ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Кола-риба
Кола-риба

У місті Мессіні, неподалік від берега Мессінської протоки, стояла колись бідна хатина. В тій хатині жила вдова рибалки з сином-одинаком, якого звали Кола.
Хлопець народився й зростав біля моря. Море було йому як рідна домівка. Проте його мати боялася моря, бо воно забрало в неї батька й брата, а згодом і чоловіка. Тож тільки було відпливе Кола від берега, як мати вже й гукає. 
– Сину, вернись! Вернись мені зараз! 
І Кола завжди вертався. 
Та одного разу, коли мати покликала його, він тільки засміявся, помахав рукою і поплив далі. 
Тоді мати зопалу гукнула йому вслід: 
– Коли тобі море дорожче за матір, то й живи собі в ньому, як риба! Звісно, мати не зичила синові зла. Вона просто розсердилась, що хлопець її 
не послухався. 
А трапилося так, що ті слова почув лихий чаклун, і Кола справді перейшов жити до риб у море. 
Сердешна мати чекала-чекала сина та й не дочекалася – з горя заслабла і за кілька днів померла. 
Стала пусткою самотня хатина коло берега Мессінської протоки і ще дужче похилилась. Та щороку в той день коли мати промовила необачні слова, Кола підпливав до берега й сумно дивився на хатину, в яку він уже ніколи більше не повернеться. 
У такі дні мессінські рибалки, їхні дружини та діти не підходили близько до того місця. Не думайте, що вони, може, боялись Кола-риби: адже він був їхнім великим приятелем і помічником. Він розплутував їм сіті, коли їх заплутувало морське чудовисько – скат, виводив рибалок на косяки риби, попереджав про підступні морські течії, які так часто змінюють свій плин. Отож рибалки не підходили до старої хатини, тільки щоб дати Кола-рибі перебороти своє горе наодинці. Вони й самі так робили – свої радощі намагалися зустрічати вкупі, а лихом не ділилися ні з ким. 
Дійшли чутки про Кола-рибу до короля, і той захотів побачити таке диво. Король наказав морякам передати Кола-рибі це своє бажання. 
Одного дня на світанку матрос шхуни-вітрильника помітив, як на хвилях у відкритому морі грається, немов дельфін, Кола. Матрос приклав до рота долоні й щосили гукнув: 
– Гей, Кола-рибо, пливи до Мессіни! Там з тобою хоче побалакати король. 
Кола негайно поплив до берега. Опівдні він був уже біля палацу, на мармурових сходах, що вели з берега в море. 
Начальник берегової сторожі доповів про прибуття Кола-риби воротареві, воротар – молодшому лакеєві, молодший лакей – старшому камердинерові, а вже старший камердинер наважився доповісти королю. 
Король негайно з’явився, зійшов до половини сходів і промовив: 
- Слухай мене, Кола-рибо! Королівство моє велике й багате. Все, що є тут, на суходолі, я знаю, як своїх п’ять пальців. А от що заховано в моїх підводних володіннях – того не знає ніхто, навіть я, король. Я хочу, щоб ти розвідав усе це і доповів мені, твоєму королеві. 
Добре,– сказав Кола-риба й пірнув у морську глибінь. 
Повернувшись, Кола розповів, які дива він бачив там, на дні морському: долини, гори, печери, цілі гаї барвистих коралів, а ще – холодні течії та гарячі джерела, що б’ють із ущелин морських гір. Розповів також про дивовижних риб, яких ніхто ніколи не бачив, бо вони живуть на найглибшому дні у вічних зелених сутінках. Лише в одному місці не зміг Кола дістати дна коло великого Мессінського маяка. 
- А шкода! Дуже шкода! – вигукнув король.– Я хотів би знати, на чому стоїть Мессіна. Прошу тебе, спустися ще глибше. 
Кола кивнув у відповідь головою і пірнув у глибину. Цілий день і цілу ніч він поринав до темних глибин і повернувся геть знеможений. 
– Слухай, королю,– сказав він.– Я знову не дістався дна. Проте я побачив, що Мессіна стоїть на скелі, а скеля лежить на трьох стовпах. Бідна Мессіно, що станеться з тобою! Один стовп цілий, другий тріснутий, а третій ледве-ледве тримається. 
– А на чому ті стовпи стоять? – спитав король.– Нам треба це неодмінно знати, Кола-рибо. 
– Глибше пірнути я не можу,– відповів Кола-риба.– Там вода важка, як камінь. Під нею нестерпно болять очі, душить у грудях і тріщить у вухах. 
– А ти стрибни з верхівки маяка,– підказав король.– Пірнеш з розгону, от і дістанешся до самого дна. 
Вийшов Кола-риба на верхівку маяка й стрибнув сторч головою в море. 
Три дні і три ночі не було від Кола-риби ніякої звістки. Нарешті на світанку четвертого дня голова його з’явилась над водою. Він ледве доплив до сходів палацу і знеможено сів на перший від води східець. 
– Лихо тебе чекає, Мессіно! – промовив він, насилу перевівши подих.– От-от настане твій останній день, і каменя на камені від тебе не залишиться! 
– Кажи хутчій, що там таке діється? – нетерпляче вигукнув король. 
Кола-риба тільки головою похитав. 
– Хтозна. Я й цього разу не дістався дна, бо звідтіля б’є дим із полум’ям. Від диму вода стала непрозора, а від вогню дуже гаряча. Нікому несила пірнути глибше, ніж пірнув я,– ні рибам, ні морським зіркам. 
Король гнівно промовив: 
– Досі я прохав, а зараз наказую: хай би там що творилося на дні, а ти повинен роздивитись, на чому стоїть Мессіна! 
Тоді Кола-риба посміхнувся і промовив: 
– Слухайте, королю! Вітру й хвиль не зловиш і найгустішою сіттю. А я – рідний брат вітру й хвиль, і наказувати мені – зась! Прощавайте, ваша величносте! 
Він зсунувся зі східця у воду і вже хотів був попливти геть. А король із гніву як тупне ногою. Потім зірвав з голови корону та й кинув у море. 
– Що ви зробили, королю ? – вигукнув Кола-риба.– Адже корона варта величезних скарбів! 
- Вона й справді варта скарбів,– відповів король.– Такої другої корони нема більше ніде у світі. Тому затям собі: якщо ти не дістанеш її з дна морського, я муситиму вчинити так, як чинять усі королі, коли їм треба грошей,– обкласти податками всіх рибалок Сіцілії. Мої збирачі податків не відступлять, доки не зберуть з них коштів на нову корону. 
Кола-риба зупинився й аж присів на східець. Трохи перегодом він сказав: 
– Ну, гаразд, нехай буде по-вашому! Заради дітей рибалок я спробую дістати корону. Але чує моє серце, що я ніколи більше не побачу рідного неба Сіцілії над головою. Тож принесіть мені жменю сочевиці. Якщо я знайду смерть у темних глибинах моря, ви дізнаєтесь про це. 
Йому принесли на блюдечку сочевицю. Кола набрав її в жменю і пірнув у море. 
Король виставив чати біля того міс ця, де поринув у хвилі Кола-риба. Сім днів вартові очей не зводили з морської гладіні, а на восьмий день раптом побачили на воді сочевицю. Всі зрозуміли, що Кола-риба вже більше не випливе.
Невдовзі після цього з глибини випливла дивовижна рибина,– такої ще ніхто ніколи не бачив. Напевне, це була одна з тих придонних риб, про які розповідав Кола. У своїй зубастій пащі вона несла дорогоцінну королеву корону. Рибина підпливла до першого східця, що опускався аж у воду, поклала на нього корону, вдарила хвостом, і зникла в морі. 
Ніхто не знає, як загинув Кола-риба, пішовши на смерть, щоб звільнити 
рибалок і їхні родини від важкого тягаря. Та слава про нього переходила від одного покоління до іншого. 
А потім настав справді чорний день Мессіни. Під нею враз загуркотіло, тоді вся земля довкола затрусилась. Тріснули й розкололися гори, і камінні брили з громом покотилися донизу. Попровалювалася земля, і там, де було рівне місце, утворилися темні безодні. 
За якусь мить квітуче й веселе місто обернулось на купу мертвих руїн. Здійснилося пророцтво Кола-риби. 
Проте люди не покинули Мессіни, бо кожному найдорожча своя рідна сторона, де він уперше побачив світ і прожив усе своє життя. Ті, що зосталися живі, збудували нове місто, тільки ще краще, ніж те, що загинуло. Воно й тепер стоїть, притулившись до самісінького берега Мессінської протоки.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: