ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Голодний вовк
Голодний вовк

Був собі вовк. Жив він на березі річки і почував себе тут володарем: кого зустріне – заріже і з’їсть. Так прожив той вовк уже багато років, але й досі ще не наївся. Ото й прозвали його Голодним вовком.
Одної днини, блукаючи понад берегом річки, вовк натрапив на підбитого яструба.
– Гей, яструбе, я тебе з’їм,– каже вовк, зрадівши.
– Нащо тобі їсти мене, вовчику?
– Я Голодний, тож хочу їсти, а крім тебе нема нікого,– каже вовк, ковтаючи слину.
– Не їж мене, вовчику-братику, який з мене тобі наїдок – самі кістки та пір’я. Пройди краще трохи далі, на тому горбочку отакенна ковбаса лежить.
– Гаразд, – погодився вовк і побіг до горбка. Дивиться – й справді лежить ковбаса.
– Гей, ковбаско, ковбаско, я тебе з’їм,– каже до неї вовк.
– Нащо тобі їсти мене?
– Я – голодний, тож хочу їсти, а крім тебе нічого нема.
– Ні, вовчику, як з’їси мене, то тільки в зубах колупатимешся. Краще збігай за перевал, там пасеться біле ягня. З’їси його, то й черево одвисне.
Як почув це вовк – так і кинувся до перевалу. Подолав той перевал – і справді пасеться біле ягня.
– Гей, ягнятко, я тебе з’їм.
– Нащо тобі їсти мене?
– Я Голодний, тож хочу їсти.
– Не їж мене, вовчику. Глянь, яке я мале та худе. І м’ясо в мене пісне. Збігай краще он за ту гору, там пасеться чорна коза. Вона велика й сита, побенкетуєш уволю.
Погодився вовк і побіг далі. Видерся на гору й бачить: пасеться чорна коза.
– Гей, козо, я тебе з’їм.
– Нащо тобі їсти мене?
– Я Голодний, тож хочу їсти.
– Ой, мене тобі й на один раз мало. Завтра знову шукатимеш, що б поїсти. Краще збігай в оту он долину, там загрузла в болоті сіра кобила. З неї матимеш м’яса на цілий тиждень.
– Твоя правда, – згодився вовк і потрусив у долину. Побачив кобилу й дуже зрадів. «Оце вже наїмся», – радіє вовк, аж слина з пащі тече.
– Гей, кобило, я тебе з’їм.
– Нащо тобі їсти мене?
– Я – голодний, тож хочу їсти.
– Гаразд, – каже кобила, – тільки спершу мене з болота витягни.
Напружився вовк, замалим не надірвався, але витяг-таки кобилу.
– Ну, тепер уже я тебе з’їм,– сказав вовк і клацнув зубами.
– Гаразд, їж мене. Та на пам’ять запиши на копиті своє ім’я.– І кобила підняла заднє копито. Але тільки підступив до неї вовк – кобила як хвицне його межи очі! Аж перекинувся, бідолаха.
А кобила поскакала собі далі.
Насилу звівся побитий вовк на ноги. Йде, хитаючись, і співає:
А я яструба не з’їв,
Дурна моя головонько!
Бо ковбаски захотів.
Пуста моя головонько!
І ягнятко залишив,
Бо до кози заспішив.
Дурна моя головонько Пуста моя головонько!
Я кобилу витягав,
Дужа моя головонько!
Кобилятини чекав.
Дурна моя головонько!
На копиті розписався,
Мудра моя головонько!
З головою розпрощався.
Бідна моя головонько!
Так і сконав Голодний вовк, не наївшись досхочу.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: