ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Горщик
Горщик

Пішла якось одинока бабуся до гончаря й купила чотири горщики. Вдома поставила їх рядочком па полиці, а сама взяла борошно й находилася пекти коржі.
Бабуся була зовсім старенька, недужа й ходила згорбившись. Руки її вже не слухалися. Місить вона тісто, думає про свою гірку долю та все зітхає. 
– Ох, якби я мала синочка,– мовила нарешті старенька,– то було б кому жати пшеницю. 
А горщики ніби зрозуміли її слова, враз загойдалися на полиці та стук-стук один об один, стук-стук – наче розмовляють. 
А бабуся місить тісто та все зітхав. 
Тоді один горщик загойдайся дужче, й старенька раптом почула: 
– Матусю, я піду жати пшеницю! 
Подивилася старенька в один бік. подивилася в другий – нікого немає. 
А голос знову промовляє: 
– Матусю, дозволь жати пшеницю мені! 
– Хто тут? Хто це балакає? 
А горщик скок із полиці – і до бабусі: 
– Це я, матусю, я! 
Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже: 
– От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю? 
– А ось побачиш! Дозволі., матусю, я швиденько впораюся! 
І горщик, підскакуючи, викотився з хати. 
Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув: 
– Агов, старосто! Найми жати пшеницю! 
Староста примружив очі й засміявся: 
– Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно! 
– А ти все ж таки найми! – не відступався горщик. 
– Куди тобі! Котися своею дорогою! 
– А я кажу – найми! Де те поле з пшеницею? 
Староста знов сміється: 
– Ти диви – хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле н берися до роботи. Покажи, на що здатен. 
Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад. 
Дивиться староста – пшениця вся вижата і в снопи зв'язана, а снопи складені на току. 
Староста вражено вигукнув: 
– Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень! 
А тут не встиг оком змигнути – пшениця вже на току! 
Почухав він потилицю та й каже до горщика: 
– А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу. 
Горщик крутнувся на місці й мовить: 
– Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна. 
Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата – горщик пшениці за таку роботу! 
Проте не був би вій староста, якби не заходився торгуватися. 
– Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці. 
Горщик покотився додому. 
Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде но зерно. А той не загаявся – вже й котиться. Прикотився та й каже: 
– Старосто, старосто, сип у мене пшеницю! 
Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по віпця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивитьси,– а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минав година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній. 
Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця. 
Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла! 
«Щось, видно, тут не чисто»,– подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати? Адже сам обіцяв заплатити горщик зерна. 
Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього: 
– Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею. 
Селянин підсадив горщика па віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав: 
– Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю! 
Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі – скрізь повно-повнісінько пшениці. 
Заходилася бабуся обід варити. Та от біда–ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже: 
– Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Нора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі. 
Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить – сидить край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються,– подумав горщик. 
Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений – і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика – все було марно. 
– Дай. що попрошу, тоді й відпущу!– каже горщик,– Дай, що попрошу, тоді й відпущу! 
Наречений, злякавшись, був ладен на все. 
– Чого тобі треба? Кажи! 
– Віддай наречену! 
Наречений злякався ще дужче. 
– Гаразд,– каже,– бери наречену, тільки мене відпусти. 
Забрал горщик наречену й покотився додому. Підкотивс я до свого двору й гукав:
– Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів! 
Вийшла старенька з хати, дивиться справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. І стали вони жити в щасті, мирі та злагоді. 
Якось горщик каже: 
– Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала. 
І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає: 
– Матусю, відчиняй! Я тобі буйволицю привів! 
Загнали вони буйволицю в двір та й прив’язали. 
Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся. 
А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований. 
Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі па дитячий лепет.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: