ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Завидюща сова
Завидюща сова

Якось сова сіла на дах царського палацу і в садку, на високій пальмі, побачила солов’я. З подивом помітила сова: кожен, хто проходить повз нього, низько, до землі вклоняється.
Невдовзі в садок вийшов і сам цар. Він тримав у руках золоту тацю з добірним зерном.
Цар поставив тацю під пальмою, і соловей відразу злетів на землю та заходився клювати зерно.
Коли цар і його придворні пішли з садка, сова мовила до солов'я:
– За що це тобі від них така шана?
– Цареві напрочуд подобається мій спів,– скромно відповів соловей,– а тому він звелів, аби всі в палаці виконували мої найменші забаганки. Та й сам цар щодня виходить до мене, приносить добірне зерно на золотій таці.
День скінчився, запала ніч, але сові було не до сну. Слава солов'я не давала їй спокою.
«Чим я гірша від солов'я?– думала вона,– А голос мій навіть кращий від солов’їною. Цар іще не чув мого співу: якби почув, то й слухати більше не схотів би цього миршавого солов’я! І він, і його придворні схилялися б переді мною, виконували б найхимерніші мої примхи».
Розпалившись такими думками, сова що було сили й хисту заходилася виухкувати: «У-ух-у-ух! У-ух-у-ух!» І таке моторошне було те ухкання, що всі в палаці відразу посхоплювались, а сам цар не на жарт розгнівався:
Хто це сміє серед ночі ухкати в моєму палаці? Зараз же знайдіть і приведіть його до мене!
Сторожа кинулася виконувати царський наказ. А виконати його було легко, бо сова, захоплена своїм урочистим та величним співом, і далі ухкала, не помічаючи нічого довкола.
Сову швидко спіймали й принесли до царя.
– Володарю наш, ось хто насмілився порушити ваш спокій!
– Обскубти її!– коротко звелів цар.
Слуги схопили сову, обскубли до останньої пір’їнки й вижбурнули геть із царського палацу.
Ледве жива добралася завидюща сова до темного лісу.
Відтоді раз у раз розповідала вона папугам про свою пригоду, через яку мусить тепер ходити голою. І звинувачувала вона в своєму лихові, своїй ганьбі та соромі маленького співучого солов’я.
– То все через нього!– вигукувала сова сердито,– То завдяки йому я ходжу обскубана, хоч на очі нікому не навертайся!
– Та чим же той соловей завинив перед тобою?– дивувалися папуги.
А сова одно торочила:
– Хто ж іще, як не він? Якби він тоді не потрапив мені на очі, мені й на думку не спало б хизуватися перед царем своїм голосом. А якби я не заспівала, ніхто мене не почув би, ніхто не зловив би й ніхто б не обскуб! От і розважте самі, хто тут винен! Соловей винен!
Так і не вдалося папугам переконати завидющу сову, що в своєму соромі та ганьбі винна вона сама.
Отак, друзі, негоже звинувачувати когось у тому, в чому винен сам.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: