ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Алимкул-ясновидець
Алимкул-ясновидець

Якось у хана Омурбека вкрали казну.
Зібрав хан людей і оголосив:
– Тому, хто знайде мою казну, віддам половину худоби. Якщо ж казна не знайдеться – нікому не минути мого гніву.
Полякались люди жорстокого хана.
– Є у нас Алимкул-ясновидець, тільки він зуміє знайти казну, – кажуть вони ханові.
Привели Алимкула, поставили йому юрту недалеко від аїлу. Він обіцяв знайти злодіїв рівно за сорок днів. Але щоб кожного дня йому різали по барану й досхочу годували його. «Все одно помирати,– думав собі Алимкул. – Хай хоч наїмся м’яса перед смертю та добре відпочину». Він заховав у торбинку сорок сушених персиків: щовечора їстиме по одному й знатиме, скільки лишається днів.
А вкрали ханову казну сорок злодіїв.
– Ханову казну взявся знайти ясновидець Алимкул, і хан поставив йому юрту недалеко від аїлу. Треба дізнатися, що поробляє там Алимкул і як він збирається шукати злодіїв. Пошлемо когось підслухати,– радяться між собою злодії. І послали одного злодія до юрти Алимкула.
Увечері підкрався той злодій до юрти, слухає. Тим часом зовсім споночіло, й Алимкул зібрався спати. Дістав він один персик з тих сорока й каже собі:
– Сорок вас усього, і один уже переді мною.
З’їв він той персик та й ліг спати.
Почув Алимкулові слова злодій, злякався, прибіг до своїх товаришів і каже їм:
– Пропали ми, Алимкулові все відомо. «Сорок вас усього, і один уже переді мною»,– сказав він, коли я підкрався до юрти.
Другої ночі послали підслуховувати іншого злодія.
– Сорок вас усього. Ось і другий уже переді мною, – сказав собі Алимкул і з’їв другий персик.
А злодій подумав, що то Алимкул і його побачив, прибіг до товаришів та й розповів їм усе почуте.
Третьої ночі посилають до Алимкула кривого злодія. От зібрався Алимкул спати, дістав із торбини персик, та персик попався червивий. Каже собі Алимкул:
– Сорок вас усього. Ось і третій переді мною, правда, якийсь негодящий.
Дуже злякався кривий злодій. «Цей і справді все знає,– подумав він собі.– Від нього нікуди не втечеш, а скаже ханові – там уже помилування не жди. Краще я сам признаюся».
Зайшов злодій до юрти, привітався.
– Заходь, заходь,– каже йому Алимкул, ні про що не здогадуючись.
– Ви, мабуть, знаєте, чого я до вас прийшов?
– Звичайно, знаю,– впевнено відповів Алимкул.
Тоді злодій признався у всьому:
– Казну в хана вкрали ми, сорок злодіїв. Сюди переді мною приходило двоє, і ви їх одразу впізнали. Сьогодні ви впізнали й мене. «Ось і третій вже переді мною, правда, якийсь негодящий»,– сказали ви. Беріть, що хочете, тільки ханові не кажіть! Згляньтеся над нами! А казну ми закопали в яру. Там усе, як було, ми не чіпали ані гроша.
Зрадів Алимкул, але взнаки не подає.
– Гаразд, хлопці,– відказує він.– Якби сьогодні ви не призналися, завтра я збирався все розказати ханові. Я збережу вам життя, але ви більше ніколи й нічого не крадьте, ні в хана, ні в цьому аїлі. Усе, що вкрали – залиште, а самі перейдіть річку і ніколи сюди не повертайтесь. Якщо ж у нас пропаде хоч одне паршиве ягня, знайте, я вас знайду, і тоді не сподівайтеся на милість.
Зрадів злодій, прибіг до своїх товаришів і розказав їм усе. Тієї ж ночі пішли злодії світ за очі, тільки їх тут і бачили.
Радісно Алимкулові, що так легко знайшлися злодії. Сорок днів спочивав Алимкул, їв щодня баранця, запивав чаєм. Сорок першого дня прийшов Алимкул до хана, привітав його та й каже:
– Мій хане, казна ваша ціла, захована в яру. Можете забрати її. Сорок злодіїв украли вашу казну. Вони подалися звідси.
Ви не впіймали їх, але можете бути певні – тепер у вас нічого не пропаде.
Послав хан по казну, знайшли її, принесли. Довелося ханові віддавати свою худобу.
Та через кілька днів з’явились до хана його пастухи – з табуна пропала кобила. Кличе хан Алимкула.
– Мій хане! Кобилу не вкрали, а де вона, завтра скажу вам, бо мушу ще сон побачити.
Увечері Алимкул розпитав пастухів і дізнався від них, що кобила була жеребна й що зникла вона біля річки під час водопою. Вранці й каже Алимкул ханові:
– Ваша кобила лоша привела, шукайте її біля річки.
Послав хан своїх пастухів.
Знайшли вони кобилу з малим лошам.
Через кілька днів знов надумав хан перевірити Алимкула. Вирішив він упіймати муху. Махнув рукою, але муха втекла. Вдруге махнув – і знову схибив. За третім разом зловив муху, прийшов до Алимкула й питає:
– Що у мене в руці? Як ти ясновидець – відгадай.
Розгубився Алимкул. «Ну,– думає,– оце вже й смерть
моя». І признається ханові:
– Раз порятувався і другий, а на третій таки попався.
А хан подумав, то про муху, що в його кулаці. «Видно, й
справді цей Алимкул – ясновидець»,– дивується хан.
Одного разу хан узяв Алимкула з собою в лазню. А той усе думав, як би звільнитись йому від хана. Прикинувся він боже
вільним, схопив хана та й потяг на зимовий холод. Хан як тріснеться лобом об одвірок! Благенька покрівля старої лазні загриміла додолу.
Вискочив хан та й каже:
– Якби не ти, Алимкуле, певно, роздавило б мене. Ти вже знав, що покрівля впаде, і хотів мене вивести, правда ж?
– Авжеж, авжеж... Я боявся за ваше життя і хотів вас скоріше вивести,– каже на те Алимкул.
– Ти врятував мене від смерті, тепер ти вільний,– відпустив Алимкула хан.
Дуже зрадів Алимкул, що спекався нарешті хана, й зажив собі, як хотів.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: