ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Кола-риба
Кола-риба

У місті Мессіні, неподалік від берега Мессінської протоки, стояла колись бідна хатина. В тій хатині жила вдова рибалки з сином-одинаком, якого звали Кола.
Хлопець народився й зростав біля моря. Море було йому як рідна домівка. Проте його мати боялася моря, бо воно забрало в неї батька й брата, а згодом і чоловіка. Тож тільки було відпливе Кола від берега, як мати вже й гукає. 
– Сину, вернись! Вернись мені зараз! 
І Кола завжди вертався. 
Та одного разу, коли мати покликала його, він тільки засміявся, помахав рукою і поплив далі. 
Тоді мати зопалу гукнула йому вслід: 
– Коли тобі море дорожче за матір, то й живи собі в ньому, як риба! Звісно, мати не зичила синові зла. Вона просто розсердилась, що хлопець її 
не послухався. 
А трапилося так, що ті слова почув лихий чаклун, і Кола справді перейшов жити до риб у море. 
Сердешна мати чекала-чекала сина та й не дочекалася – з горя заслабла і за кілька днів померла. 
Стала пусткою самотня хатина коло берега Мессінської протоки і ще дужче похилилась. Та щороку в той день коли мати промовила необачні слова, Кола підпливав до берега й сумно дивився на хатину, в яку він уже ніколи більше не повернеться. 
У такі дні мессінські рибалки, їхні дружини та діти не підходили близько до того місця. Не думайте, що вони, може, боялись Кола-риби: адже він був їхнім великим приятелем і помічником. Він розплутував їм сіті, коли їх заплутувало морське чудовисько – скат, виводив рибалок на косяки риби, попереджав про підступні морські течії, які так часто змінюють свій плин. Отож рибалки не підходили до старої хатини, тільки щоб дати Кола-рибі перебороти своє горе наодинці. Вони й самі так робили – свої радощі намагалися зустрічати вкупі, а лихом не ділилися ні з ким. 
Дійшли чутки про Кола-рибу до короля, і той захотів побачити таке диво. Король наказав морякам передати Кола-рибі це своє бажання. 
Одного дня на світанку матрос шхуни-вітрильника помітив, як на хвилях у відкритому морі грається, немов дельфін, Кола. Матрос приклав до рота долоні й щосили гукнув: 
– Гей, Кола-рибо, пливи до Мессіни! Там з тобою хоче побалакати король. 
Кола негайно поплив до берега. Опівдні він був уже біля палацу, на мармурових сходах, що вели з берега в море. 
Начальник берегової сторожі доповів про прибуття Кола-риби воротареві, воротар – молодшому лакеєві, молодший лакей – старшому камердинерові, а вже старший камердинер наважився доповісти королю. 
Король негайно з’явився, зійшов до половини сходів і промовив: 
- Слухай мене, Кола-рибо! Королівство моє велике й багате. Все, що є тут, на суходолі, я знаю, як своїх п’ять пальців. А от що заховано в моїх підводних володіннях – того не знає ніхто, навіть я, король. Я хочу, щоб ти розвідав усе це і доповів мені, твоєму королеві. 
Добре,– сказав Кола-риба й пірнув у морську глибінь. 
Повернувшись, Кола розповів, які дива він бачив там, на дні морському: долини, гори, печери, цілі гаї барвистих коралів, а ще – холодні течії та гарячі джерела, що б’ють із ущелин морських гір. Розповів також про дивовижних риб, яких ніхто ніколи не бачив, бо вони живуть на найглибшому дні у вічних зелених сутінках. Лише в одному місці не зміг Кола дістати дна коло великого Мессінського маяка. 
- А шкода! Дуже шкода! – вигукнув король.– Я хотів би знати, на чому стоїть Мессіна. Прошу тебе, спустися ще глибше. 
Кола кивнув у відповідь головою і пірнув у глибину. Цілий день і цілу ніч він поринав до темних глибин і повернувся геть знеможений. 
– Слухай, королю,– сказав він.– Я знову не дістався дна. Проте я побачив, що Мессіна стоїть на скелі, а скеля лежить на трьох стовпах. Бідна Мессіно, що станеться з тобою! Один стовп цілий, другий тріснутий, а третій ледве-ледве тримається. 
– А на чому ті стовпи стоять? – спитав король.– Нам треба це неодмінно знати, Кола-рибо. 
– Глибше пірнути я не можу,– відповів Кола-риба.– Там вода важка, як камінь. Під нею нестерпно болять очі, душить у грудях і тріщить у вухах. 
– А ти стрибни з верхівки маяка,– підказав король.– Пірнеш з розгону, от і дістанешся до самого дна. 
Вийшов Кола-риба на верхівку маяка й стрибнув сторч головою в море. 
Три дні і три ночі не було від Кола-риби ніякої звістки. Нарешті на світанку четвертого дня голова його з’явилась над водою. Він ледве доплив до сходів палацу і знеможено сів на перший від води східець. 
– Лихо тебе чекає, Мессіно! – промовив він, насилу перевівши подих.– От-от настане твій останній день, і каменя на камені від тебе не залишиться! 
– Кажи хутчій, що там таке діється? – нетерпляче вигукнув король. 
Кола-риба тільки головою похитав. 
– Хтозна. Я й цього разу не дістався дна, бо звідтіля б’є дим із полум’ям. Від диму вода стала непрозора, а від вогню дуже гаряча. Нікому несила пірнути глибше, ніж пірнув я,– ні рибам, ні морським зіркам. 
Король гнівно промовив: 
– Досі я прохав, а зараз наказую: хай би там що творилося на дні, а ти повинен роздивитись, на чому стоїть Мессіна! 
Тоді Кола-риба посміхнувся і промовив: 
– Слухайте, королю! Вітру й хвиль не зловиш і найгустішою сіттю. А я – рідний брат вітру й хвиль, і наказувати мені – зась! Прощавайте, ваша величносте! 
Він зсунувся зі східця у воду і вже хотів був попливти геть. А король із гніву як тупне ногою. Потім зірвав з голови корону та й кинув у море. 
– Що ви зробили, королю ? – вигукнув Кола-риба.– Адже корона варта величезних скарбів! 
- Вона й справді варта скарбів,– відповів король.– Такої другої корони нема більше ніде у світі. Тому затям собі: якщо ти не дістанеш її з дна морського, я муситиму вчинити так, як чинять усі королі, коли їм треба грошей,– обкласти податками всіх рибалок Сіцілії. Мої збирачі податків не відступлять, доки не зберуть з них коштів на нову корону. 
Кола-риба зупинився й аж присів на східець. Трохи перегодом він сказав: 
– Ну, гаразд, нехай буде по-вашому! Заради дітей рибалок я спробую дістати корону. Але чує моє серце, що я ніколи більше не побачу рідного неба Сіцілії над головою. Тож принесіть мені жменю сочевиці. Якщо я знайду смерть у темних глибинах моря, ви дізнаєтесь про це. 
Йому принесли на блюдечку сочевицю. Кола набрав її в жменю і пірнув у море. 
Король виставив чати біля того міс ця, де поринув у хвилі Кола-риба. Сім днів вартові очей не зводили з морської гладіні, а на восьмий день раптом побачили на воді сочевицю. Всі зрозуміли, що Кола-риба вже більше не випливе.
Невдовзі після цього з глибини випливла дивовижна рибина,– такої ще ніхто ніколи не бачив. Напевне, це була одна з тих придонних риб, про які розповідав Кола. У своїй зубастій пащі вона несла дорогоцінну королеву корону. Рибина підпливла до першого східця, що опускався аж у воду, поклала на нього корону, вдарила хвостом, і зникла в морі. 
Ніхто не знає, як загинув Кола-риба, пішовши на смерть, щоб звільнити 
рибалок і їхні родини від важкого тягаря. Та слава про нього переходила від одного покоління до іншого. 
А потім настав справді чорний день Мессіни. Під нею враз загуркотіло, тоді вся земля довкола затрусилась. Тріснули й розкололися гори, і камінні брили з громом покотилися донизу. Попровалювалася земля, і там, де було рівне місце, утворилися темні безодні. 
За якусь мить квітуче й веселе місто обернулось на купу мертвих руїн. Здійснилося пророцтво Кола-риби. 
Проте люди не покинули Мессіни, бо кожному найдорожча своя рідна сторона, де він уперше побачив світ і прожив усе своє життя. Ті, що зосталися живі, збудували нове місто, тільки ще краще, ніж те, що загинуло. Воно й тепер стоїть, притулившись до самісінького берега Мессінської протоки.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: