ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Вогонь, Вода і Честь
Вогонь, Вода і Честь

Зустрілися якось на дорозі Вогонь і Вода. Вогонь не любить сидіти на місці. Навіть коли його запирають у грубці або печі, він тільки й дивиться, щоб вирватись. Вода теж на місці ніколи не всидить, завжди кудись біжить. Отож і вибігли вони кожне на прогулянку. Тільки встигли здибатись і поздоровкатись, аж тут їм Честь назустріч.
Здивувались Вогонь і Вода: адже досі вони ніколи не зустрічались на одному шляху. Честь – не з тих легковажних синьйор, що буде переходити з одного шляху на другий чи взагалі вештатися по дорозі. Вони й гадки не мали, що сьогодні Честі довелося назавжди покинути одного знатного синьйора, що зробив безчесний вчинок. 
– Синьйоро Честь,– звернулися до неї Вогонь і Вода,– чи ви не зробите нам честі й не прогуляєтеся з нами? 
– Щиро дякую за запросини,– відповіла Честь,– я певна, що це буде приємна прогулянка. Тільки якщо вже йти з вами, то чи не скажете, що ви за одні? 
– Не турбуйтеся, синьйоро Честь,– зажебоніла Вода,– вам не сором буде йти поруч зі мною. Я гамую спрагу, мию, перу, зрошую поля, кручу колеса млинів. 
І Вода казала щиру правду. Вона тільки те приховала від Честі, що інколи її жебоніння переходить у страшенне ревисько, тоді вона прориває греблі, затоплює села і навіть міста, розтрощує на друзки найбільші кораблі. Але кому захочеться розповідати про себе таке, та ще й при першому знайомстві? 
– Ну а я,– промовив Вогонь,– освітлюю та грію оселі, варю їсти і допомагаю ковалям кувати залізо. 
Вогонь не хотів, звичайно, здаватися менше добродійним, ніж Вода. Тому він теж дечого про себе не сказав. Змовчав, наприклад, про те, що може спалити хату, а коли вітер, то й село чи місто; що він, граючись, може розчахнути дуба-велетня, який ще зеленів би триста років. 
Честь, бувши аж надто вибагливою, проте завжди недовірливою, була в захваті від тих супутників. 
– Згода! Ходімо тоді втрьох, друзі, прогуляємося! – щиро вигукнула вона. 
– Стривайте,– сказав раптом Вогонь.– А коли хтось із нас зайде не в той бік чи відстане? Як нам тоді знаходити одне одного? Треба домовитись, кого за якими прикметами можна знайти. Мене, наприклад, треба шукати по димові – адже, як відомо, не буває диму без вогню. 
– Не шукайте мене там,– сказала Вода,– де пожовкли й зів’яли рослини, або де земля вся потріскалася від спеки. Я тільки там, де гнуться гіллясті верби, де росте вільха, очерет і висока зелена трава. 
– А в мене,– сказала Честь,– якихось особливих прикмет немає. Коли хочете зі мною приятелювати, завжди бережіть мене, щоб не згубити. Затямте собі, синьйори, мою головну прикмету: хто мене раз загубить, той більш ніколи не знайде. 
З усіх трьох супутників тільки Честь не приховала нічого і сказала щиру правду.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: