ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ріпка
Ріпка

Давно колись жив у маленькому селі старий селянин. Якось посадив він на полі, що сусідило з поміщицьким, ріпку. А поміщик незабаром пустив на поле селянина овечу череду. Вона потолочила, понівечила всі сходи, тільки якимось дивом уцілів один-єдиний росточок. Нікуди дітися селянинові – заходився він біля того росточка, доглядав його.
Та от настала зима, вдарили люті морози, а старий селянин наче й не думав викопувати ріпку. Лише навесні викопав її. А ріпка виросла велика-превелика! 
І треба ж такому статися, що на той час через село проїздив володар округи зі своїм почтом. Паланкін, у якому сидів вельможа, несло аж восьмеро слуг. Коли володар побачив дідову ріпку в дворі, то дуже здивувався. 
– Бути такого не може! – вигукнув він. 
– Дива, та й годі! – підхопив почет. 
– Ти мусиш послати це чудо нашому цареві! – мовив вельможа старому селянинові. 
– А що ж я буду їсти? – спитав селянин. 
– Як, ти хочеш з’їсти цю красуню ріпку? – вражено вигукнув вельможа.– Ні, цьому не бувати! Подаруй ріпку цареві якомога швидше! 
І вельможа сів писати цареві листа: мовляв, так і так, у вашій державі під захистом закону та справедливості вродила величезна ріпка, жоден з підданців негідний мати собі таку ріпку; отож прийміть од людини, яка її виростила, скромний дарунок. 
Цар утішився, прочитавши послання, хоч і не знав до пуття, що він робитиме з такою величезною ріпкою. Та все ж подарунок прийняв. Вельможу цар винагородив, підвищивши в чині, а селянина – грішми. 
Царські слуги забрали дідову ріпку й понесли в царські хороми, а старий селянин стояв серед двору, розгублено дивлячись на гроші. З’їсти їх він не міг, купити щось теж не міг – царський дарунок! 
А поміщик, що колись витолочив селянинове поле, втратив спокій і сон, бо йому теж хотілося чимось заслужити царської ласки. «І пощастило ж, кому не треба! – заздрісно думав він про селянина.– Таке багатство дістав за якусь ріпку! Що б його подарувати цареві від себе, аби заслужити його високої ласки?» 
Думав він, думав, аж поки надумався. Пішов до вельможі, який колись порадив піднести пареві ріпку, дав йому грошей і попросив написати послання цареві. 
Прочитавши послання, цар згадав про ріпку, яка була Йому зовсім ні до чого, і подумав, що йому знову хочуть підсунути непотріб. 
Коли поміщик постав перед царем, той суворо спитав його: 
– Ну, кажи, чого прийшов? 
– О пресвітлий царю,– шанобливо схилився в уклоні поміщик,– я привів вам у дарунок свою доньку. 
Цар дуже зрадів, коли побачив молоду та гарну дівчину. 
– А тобі,– вдоволено мовив він поміщикові,– я подарую напрочуд коштовну й рідкісну річ. їй просто ціни немає! 
Він ляснув у долоні. Слуги внесли величезну ріпку й поклали перед поміщиком. Хоч як був поміщик прикро вражений, усе ж не міг виказати свого невдоволення. Довелося йому забрати ріпку з собою. Вдома він викинув її на помийницю. 
А селянин, побачивши, що його ріпка гниє на поміщицькому задвірку, вигукнув: 
– Які ж дурні ці поміщики та царі! Не знають навіть, на що годиться ріпка! 
І він став ще ревніше працювати на своєму полі.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: