ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Три гвоздики
Три гвоздики

Жив собі селянин. Була в нього дочка, яку він дуже любив. Одного дня пішов селянин у поле, побачив там три прегарні гвоздики, зірвав їх і приніс додому.
Побачила дочка квіти і дуже зраділа. Якось сиділа вона в кухні та милувалася своїми гвоздиками, коли це раптом одна з них упала в вогнище й згоріла. Тої ж миті постав перед дівчиною надзвичайно вродливий юнак і запитав:
– Що з тобою? Що ти робиш?
Дівчина нічого не відповіла, і юнак сказав:
– Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.
І він зник.
А дівчина схопила другу гвоздику й кинула у вогнище: тої ж миті з’явився перед нею другий юнак і спитав:
– Що з тобою? Що ти робиш?
Дівчина знову не відповіла, і юнак сказав:
– Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.
І він зник.
Тоді Марія – так звали дівчину – схопила останню гвоздику і кинула у вогнище. І постав перед нею ще вродливіший юнак, ніж ті двоє, і спитав:
– Що з тобою? Що ти робиш?
І знов промовчала дівчина, а юнак сказав:
– Ти до мене не говориш? Що ж, тоді шукатимеш мене серед каміння.
І зник.
А Марія, котра до нестями закохалася в третього юнака, зажурилась і за кілька днів вирішила піти шукати його серед каміння.
Вийшла вона з дому, довго йшла полем і нарешті побачила три великих камені. Дівчина дуже втомилась, сіла на землю і заплакала. Коли це крізь сльози побачила, як один із трьох каменів розкрився, і з нього вийшов юнак, котрого вона покохала.
– Маріє! Що з тобою? Чого ти плачеш? – спитав він.
Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:
– Не журися, зійди он на той пагорб, побачиш звідти селянську садибу. Зайди туди і попроси, щоб господиня взяла тебе в служниці.
Підвелась дівчина, зійшла на пагорб, побачила мальовничу селянську садибу і, розшукавши господиню, попросила, щоб та взяла її в служниці. Сподобалась господині юна красуня, пожаліла вона її і взяла до себе служницею. А що дівчина була роботяща й добра, то за кілька днів стала улюбленицею господині, яка щиро до неї прихилилася.
Інші служниці заздрили новій і домовилися будь-що знеславити її перед господинею. Довго міркували вони, як це зробити, аж ось одного дня прибігли до господині й заторохтіли:
– Ви чули, що сказала Марія?
– А що?
– Мовляв, навіщо вам стільки служниць, якщо вона сама за один день випере всю брудну білизну.
– А йди-но сюди, Маріє,– гукнула господиня.– Ти хвалилася, що за один день випереш усю брудну білизну?
– Ні, сеньйоро,– заперечила Марія,– я цього не казала.
– Але ж дівчата запевняють, що це твої слова. Доведеться тобі тепер або виконати обіцянку, або залишити мій дім.
Звеліла господиня прислужникам зібрати всю брудну білизну й віднести на берег річки, а бідолашна Марія, не знаючи, як вийти з такої скрути, пішла до того місця, де побачила колись три камені, й заплакала. В ту ж мить один із каменів розкрився, вийшов з нього той самий юнак і запитав:
– Що з тобою? Чого ти плачеш?
Дівчина плакала й мовчала, і тоді юнак сказав:
– Не думай про білизну, яку моя мати загадала тобі випрати. Іди до річки й гукни птахів: «Птахи з усього світу, до мене летіть! Білизну прати мені допоможіть!»
Пішла Марія до річки, повторила ці слова і тої ж миті побачила, як звідусіль злітаються до неї зграї всяких птахів і негайно починають прати білизну. Швидко, як оком змигнути, випрали всю білизну, тож надвечір, коли з’явилися прислужники, вона вже й висохла.
Господиня дуже зраділа і ще дужче прихилилася серцем до нової служниці. Але інші служниці мало не луснули від злості і не переставали думати, чим би дозолити Марії.
А треба сказати, що господиня слабувала на очі, бо виплакала їх із того дня, як троє и синів пішли на полювання і, зачаровані чаклуном, пропали безвісти.
Нещасна жінка так побивалася за ними, стільки сліз вилила, що очі в неї не переставали боліти. Служниці, які весь час шукали нагоди очорнити Марію, прибігли до господині й заторохтіли:
– Ви чули, що сказала Марія?
– А що?
– Мовляв, вона знає, де знайти цілющу воду для ваших очей.
– Та невже? – перепитала сеньйора. – Йди-но сюди, Маріє,– покликала вона дівчину. – Скажи, це правда, що ти знаєш, де знайти цілющу воду для моїх очей?
– Ні, сеньйоро,– відповіла Марія,– не знаю і нікому про таке не казала.
– А дівчата ж запевняють, що чули на власні вуха. Чого б це вони стали таке вигадувати? Отож вибирай одне з двох: або принесеш воду, або йди геть.
Бідолашна Марія пішла в поле, сіла біля трьох каменів і заплакала, бо й гадки не мала, де шукати ту воду. Почувши її плач, з’явився перед нею юнак і запитав:
– Що з тобою? Чого ти плачеш?
Дівчина не озвалася, а юнак заспокоїв її:
– Не журися, що моя мати загадала тобі принести цілющу воду. Візьми оцей келих, піди на берег річки та й гукни: «Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі мною, виручіть з біди!» Коли всі птахи позлітаються, останній зронить пір’їнку. Візьми ту пір’їнку, змочи в келиху, потім проведи нею по очах господині, і вона одужає.
Марія так і зробила. Пішла до річки й гукнула:
– Птахи з усього світу, летіть сюди! Поплачте зі мною, виручіть з біди!
Позліталися звідусіль зграї птахів і швидко наповнили келих. А останній
птах, розправляючи крила, зронив пір’їнку. Взяла Марія келих та пір’їнку, повернулась додому, змочила пір’їнку в келиху і провела по очах господині. За кілька днів та зовсім одужала. Вона не могла нахвалитися своєю служницею і не знала, де її посадовити. Інші служниці скаженіли, роздумуючи, як спекатися Марії. Якось прибігли вони до господині й заторохтіли:
– Ви чули, що сказала Марія?
– А що?
– Мовляв, вона може звільнити ваших синів од чарів.
– Це неможливо!
– Але ж вона сама запевняє, сеньйоро!
Покликала господиня Марію й запитала, чи казала вона таке.
– Ні, сеньйоро,– заперечила Марія.
– А служниці твердять, що казала. І тепер ти повинна виконати це доручення, як два попередні.
Бідолашна Марія пішла в поле, сіла біля трьох каменів і заплакала. З’явився перед нею юнак і спитав:
– Що з тобою, Маріє? Чого ти плачеш?
Дівчина плакала й не озивалася, і тоді юнак каже:
– Я знаю, що тебе гнітить. Моя мати загадала, щоб ти звільнила нас від чарів. Не журися, піди й скажи їй, щоб вона скликала усіх тутешніх дівчат. Нехай вони прийдуть сюди із запаленими свічками й тричі обійдуть навколо каміння, але щоб жодна свічка не згасла.
Повернулася Марія додому і все переказала господині. Та скликала всіх довколишніх дівчат і дала кожній – Марії теж – запалену свічку. Пішли вони до каміння, обійшли двічі, а коли обходили втретє, налетів вітер і згасив Маріїну свічку. Згадала вона тоді юнакові слова й скрикнула:
– Ой леле, моя свічка загасла!
І розкрилися три камені, вийшли з них три брати, й молодший сказав Марії:
– Спасибі, що ти заговорила.
Тої ж миті не стало трьох каменів, а юнаки розповіли, що коли вони, полюючи, проходили тут, то перестріли чаклуна, який зачарував їх і перетворив на гвоздики. А звільнити їх від чарів могла людина, яка б спалила ті гвоздики, а потім заговорила б до каміння.
Мати й сини не могли натішитися одне одним, а молодший із братів запитав Марію, чи не згодиться вона стати його дружиною. А що дівчина його теж покохала, то й згодилась. І побралися вони добрим людям на радість.
А служниці більше не допікали Марії, бо вона тепер зробилась їхньою господинею. Повинилися дівчата перед Марією, і вона їм вибачила.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: