ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Троє товаришів
Троє товаришів

Може, було це, а може, ні,– жилися, кажуть, колись, і побраталися козеня, ягня й теля. Одного разу подивилося козеня на далеку гору та й питає:
– Братове, а хто з вас бачив, як сонце ввечері за горою ховається?
– Я бачило, – каже ягня.
– І я бачило,– мовило теля.
– То ходімо втрьох, – запропонувало козеня, – і розвідаємо, де ж усе-таки ховається на ніч сонце.
І того ж дня друзі потай утекли з череди.
Ось ідуть вони степом. Нелегкий шлях, але до гори все ближче й ближче. Радіють друзі. Раптом перед ними арик. Як дістатися на той берег? Козеня й каже:
– Нічого, перестрибнемо!
– Я боюся, – сказало ягня.
– І я боюся, – мовило теля.
– Ех ви, боягузи,– сміється козеня,– А ось я нічого не боюся.
Розігналося козеня і враз перестрибнуло на другий берег.
Плигнуло за ним і ягня,– добре плигнуло, тільки заднє копитце замочило.
Потупцювало, потупцювало на місці теля, – нічого не вдієш, і собі плигнуло. Плигнуло – та шубовсь у воду! Ледь-ледь не захлинулося. Друзі за вуха витягнули.
Козеня й каже:
– Ми тебе, телятко, від смерті порятували. Тепер ти маєш віддячити нам за послугу. Підвези нас на спині до гори.
Сіли верхи на телятко пустуни, ідуть, сміються.
Минуло небагато часу. Замекало жалібно теля:
– Важко мені. Я вам не верблюд. Довезу до каменя, що біліє попереду, а там годі, злазьте.
Доїхали до каменя, а це зовсім не камінь – якийсь мішок на землі валяється. Туго-туго чимось напханий. Напевно, якийсь мандрівник загубив свою поклажу. Розв’язали мішок, а в ньому чотири звірячі шкури: барсова, ведмежа, вовча і лисяча.
– Непогана знахідка, знадобиться, – сказало козеня.
Пішли далі вже з мішком. Ось уже гора майже поряд, рукою подати. Під горою стоїть біла юрта. А в юрті шум і гамір, пісні та дзвін домбри. Постояли мандрівники, перезирнулися і – що буде, те буде! – відчинили двері.
Бачать: у юрті бенкет іде. Барс кумис п’є, товстий ведмідь халву смокче, сивий вовк бурсака уминає, руда лисиця на домбрі грає та приспівує:
Тринди-трин, домбра моя!
Зараз ми одна сім’я.
Завтра – знову вороги:
Кожен шкуру бережи!
Зайшли до юрти наші мандрівники, та так і завмерли на порозі: докумекали, що потрапили в біду. А лісові звірі як побачили нежданих гостей, то й очиська у них спалахнули: така ласа вечеря їм сама до рота іде! Підморгнула лукаво лисиця хижакам і, облизуючись, привітно заторохкотіла:
– Ласкаво просимо, дорогі гості! Сам аллах послав вас на наш святковий бенкет. Сідайте якнайближче до вогнища, дітки. Зараз ми вас почастуємо... А поки що чи не зіграєте ви нам на домбрі, чи не потішите пісенькою?
Ягня похнюпилося – і мовчить. Теля позадкувало – і теж мовчить. Тоді козеня й каже:
– Давай-но сюди домбру! Проспіваю вам та й зіграю.
І вдарило воно по струнах:
Тринди-трин, домбра моя! Хай не жде ведмідь добра. Барса ми не боїмося,
І ведмедя престарого,
І лисицю преруду,
Й вовка ми не боїмося.
Як накинемося втрьох,
Не врятує їх і бог!
Слухають звірі – що за зухвала пісенька!
– Та хто ви такі? – заричав барс.
– Ми – мисливці степові, – відповідає козеня.
– А куди прямуєте? – заревів ведмідь.
– Несемо товар на базар.
– А який у вас товар? – прошамкав вовк.
– Звірячі хутра.
– А де ж ви їх узяли? – дзявкнула лисиця.
– З ваших родичів зняли, – каже козеня й витрушує з мішка всі чотири звірячі шкури.
Закам’яніли зубаті розбійники від страху, потім завили кожен по-своєму й дременули хто куди.
А побратими залишилися в чужій юрті хазяйнувати. Смачно наїлися, відпочили й стали думати, що робити далі.
Козеня каже:
– Добре, що ми цих розбійників налякали, але погано буде, коли вони, отямившись, назад повернуться. Тоді вже ми не зберемо своїх кісток. Краще тікаймо звідси додому. В своїй череді ми й справді ніякого звіра не боїмось. В своїй череді джигіти-чабани нас нікому не дадуть скривдити.
Недовго вмовляло козеня своїх вірних товаришів.
– Ти правду, брате, кажеш,– мовило ягня.
– Правда твоя,– і собі теля додало.
За хвилину вони вже далеко були від білої юрти і ще далі від гори. Попереду бігло козеня, слідом за ним – ягня, а теля – позаду.
Надвечір поспіли додому. Чабани так зраділи, що й не сварили їх.
От як усе добре вийшло.
Одне погано: так і не дізналися троє друзів, куди ховається сонце на ніч.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: