ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Корова з місяця
Корова з місяця

Було це дуже давно. Так давно, що люди забули навіть ім’я того брахмана, про якого мовиться в казці. Зате добре пам’ятають ім’я його слуги. А звали слугу Нанаваті.
Як і всі брахмани, цей також понад усе на світі любив гроші. А слуга найбільше любив дерева та квіти. Від рання до смеркання працював Нанаваті в садку. Навколо будинку брахмана росли такі дерева, цвіли такі квіти, що милуватися ними приїздили люди а усіх усюд. 
Та якось уранці Нанаваті побачив, що трава в садку випасена, а квіти дотолочені. 
«Хто ж це наробив такої шкоди? – подумав він,– Треба вистежити!» 
Коли смеркло, Нанаваті сховався в кущах і став чекати. Незабаром зійшов місяць: трохи згодом почувся якийсь шум. Нанаваті визирнув з-за куща, аж бачить – суне но саду велика корова, біла, як молоко, й поскубує траву. Корова була така гарна, що слуга, вражений, закляк на місці. 
Потім корова підвела голову, подивилася на повний місяць – і злетіла над деревами! Вона підіймалася поволі, меншала й меншала, аж нарешті зникла. 
Нанаваті не сказав про корову нікому, а на другу ніч знову сховався в кущах. І знов, тільки-но зійшов місяць, у садку з'явилася біла корова. Вона блукала між деревами й поскубувала соковиту пелену траву. По якімсь часі корова задерла голову й подивилася на місяць. 
«Зараз полетить!» – подумав Напаваті й вискочив з кущів. 
Корова поволі відірвалася від землі й почала підійматися над садком. Однак слуга все ж таки встиг ухопитися за її хвіст. 
Довго летів Нанаваті, тримаючись за хвіст корови. І ось він помітив, що вони наближаютьс я до місяця. Все ближче, ближче... Нарешті корова, а разом я нею і Нанаваті, сіли на місяць!
До них підбігли мешканці місяця. Вони були дуже схожі па звичайних людей. І зустріли вони Нанаваті дуже щиро, приязно. Ще б пак! Адже пахощі квітів, що їх Нанаваті плекав у брахманському садку, долинали аж до місяця й чарували мешканців. Вони зроду не чули таких духмяних пахощів. 
Цілий тиждень гостював Нанаваті на місяці. А як минув сьомий день, корова йому й каже: 
– Час тобі вертатися на землю. Сьогодні вночі ми полетимо в брахманський садок. 
Мешканці місяця дали Нанаваті на дорогу цілу торбу чудових солодощів. Нанаваті подякував, сів на корову, й вони полетіли. 
Коли вони сіли в садку, до світанку було ще далеко. Нанаваті ліг під деревом, заснув і проспав до ранку. 
Вранці брахман вийшов у садок і бачить – спить його слуга під деревом! Розгнівався жадібний брахман, схопив дубця – та сонного Нанаваті по ногах! 
Слуга підхопився й, розгублений, став перед брахманом. 
– Де це ти був цілий тиждень, ледарю?! – крикнув брахман. 
– О господарю! – знічено мовив слуга.– Як розкажу я, що зі мною приключилося, ти не повіриш. 
І розповів усе, як було. 
Брахман і справді не повірив слузі. 
– Брешеш! – крикнув він. – На місяці ще не був навіть жодний брахман, не то що простий слуга! 
– Якщо не віриш,– каже Нанаваті,– то подивися на оці солодощі. Мене вгостили ними на місяці. 
Брахман покуштував солодощі і аж тоді повірив слузі. Бо ті солодощі справді були неземні, таких навіть махараджа не їв. 
– Цілий тиждень тебе не було на роботі,– сказав брахман.– Тож я покараю тебе тим, що заберу всі солодощі собі. 
А той брахман, треба сказати, був не тільки жадібний, а й хвалькуватий. Покликав він у гості ще одного брахмана й почав пригощати його місячними солодощами. Удвох вони так жадібно накинулися на подарунок з місяця, що скоро торба спорожніла. А як став гість прощатися, брахман-господар і каже: 
– Завтра всім розкажи, які солодощі їв у мене. Таких на землі зроду ніхто не куштував, навіть сам раджа! 
Але гість був не менш жалібний, ніж господар. 
– Розказати я розкажу,– відповів він,– Тільки цікаво мені: невже твій слуга такий дурний, що не міг попросити дві торби солодощів? 
Тоді господар мовив: 
– Ну ж бо самі полетімо на місяць! Підстережімо в саду корову, а як відірветься вона від землі, я схоплюся за її хвіст, а ти – за мої ноги. І обидва опинимося на місяці! 
– Мудрий ти чоловік! – похвалив господаря гість. – Недаремно ж ми брахмани! 
Ще задовго до ночі обидва брахмани сховалися в кущах самбалу й стали чекати. 
Нарешті зійшов місяць, і в садку з’явилася біла корова. Поскубуючи свіжу траву, вона спокійно походжала поміж кущів. 
Брахмани затамували подих. 
Корова спинилася зовсім близько й заходилася об'їдати стиглі ягоди самбалу. 
Наївшись досхочу, вона підвела голову й подивилася на повний місяць. Ту ж мить перший брахман вискочив а кущів і вхопився корові за хвіст. А вона вже відірвалася від землі й злітала над деревами. Але другий брахман устиг схопитись за ноги першого й теж знявся над землею. 
Так вони й летіли – перший брахман тримався за хвіст корови, а другий – за його ноги. 
Коли вони перелітали через найвищі на землі горн Гімалаї, зажерливий брахман-гість раптом спитав: 
– О мудрий друже, чи не забув ти взяти мішка на солодощі? 
– Не забув, не забув! – відповів брахман-господар. 
– А мішок не замалий? 
– Не замалий, не замалий! 
– А все ж гаки цікаво, який він завбільшки? 
– Та отакенний! – крикнув брахман господар і, забувши, що тримається за хвіст корови, широко розвів руки. 
Чи треба розповідати, що було далі? Тільки-но перший брахман випустив хвіст, як обидва вони полетіли вниз. 
Їм пощастило – вони впали в болото й не повбивалися. 
Цілу піч сиділи брахмани по шию в тому смердючому болоті. Вранці їх побачили й витягли. 
Так і не побували жадібні брахмани на місяці. 
А корова відтоді в садах скупих і жадібних людей більш не з’являлася.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: