаючись до мене, називали мене тільки «ясновельможний синьйоре», «ясновельможний синьйоре». І якби я завчасно не накивав звідти п’ятами, то, чого доброго, й сам повірив би, що я поважний синьйор!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: