ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Озеро Гандзіррі
Озеро Гандзіррі

Заїхав колись до Мессіни один багатій, такий багатий, що й сам як слід не знав, скільки в нього тих багатств. Вийшов він одного разу погуляти до озера Гандзіррі, поглянув на нього і дуже його вподобав. А в багачів такий звичай: коли їм що сподобалось, вони неодмінно захочуть зробити його своєю власністю. Тож купець насамперед запитав у людей:
– Чиє це озеро? 
– Королеве,– відповіли йому. 
Багатій, не довго думаючи, подався до короля. 
– Ваша величносте, чи не продасте ви мені озеро Гандзіррі? – спитав він. 
– Чом би й не продати,– відповів король, якому саме дуже треба було грошей. 
– Скільки ж ви за нього схочете? – запитав багатій. 
– Я багато не візьму. Вистеліть дно Гандзіррі золотими монетами. А тоді поділимося – монети мої, озеро – ваше. 
– Згода! – вигукнув зопалу багатій. 
Побачивши, що покупець, не торгуючись, погодився на таку велику ціну, король злякався, чи не дешево заправив. Тому він квапливо додав: 
– Але моя умова така: монети на дні озера мають стояти руба. 
– Е, ні, ваша королівська величносте, це вже занадто дорого. Нехай 
монети в озері лежать, а не стоять руба. 
– Ні, тільки руба! – затявся король. 
Та багатій і собі не поступався. 
Довгенько вони ще торгувались того вечора, але так і не сторгувались. Та коли багач побачив схід сонця над озером Гандзіррі, він мерщій пішов до короля. 
– Я згоден, ваша королівська величносте. Нехай буде по-вашому. 
Уже на другий день багатій заходився звозити монети до озера. Сто 
мулів, кожен з двома мішками через спину, двадцять днів поспіль уранці привозили до озера монети, а ввечері впорожні верталися назад. І на березі виросли цілі гори золотих монет. На двадцять перший день монетами почали встеляти дно озера. 
Сам король наглядав, щоб кожну монету ставили тільки руба і щільно одну біля одної. Золоті гори на березі швидко танули, а дно озера ставало дедалі більше схожим на луску золотої рибки. 
Але сталося так, що в останній день, в останню годину і в найостаннішу хвилину, коли багатій уже вважав озеро Гандзіррі своїм, виявилось, що йому не вистачає однієї монети. 
– Ну, це дрібнички,– сказав багатій.– Що там одна-єдина монетка – аж нічого! 
– Як то – нічого?! – вигукнув король.– Ви що, гадаєте, я дурно віддам таке пречудове озеро? Додайте ще одну монету! 
Але в багатія, правду сказати, від усього його величезного багатства таки не зосталося більш нічогісінько. Одначе він не хотів зізнатись у цьому королю. 
– Не пожену ж я додому весь караван мулів по якусь одну монетку ? – викручувався багатій.– Але коли ви вже так наполягаєте, то позичте мені цю монету. 
Та в короля теж не залишилося навіть найменшої золотої монетки. Бали й маскаради, дорогі подарунки двірським дамам ущент спустошили державну скарбницю. У ній аж гуло, як у порожньому барабані. Але як же було королю признаватись у цьому багачеві? Тому він з удаваною погордою сказав: 
– Не забувайте, що я король, а не якийсь там міняйло, і тому не даю в борг. Коли хто не має грошей, то хай не купує озера Гандзіррі! 
Багатія це страшенно розгнівило, і він крикнув: 
– Коли так, то не треба мені вашого озера Гандзіррі! За таку ціну я можу купити не якесь там озеро, а ціле море! 
І він спересердя наказав витягати з дна озера всі золоті монети і знову навантажувати їх на мулів. 
Отак-то король з багатієм не зійшлись у ціні. 
Кажуть, що кожен із них ще й досі про це жалкує.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: