ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Бідний селянин та семеро заздрісних братів
Бідний селянин та семеро заздрісних братів

Жили собі колись семеро братів. І були вони страшенно заздрісні. І було у семи братів семеро чорних бичків. Неподалік від братів мешкав бідний селянин. І був у нього тільки один бичок. Семеро братів не любили бідного селянина, чинили йому всілякі прикрощі, не давали вільно зітхнути. І не знав селянин, як йому врятуватися від такої напасті.
Одного разу байський син гнав кудись семеро волів. Селянин і питає його:
– Куди це ти, байський сину, женеш оцих сім волів?
– Пасти жену, дядьку,– каже той.
– А що, байський сину, коли ми з тобою засперечаємося на цих сім волів? Хочеш, я так об землю вдарю, що з неї аж мозок вискочить і тельбухи повилазять?
– Гаразд. Якщо так удариш – забирай моїх сім волів. А коли не вийде у тебе, що ти мені даси? – питає байський син.
– Коли не вийде, – каже селянин, – я стану твоїм рабом на віки вічні. Ось приганяй назавтра знову своїх волів, тоді й побачимо.
Погодився байський син на таку умову та з тим і пішов собі далі. Тим часом селянин зарізав свого єдиного бичка, взяв з нього мозок та й закопав у землю, в іншому місці пригорнув землею бичкові тельбухи, а м’ясо відніс додому.
На другий день приганяє байський син волів.
– Ну, батире, – каже,– чи не так ти вчора хвалився, що виб’єш із землі мозок з тельбухами? Спробуй лишень, що з того вийде.
Селянин крутнувся туди-сюди та як ударить ногою об землю саме в тому місці, де він учора телячий мозок прикопав. Мозок
так і вискочив з-під землі. Те саме селянин зробив і з телячими тельбухами. І таки виграв у байського сина сімох волів.
Надвечір жене він сімох волів додому, та так жене, щоб потрапити на очі сусідам. Як угледіли ті бідного селянина з сімома волами, так і кинулися до нього: де та й де ти узяв цих волів.
– Був ото в мене один бичок, – розповідає селянин. – Зарізав я його, м’ясо поділив на сім шматків та й закопав у землю, примовляючи: виростай, воле, з кожного шматка. От у мене й виросло сім волів.
Пішов бідний селянин додому, а семеро братів місця собі не знайдуть.
– Хай буде, що буде, – кажуть. – Це ж коли ми поріжемо сімох своїх бичків та з кожного виросте по сім волів, он скільки матимемо худоби!
Порізали вони своїх бичків, кожного розділили на семеро та й поприкопували, примовляючи: виростай, воле, з кожного шматка. Чекали, чекали, а нічого й не виросло. Та бичків уже не повернеш. Накинулися семеро братів на бідного селянина:
– Обдурити нас захотів!
Відлупцювали його, добряче нам’яли спину, забрали сімох волів і поділилися між собою.
Зажурився бідний селянин. Що ж його робити тепер?
Одного дня випросив він у якогось бая верблюда, начебто збирався привезти вугілля, та нав’ючив на нього на один бік мішок з вугіллям, а на другий – з попелом. З тим і подався до ханських палат.
– А що це ти, дядьку, везеш? – питають в нього ханові доньки.
– Та, – каже, – ханове золото й срібло на прогулянку вивіз. Так його швидше прибуває.
– Дядьку, а покажи його нам, яке воно, ханове золото й срібло, – просять дівчата.
– Не можу,– відповідає селянин,– Коли хтось побачить його, від золота зостанеться саме вугілля, а ще коли засміється – від срібла зостанеться один тільки попіл.
– Дарма,– кажуть дівчата,– у нас теж є золото й срібло. Якщо твоє перетвориться на вугілля та попіл, ми тобі свого насиплемо.
Розв’язав селянин мішок з вугіллям та як заголосить:
– Хіба я не казав? Зосталося тільки вугілля! Що ж мені робити тепер?
Сплеснув він у долоні, гепнувся на землю й зайшовся плачем. Зареготали дівчата.
– То ви ще й смієтеся?! Тепер і в цьому мішку один тільки попіл зостався. Убийте мене, заріжте мене, – ридав селянин.
Насипали ханові доньки селянинові замість вугілля золота, замість попелу срібла та й провели в дорогу.
їде собі селянин верхи на верблюді, везе золото й срібло в торбах. Семеро братів і питають його:
– Гей, сусіде, що то в тебе в тороках?
– Золото й срібло.
– Де ж ти його взяв?
– Ханові доньки дали. Спалив я свою халупу, вугілля окремо зібрав, а попіл окремо та й питаю: «За попіл срібла, а за вугілля золота дасте?» Дали.
– А покажи лишень своє золото-срібло, – причепилися семеро братів до селянина й не заспокоїлись, поки на власні очі не переконалися, що він везе таки золото й срібло.
– Давайте і ми так зробимо, – вирішили семеро братів, спалили свої халупи, нав’ючили на сімох волів вугілля та попіл і рушили до ханського двору.
Вийшли до них ханові доньки та й питають:
– Що то у вас таке, семеро братів?
– За попіл срібла, а за вугілля золота дасте?
– Чи ви подуріли? – розгнівалися дівчата, накинулися на сімох братів і добряче нам’яли їм боки.
На той галас нагодився хан.
– Схопити шахраїв, – наказав він, довідавшись у чому справа.
І сімох братів кинули в темне підземелля.
Зазнали горя семеро братів у ханській в’язниці та й зареклися чіпати бідного селянина.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: