ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Чарівне горня
Чарівне горня

Один бідний селянин – звали його Сомілака – працював на багатія день і ніч, а жив упроголодь, їв саме товчене листя та корінці. Від голоду він ледве ноги тяг, а жінка його й зовсім заслабла. Якось і каже вона чоловікові:
– Піди в ліс та принеси чогось попоїсти, бо я скоро сконаю з голоду. 
Подався Сомілака до лісу. Коли бачить – висять па дереві двоє горнят, одне глиняне, друге дерев'яне. І па обох покришки. 
«Візьму глиняне горня собі,– подумав Сомілака, – а то наше вдома вже геть нікудишнє. 
Виліз він на дерево, взяв горня. І знов міркує: «А навіщо нам це горня? Адже воно порожнє! От якби я приніс у ньому хліба, жінка відразу б одужала.» 
Ледве він це подумав, як покришка трохи піднялася, і Сомілака побачив... рисовий коржик! 
– Оце так! – здивовано мовив він.– Треба швидше нагодувати жінку, нехай одужує. Шкода, що в горняті лише один коржик, а то б і я попоїв. 
Не встиг Сомілака доказати, аж бачить – покришка знов трохи піднялася, а в горняті – ще один коржик. 
«Еге! Видно, це горня не просте, а чарівне! Ану ж попрошу я в нього смажене курча!» – зметикував Сомілака. 
Покришка анову піднялася, і він побачив у горняті смажене курча. 
Попоїв селянин і, мугикаючи веселу пісеньку, подався додому. 
А йти йому треба було повз будинок багатія. Той дуже здивувався, побачивши, що Сомілака йде радий та веселий, ще й пісню співав. 
– Ану йди сюди! – покликав він. 
Сомілака підійшов. 
– Ти чого радісні? – грізно спитав поміщик. 
– Та ось,– відповів Сомілака, – в лісі чарівне горня знайшов. 
– Чарівне горня? – здивувався поміщик. – І що ж воно вміє? 
Сомілака поставив чарівне горня й каже: 
– Хочу смажену перепілку! 
Покришка на горняті піднялася, і поміщик побачив смажену перепілку. Він аж затремтів од жадібності й заздрості. 
«Як би його видурити горпя в селянина?» – промайнуло у нього в 
голові. 
Витяг поміщик перепілку із горняти й заходився їсти. А тоді й каже Сомілаці: 
– А принеси-но мені, чоловіче, холодненької води. 
Поки селянин ходив по воду, поміщик схопив чарівне горня й сховав його, а замість нього поставив таке саме просте. 
Взяв Сомілака горня та й каже: 
– Дозвольте, пане, піти додому. Бо мене жде голодна жінка. 
– Йди собі, йди,– махнув рукою поміщик, радий, що обдурив селянина. 
Прибіг Сомілака додому, а жінка вже ледве дихає. 
Ну, тепер ми врятовані! – вигукнув Сомілака. – Зараз я почастую тебе всім, чого забажаєш. 
Він розповів жінці про чарівне горня, потім поставив його серед хати й каже: 
– Хочу смажену перепілку! 
Покришка на горняті не ворухнулася. 
Здивувався селянин та й каже знов: 
– Хочу смажену перепілку! 
І знов покришка не ворухнулася. Сомілака зазирнув у горня – по рожнє. 
– Що таке? – почухав потилицю Сомілака. – Щойно ж у  поміщика воно мене слухалось...
– У поміщика? – перепитала жінка. – То ти показував чарівне горня поміщикові? 
Сомілака розповів усе, як було. 
Жінка гірко заплакала й каже: 
– Що ж ти наробив, чоловіче! Поміщик украв твоє горня й поставив на його місце звичайне. 
– Не плач, жінко! – мовив Сомілака. – На дереві в лісі висіло двоє горнят. Зараз я побіжу по друге. 
Так він і зробив. Зняв з дерева горня і йде веселий додому. 
І знов побачив його у вікно поміщик. Дивиться – в руках селянина таке саме горня, з покришкою, тільки дерев’яне. 
Закортіло поміщикові й це горня собі забрати. Покликав він селянина й питає: 
– Що це в тебе за горня? Продай мені! 
– Та я б радий його продати, – відповідає Сомілака.– Але вдома мене жде голодна жінка. 
А поміщик як гримне: 
– Не хочеш продати? То я заберу силоміць! 
І зірвав з горняти покришку. 
А з горняти як вискочить десятків зо два дерев’яних кулаків – та й ну лупцювати поміщика! Той кинувся тікати, а кулаки – за ним. Лупцюють, молотять по спині, по крижах, по голові, аж луна розлягається. 
– Ой лишенько, рятуйте! – заволав поміщик,– Пожалій мене, чоловіче! – гукнув до Сомілаки,– Накажи кулакам не бити мене! 
– Спершу віддай мені горня! 
– Віддам, віддам, тільки вгамуй кулаки! 
– Кулаки, в горня! – наказав Сомілака. 
Кулаки слухняно вскочили в горня. 
Поміщик, ледве дихаючи, заповз до хати, дістав сховане чарівне горня й віддав селянинові. 
Щасливий Сомілака повернувся додому, і того вечора вони з жінкою вперше лягли спати ситі. 
Відтоді Сомілака зажив у достатку. І сусідам своїм помагав. Винесе, було, чарівне горня на вулицю – і всі їдять досхочу. 
Так минуло літо. 
А восени пішла по країні чутка, що падишах видає заміж дочку. 
Поміщик одразу пішов до палацу й розповів володареві про чарівне горня Сомілаки. 
– Все, що ти схочеш поставити на весільний стіл, тобі дасть те чарівне горня,– закінчив він. 
Бадшах послав гінців по Сомілаку й наказав привести його до палацу. 
Призначеного дня Сомілака з’явився в палац. 
Показуй своє горня – звелів всесильний падишах. – Це правда, що воно чарівне? 
– Хай довго тягнуться літа твої, о володарю! – відповів селянин. – Це горня справді чарівне. 
– Тоді нехай дасть мені найкращих на світі солодощів. 
Покришка враз підскочила, і падишах побачив – горня повне солодощів. Покуштувавши їх, він не міг одірватися і їв доти, аж доки горня спорожніло. 
– Таких смачних солодощів ще не доводилося їсти нікому в світі! – вигукиув падишах. – Залиш мені горня па три дні. Через три дні гості роз’їдуться, і я віддам тобі горня назад. 
В Сомілаки не було ради: воля падишаха – закон. Уклонився він володареві й подався додому. 
Три дні гуляли в палаці весілля. Три дні гості ласували чудовими солодощами й раз у раз вигукували: 
– Яка смакота! Таких солодощів не пробували навіть боги! 
Нарешті гості роз'їхалися, і Сомілака прийшов по горня. 
– Чого тобі тут треба?! – закричав падишах, навіть не впізнавши селянина. 
– Я прийшов по своє горни, о володарю,– відповів той. 
– У цьому палаці все належить мені! Геть звідси, а то накажу кинути тебе в клітку до тигрів! 
– О найсправедливіший! Ти ж обіцяв після весілля віддати мені горня... 
– Ти ще перечиш?! – гримнув падишах. – Гей, сторожа! Киньте його в клітку до голодних тигрів! 
Та не встигла сторожа підбігти до Сомілаки, як він дістав дерев’яне горня й зірвав з нього покришку. Двадцять дерев’яних кулаків заходилися лупцювати всіх підряд – і падишаха, і його сторожу. Падишах упав, а кулаки лупцювали його й лупцювали. 
– Змилуйся наді мною! – заблагав він. – Угамуй кулаки, коли твоя ласка! 
– Спершу віддай моє чарівне горня! – сказав Сомілака. 
– Гей, слуги! – закричав падишах. – Принесіть чарівне горня! Та швидше, а то ці кулаки мене вб’ють! 
Коли слуги принесли горня, Сомілака наказав: 
– Кулаки, в горня! 
Потім він приклав руку до грудей , уклонився й мовив:
– Прощавайте всі. Я піду в своє село. Голодні селяни вже давно чекають на чарівне горня. 
Падишах мовчки закивав головою. Кулаки так його набили, що до нього ще довго не поверталася мова.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: