ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Генерал Фанта-Гіро
Генерал Фанта-Гіро

Був собі в давнину король. І мав він три дочки. Найстаршу звали Кароліна, середульшу – Ассунтіна. А найменша звалась незвичайно – Фанта-Гіро. Як королівна тільки народилась і розплющила свої карі блискучі оченята, всі аж у долоні сплеснули – така вона була гарнесенька. В цілому королівстві ще ніколи не бачено такої вроди. Тому-то й ім’я їй дали таке, якого доти не мала жодна дівчина у світі,– Фанта-Гіро. А тронів цей король мав не один – аж три: синій, чорний і червоний. На синьому троні король сидів, коли був веселий, на чорному – коли сумував, а на червоному – коли йшлося до війни.
Якось прибігли до нього в тронну залу всі три дочки, щоб сказати батькові: Доброго ранку!», а він сидить на червоному троні. 
– Що сталося, тату? –запитали його дочки. 
– Сусідній король іде на нас війною, а я хворий і не знаю, що робити. Кого поставити на чолі мого війська? От якби у вас був брат, він оце став би генералом, полководцем. 
– Якщо дозволите,– озвалася старша дочка,– я буду генералом. Гадаєте, я не зумію командувати солдатами? 
– Е, не жіноча це річ,– зітхнув король. 
– А ви все ж таки доручіть мені очолити військо,– сказала Кароліна. Це, зрештою, можна було б,– згодився король.– Але пам’ятай: 
тільки-но почнеш у поході базікати про всілякі жіночі дрібнички – ти вже не генерал. Тоді відразу повертайся додому! 
Так і зробили. Король наказав своєму вірному зброєносцеві Тоніно сідлати коня й супроводити королівну на війну, а якщо Кароліна хоч обізветься про якийсь жіночий дріб’язок, то негайно везти її назад. 
Отож королівна й зброєносець скочили на коней і на чолі війська вирушили назустріч ворогові. Ось уже проїхали чимало й дістались до річки. Берег її поріс очеретом. 
– Ох, який чудовий очерет! – вигукнула раптом Кароліна.– Якби це він ріс у нас удома, скільки б можна було наробити веретен! 
– Стривайте, королівно,– промовив Тоніно.– 3 наказу короля я змушений відвезти вас додому, бо ви заговорили не як воїн, а як жінка. 
І все військо зробило ліворуч кругом, і вони рушили назад. 
– Ану ж я поведу військо! – звернулася до короля Ассунтіна. 
– Але з тією ж таки умовою, що й Кароліна,– відповів король. 
Знову вирушило військо в похід. Цього разу на чолі з Ассунтіною і 
вірним зброєносцем короля Тоніно. 
Довго-довго вони їхали. Переїхали вже й ту річку. Ассунтіна ні пари з вуст. Та тільки-но дісталися до молодого каштанового гаю, Ассунтіна й каже: 
– Які крислаті каштани! Скільки веретен можно було б наробити з їхнього гілля! 
– Постривайте, королівно,– наказав Тоніно.– Це вже говорить не генерал, а жінка. Вертаймо додому! 
І все військо з усім спорядженням рушило назад. 
Король трохи з розуму не спав. 
Прибігла тоді до нього найменша дочка – красуня Фанта-Гіро. 
– Ні-ні,– сказав король,– ти ще дитя, куди тобі до війська! 
– Любий таточку,–мовила дівчина.– Невже ви мене любите менше, ніж моїх старших сестер? 
Що мав діяти король? Узяв він та й призначив генералом найменшу свою дочку. 
Вона надягла бойові лати, підібгала довгі коси під високий шолом, узяла меч і два пістолі й наказала звати себе генералом Фанта-Гіро. 
От вирушили в похід утретє. Зброєносець їхав поруч з королівною. Довго вони мчали мовчки. Переїхали річку в очеретах – Фанта-Гіро мовчить. Минули й каштановий гай – Фанта-Гіро ні пари з вуст. Ось уже й кордон а за ним вороже військо. 
Фанта-Гіро й каже до Тоніно: 
– Перше, ніж розпочати битву, я хочу переговорити з королем, моїм супротивником. 
Королем виявився вродливий юнак. Тільки-но він побачив Фанта-Гіро, йому відразу здалося, що це дівчина, а не генерал. Він запросив її до свого палацу, щоб перед початком битви з’ясувати, з якої причини почалася війна. Коли вони приїхали до палацу, юний король побіг до своєї королеви-матері. 
– Люба матінко,– сказав він їй,– я привіз з собою в гості ворожого генерала. Та аби ти його тільки побачила! Його карі очі, його рожеві уста!.. А його ніжний голос! 
Фанта-Гіро, цей генерал ворожий, 
Який же він стрункий, який він гожий! 
Він так на дівчину-красуню схожий! 
– А ти поведи його до збройної палати,– порадила королева,- Якщо цей генерал таки дівчина, то зброя його не зацікавить. 
Молодий король так і зробив. Але не встиг генерал Фанта-Гіро переступити поріг збройної палати, він аж скрикнув від захоплення. Молодий воїн здіймав із стін мечі, шпаги, торкав їхні вістря пальцем, пробував, чи зручні в них руків’я. Потім перейшов до рушниць і став їх пильно розглядати... 
Король знов кинувся до матері. 
– Любо матінко, цей генерал поводився, як справжній чоловік. Але що більше я на нього дивлюся, то дужче мені здається, що це дівчина. 
Фанта-Гіро, цей генерал ворожий, 
Який же він стрункий, який він гожий! 
Він так на дівчину-красуню схожий! 
– Знаєш що, сину,– сказала королева.– Поведи тепер генерала в сад. Якщо це дівчина, вона зірве троянду та фіалку й приколе їх на груди, а якщо це чоловік, він відламає гілочку жасмину й застромить її за вухо. 
Запросив молодий король генерала в сад, а Фанта-Гіро й не глянула на троянди та ніжні фіалки. Зате, коли підійшли до куща жасмину, вона байдуже зірвала гілочку й застромила собі за вухо. 
Спантеличений король знов побіг до королеви-матері. 
– Любо матінко,– сказав він.– Цей генерал знов повівся як чоловік, але серце моє каже, що це таки дівчина. 
Фанта-Гіро, цей генерал ворожий, 
Який же він стрункий, який він гожий! 
Він так на дівчину-красуню схожий! 
Тоді королева зрозуміла, що син її закохався. 
– Остання моя тобі порада,– сказала вона.– Запроси генерала на обід і придивися, як він краятиме хліб. Жінка завжди відрізує скибку, притискуючи хлібину до грудей, а чоловік,– тримаючи її в лівій руці. 
Коли почався обід, генерал узяв хлібину в ліву руку, а правою відрізав чималу скибку. 
По обіді королева сказала синові: 
– Сподіваюся, тепер ти вже переконався, що генерал 1– чоловік? 
– Ні, матінко,– сказав королевич. І додав:– Ось я сам влаштую йому іспит. 
Він підійшов до Фанта-Гіро й сказав: 
– Ви мені так припали до серця, генерале, що я хотів би познайомити вас зі своєю нареченою. Ось ми трохи перепочинемо, а надвечір сядемо на коней і поїдемо до неї в гості. 
Почувши це, генерал став ніби сам не свій: спершу поблід, а тоді зашарівся й відповів тремтячим голосом: 
– Я... залюбки, ваша величносте. Побачити вашу наречену – це для мене величезна втіха. 
Король повів генерала на спочинок. Та коли він за годину-дві прийшов до його покою, генерала там уже не було й близько. 
Молодий король негайно скочив на коня й помчав до ворожого королівства. 
А тим часом Фанта-Гіро, повернувшися додому, в сльозах обіймала свого батька, який сидів на синьому троні. 
– Любий таточку,– промовила вона, вмиваючись слізьми,– я поїхала на війну, а привезла вам мир. 
– То чому ж ти так гірко плачеш, моя доню? – спитав батько. 
– Бо я там загубила своє серце,– відповіла дівчина й заплакала ще дужче. 
Коли враз під вікнами палацу затупотіли коні, а за якусь мить у тронну залу вбіг засапаний молодий король. Він просто підійшов до Фанта-Гіро й сказав: 
– Генерале, прошу вас стати моєю дружиною. 
– А ваша наречена? – спитала дівчина. 
– Люба Фанта-Гіро, коли я вам говорив про наречену, ви були генералом. А хіба гріх піддурити ворожого генерала? Ніякої нареченої у мене нема, крім вас, якщо ви згодні нею стати. 
Королі уклали мир. 
Невдовзі справили весілля. А  коли старий король помер, то залишив усе своє королівство зятеві, і красуня Фанта-Гіро стала королевою обох держав.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: