ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як наймит поміщика провчив
Як наймит поміщика провчив

Поміщики всі скупі, але такого скупого, як цей, ще й світ не бачив. Коли він, приміром, наймав когось, то казав:
– Плата в мене добра – десять рупій на місяць. Але всі гроші одержиш у кінці року. А як покинеш роботу раніше, то нічого не дам. Зате якщо я сам схочу вигнати тебе до кінця року, то відріжеш мені вухо. 
Своїх наймитів поміщик примушував чорно працювати від раннього ранку до пізнього вечора. Вони робили і в полі, й на городі, пасли худобу, варили обід, прибирали в будинку... А на обід їм давали сухого коржика а рисових висівок і мисочку води, в якій варився рис для поміщика та його дружини. 
Жоден наймит не витримував до кінця року. Та й хто б то стерпів таке тяжке й голодне життя! Через два-три місяці він кидав роботу і, звичайно, не одержував жодної рупії. 
А скупому поміщикові цього тільки й треба було. 
– Бач, як добре я придумав! – хвалився він жінці. – За рік на мене працю«; кілька наймитів, і жодному я нічого не плачу. 
Так збігав рік за роком. Поміщик наживав багатство. 
Якось до нього прийшов найматися Радж, дванадцятирічний син селянина з цього самого села. Поміщик і йому сказав, що в кінці року заплатить сто двадцять рупій. А наостанку, як завжди, додав: 
– Якщо ж я вижену тебе раніше, то відріжеш мені вухо. 
– Гаразд, – відповів хлопець. 
– Коли так, запрягай буйвола і їдь орати поле. 
Весь день Радж гнув спину в полі. А як настав вечір, прийшов у двір і попросив їсти. 
Поміщикова жінка винесла йому сухого коржика і мисочку води. 
З’їв це Радж та й каже: 
– Дякую вам, добра пані, ви дуже щедрі. А може, у вас іще щось є? 
Поміщикова жінка розгнівалась та як крикне: 
– Іще щось? Ненажера! Нічого я тобі не дам! 
Так хлопець і ліг спати голодний. Але вночі, коли господарі вже полягали, він пробрався до комори з харчами й добре наївся. 
Вранці поміщикова жінка зайшла до комори й аж похолола: долі лежала купа кісток і кришки від пшеничного хліба. Вона – в крик: 
– Обікрали! Ой лишенько! Об’їли нас! Ой горе нам, горе! 
Прибіг чоловік. 
– Ти бачиш?– репетує жінка. – Той ненажера підмів уночі всі наші харчі. Хіба можна тримати такого наймита?! 
Поміщик наказав привести Раджа. 
– Геть з мого дому!– закричав він, – Щоб ног и твоєї тут не було|
– То ви мене женете? – спокійно питас наймит. – Гаразд, я піду. Тільки спершу дозвольте, як ми й домовлялися, відрізати вам вухо. 
Почувши ці слова, поміщик ураз пригадав свою умову й тяжко зітхнув. 
– Я тебе не жену, – сердито буркнув він. – Тільки щоб до комори більш не лазив! Бачиш, тепер нам із господинею нема чого снідати. Зараз же засмаж найжирнішого фазана! 
– Воля ваша, пане, – мовив наймит і пішов до пташника. 
А в пташнику гуляло аж два десятки гарних фазанів. Не довго думаючи, Радж порізав їх усіх, потім вибрав найжирнішого й поніс па кухню. А поміщикова жінка вже як уродилася. 
– Оцей фазан найжирніший! – каже Радж. – Господар звелів засмажити найжирнішого, то я, щоб не помилитися, про всяк випадок порізав усіх, а толі вибрав найважчого. 
– О горе нам, горе!– заголосила господиня, – Цього наймита треба негайно прогнати! 
Та поміщик уже сам згадав свою умову й сказав: 
– Нехай завтра вижене в ліс усіх наших кіз і пасе їх там цілий тиждень. 
Погнав Радж до лісу кіз. Сидить собі в курені, попиває козяче молоко та слухав пташок. А в той ліс бідні селяни ходили по хмиз. І коли котрийсь із них проминав хлопця, той дарував йому з поміщикової череди козу. До кінця тижня в Раджа залишилося тільки одне козеня. Наймит і погнав його додому. 
ПОМІЩИК ЯК побачив те козеня, трохи не сказився. 
– Де мої кози, негіднику? – кричить, – Я мав таку гарну череду! Де вона? 
– Усіх кіз поїв тигр, – відповідає Радж. – Я сам ледве врятувався, вилізши на дерево, та оце козеня прихопив з собою. Так що скажіть мені спасибі. 
Довго бідкалися поміщик із жінкою, та що вдієш! Кіз не вернеш, і наймита не можна виганяти. 
Через кілька днів поміщик звелів Раджеві: 
– Завтра зранку збереш у саду половину бананів, половину апельсинів і половину персиків. 
Другого дня на світанку, коли господарі ще спали, Радж узяв драбину, гострого ножа й пішов у сад. Від кожного банана він одрізав половинку й кидав на землю. Покінчивши з бананами, Радж побіг до апельсинових дерев і повідрізав од кожного апельсина по половинці. Потім зробив те саме з персиками. 
Коли скупий поміщик виспався й вийшов у сад, він побачив, що всі його фрукти зіпсовані. Земля була всіяна половинками бананів, апельсинів та персиків, а другі половинки висіли на деревах. 
– Геть з мого двору! – заверещав поміщик. – Ти занапастив урожай, за який я вторгував би тисячу рупій! Аж тисячу рупій! 
– Та ви ж самі наказали зробити це, – смиренно відповів наймит. 
– Я?! – крикнув поміщик. 
– Атож. Ви звеліли зібрати половину бананів, половину апельсинів і половину персиків. Я виконав ваш наказ. Та якщо ви женете мене – я піду. Тільки спершу відріжу вам вухо. 
Поміщик умить згадав свою умову й злякався. 
– Ніколи мені а тобою теревені розводити, – пробурчав він. – Іди собі, працюй. Завтра побалакаємо. 
І спровадив наймита в поле. А сам – мерщій у будинок та й каже жінці: 
– Ходімо до твого батька. І всі харчі заберімо з собою. Перебудемо в нього тиждень. Хлопець покрутиться, покрутиться голодний і через день-два ушиється додому. Тоді ми повернемось і будемо жити спокійно, як раніше. 
– Чудово! – зраділа жінка. – Так і зробимо. Вночі, коли він засне, підемо з дому. 
Увечері господарі заходилися потай збирати харчі. А Радж це помітив. Бачить – поміщик складає в скриню смажених курей, яйця, хліб тощо. 
Наймит про все здогадався. І коли поміщик із жінкою вдали, ніби лягають спати, Радж хутенько заліз до скрині з харчами. 
Згодом господарі тихенько повставали й вирушили в дорогу. Несе поміщик на спині важку скриню з слугою й бурчить на жінку: 
– І нащо було набирати стільки харчів! Аж ноги вгинаються! 
А Радж сидить собі в скрині та наминає все, що дугаі заманеться. 
От поміщик із жінкою вирішили попоїсти й трохи перепочити. Спинилися біля криниці в полі. Чоловік поставив на землю скриню й підняв віко. А звідти їхній наймит вискакує! 
Скупердяги очам своїм не повірили. 
А Радж і к аже:
– Не гнівайтеся на мене, ласкаві господарі! Я так вас полюбив, що жити без вас не можу. Коли я побачив, що ви надумали піти світ за очі, то вирішив не покидати вас у біді. А щоб любому господарю легше було нести скриню, я поїв усі харчі. 
– Ні, годі з мене! – закричав поміщик. – Ріж мені вухо – і геть з моїх очей! 
Поміщикова жінка заступила собою чоловіка й замахала руками. 
– Не бувати цьому! Як же ти, чоловіче, з’явишся без вуха до своїх батьків? Та вони ж засміють тебе! 
– Твоя правда, – зітхнув поміщик. Потім гукнув до Раджа: – Гей! Приготуй постіль з гілок та листя. Пора всім спати. 
Цієї ночі поміщик намислив таки спекатися набридливого наймита. Коли хлопець приготував три постелі, поміщик підтяг одну з них ближче до криниці й сказав Раджеві: 
– Ляжеш тут. Уночі біля води буде не так жарко. 
Кили господарі поснули, Радж устав, відтяг свою постіль убік, а до криниці підтяг постіль господині. 
Після півночі, як місяць сховався за хмари, поміщик тихесенько підкрався до криниці, схопив свою жінку й кинув у воду. 
– Нарешті я позбувся того негідника! – радісно вигукнув він. – Уставай, жінко, ходімо додому. Тепер мені нема чого боятися за вухо. 
– Про якого негідника ви кажете, господарю? – почувся раптом голос наймита. – І чого це мовчить наша ласкава господиня? 
Тут скупий поміщик усе зрозумів. Зрозумів, та пізно. Схопився він за голову, затужив, але діяти нічого. Треба було йти до жінчиних батьків і розповісти про все, що сталося. 
Та наймит був молодший і прудкіший за господаря. Отож до батьків поміщикової жінки він прибіг перший. Прибіг та й каже: 
– Мене послала до вас господиня. Сталося велике лихо. Її чоловік, мій господар, з’їхав з глузду й біжить сюди, щоб убити вас. Господиня сказала: «Нехай мого чоловіка зв’яжуть і поставлять йому, на потилицю десять п'явок. Так він швидко прийде до тями! 
Тільки-но поміщик ступив у двір жінчиних батьків, на нього накинулося кілька слуг, зв'язали йому руки та ноги й поставили на потилицю десять п'явок. 
Тут поміщик побачив свого наймита й збагнув, хто все це підстроїв. 
– Мучитель! – крикнув він не своїм голосом. – Бери моє вухо, і щоб я тебе не бачив! Краще ходити без вуха, ніж мати слугою такого негідника, як ти! 
Хлопцеві тільки цього й треба було. Схопив він ножа та й відрізав поміщикові вухо. 
До самого вечора лежав скупий поміщик із п'явками на потилиці. А ввечері прийшла жінка. На її щастя, криниця була неглибока, і вдень люди допомогли їй вибратися. 
Так поміщик і повернувся додому безвухим. Але своєї умови новим наймитам уже не ставив.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: