ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Голубка
Голубка

Було собі двоє братів і сестра. Жили вони в хатині серед поля. Сестра була дуже гарна.
Якось у тих місцях полював король і зайшов спочити в їхню хатину. Побачивши дівчину, він так закохався в неї, що вирішив забрати її до себе в палац і одружитися. Та коли вони під’їздили до міста, король помітив, що на дівчині дуже бідне вбрання. Тоді він сказав, що привезе для неї з палацу дорогі шати, а вона хай зачекає його біля криниці.
Дівчина не хотіла залишатись сама – боялася, що король покине її. Але король запевнив, що швидко повернеться. Тоді вона, аби ніхто її не скривдив, вилізла на дерево, яке росло над криницею, а король поїхав по карету і вбрання.
Дівчина сиділа на дереві, а в криниці відбивалось її обличчя. Ввечері прийшла по воду маврітанка. Зачерпнула глеком і побачила перед собою гарненьке личко. Подумала, що то вона сама, й сказала:
– Я така вродлива й мила,
І мені ходить по воду?
Розіб’ю свій глек великий,
А сама піду додому.
Вдарила об землю глеком, який розлетівся на черепки, та й подалася додому.
Минув день, а король не повернувся. Дівчина дуже засмутилася. Наступного дня з новим глеком прийшла по воду маврітанка. Побачивши в криниці дівоче обличчя, знову сказала:
– Я така вродлива й мила,
І мені ходить по воду?
Розіб’ю свій глек великий,
А сама піду додому.
Розбила вона глек і пішла геть від криниці.
Минув ще один день, а короля так і не було. Знову прийшла по воду маврітанка, цього разу вже із залізним глеком. Вона підійшла до криниці, набрала в глек води і, побачивши обличчя тієї, що сиділа на дереві, знову сказала:
– Я така вродлива й мила,
І мені ходить по воду?
Розіб’ю свій глек великий,
А сама піду додому.
Бах-бах-бах... загримів по землі глек, але не розбився, тільки трохи погнувся. Маврітанка так лупила глеком об землю, що дівчина, яка сиділа на дереві, не втрималася і розсміялась. Маврітанка підвела голову і, помітивши вродливу дівчину, зрозуміла, що бачила в криниці її гарне обличчя. Вона так розізлилася, що вирішила помститись їй.
– Що ти там робиш, дівчино? – спитала маврітанка.
– Чекаю короля, він має приїхати по мене, щоб одружитися.
Маврітанка була чарівницею і вирішила підмінити дівчину. Вона помітила,
що в дівчини скуйовджені коси, і сказала:
– Хочеш, я тебе причешу?
– Не хочу, бо от-от приїде король.
– А я хутко це зроблю, і ти станеш ще вродливішою.
Дівчина згодилася і спустилась на землю. А маврітанка й питає:
– Ти що, зовсім одна?
– Ні, сеньйоро, в мене є два брати, вони сьогодні приїдуть, щоб погуляти у мене на весіллі.
Маврітанка взялася причісувати дівчину і непомітно загнала їй у голову шпильку. Обернулась дівчина на голубку і полетіла в поле.
Аж ось маврітанка побачила двох юнаків, які підійшли і спитали, чи не бачила вона дівчину з хлопцем. Та зрозуміла, що це брати дівчини, і, щоб вони не викрили її, обернула їх на волів.
Потім вилізла на дерево і звідти побачила, що їде король із почтом. Вона швиденько спустилась на землю, але король, глянувши на неї, сказав:
– Ти не та, яку я тут залишив. Та була біла, а ти чорна.
– Я та сама, яку ти тут залишив,– заперечила маврітанка.– Просто я чекала тебе три дні і засмагла на сонці.
Королеві це не сподобалось, але він не зламав свого слова – привіз маврітанку в палац і одружився з нею. Наречена змусила його взяти з собою і волів, щоб возити каміння і землю.
Наступного дня в саду біля палацу з’явилась білосніжна голубка. Сіла вона на дерево та й мовить садівникові:
– Скажи, що роблять король і його темна дружина?
– Сплять, сплять, сплять, сплять.
– А воли що возять?
– Каміння, каміння, каміння, каміння.
– Ой, горе мені,– зітхнула голубка.
Вона спробувала злетіти, але не змогла. Тоді садівник виліз на дерево, взяв її і відніс королю.
Король дуже зрадів і не залишав голубку ні на хвилю. Вона й їла разом із ним за столом. Але маврітанка люто ненавиділа голубку і завжди казала королеві, щоб прогнав її, бо птаха їла з миски короля, а робила в миску маврітанки. Та король не звертав на це уваги.
Якось він гладив голубку по голівці і намацав у пір’ї шпильку.
– Хто б це міг загнати таке бідній пташці? – спитав король і витяг шпильку.
Голубка враз обернулася на дівчину. І король вигукнув:
– Ой, це ж та дівчина, яку я залишив на дереві!
Дівчина розповіла йому все, що з нею сталося. Маврітанку примусили зняти чари з братів, а тоді прогнали геть. А король одружився з дівчиною і був дуже щасливий.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: