ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Троє товаришів
Троє товаришів

Може, було це, а може, ні,– жилися, кажуть, колись, і побраталися козеня, ягня й теля. Одного разу подивилося козеня на далеку гору та й питає:
– Братове, а хто з вас бачив, як сонце ввечері за горою ховається?
– Я бачило, – каже ягня.
– І я бачило,– мовило теля.
– То ходімо втрьох, – запропонувало козеня, – і розвідаємо, де ж усе-таки ховається на ніч сонце.
І того ж дня друзі потай утекли з череди.
Ось ідуть вони степом. Нелегкий шлях, але до гори все ближче й ближче. Радіють друзі. Раптом перед ними арик. Як дістатися на той берег? Козеня й каже:
– Нічого, перестрибнемо!
– Я боюся, – сказало ягня.
– І я боюся, – мовило теля.
– Ех ви, боягузи,– сміється козеня,– А ось я нічого не боюся.
Розігналося козеня і враз перестрибнуло на другий берег.
Плигнуло за ним і ягня,– добре плигнуло, тільки заднє копитце замочило.
Потупцювало, потупцювало на місці теля, – нічого не вдієш, і собі плигнуло. Плигнуло – та шубовсь у воду! Ледь-ледь не захлинулося. Друзі за вуха витягнули.
Козеня й каже:
– Ми тебе, телятко, від смерті порятували. Тепер ти маєш віддячити нам за послугу. Підвези нас на спині до гори.
Сіли верхи на телятко пустуни, ідуть, сміються.
Минуло небагато часу. Замекало жалібно теля:
– Важко мені. Я вам не верблюд. Довезу до каменя, що біліє попереду, а там годі, злазьте.
Доїхали до каменя, а це зовсім не камінь – якийсь мішок на землі валяється. Туго-туго чимось напханий. Напевно, якийсь мандрівник загубив свою поклажу. Розв’язали мішок, а в ньому чотири звірячі шкури: барсова, ведмежа, вовча і лисяча.
– Непогана знахідка, знадобиться, – сказало козеня.
Пішли далі вже з мішком. Ось уже гора майже поряд, рукою подати. Під горою стоїть біла юрта. А в юрті шум і гамір, пісні та дзвін домбри. Постояли мандрівники, перезирнулися і – що буде, те буде! – відчинили двері.
Бачать: у юрті бенкет іде. Барс кумис п’є, товстий ведмідь халву смокче, сивий вовк бурсака уминає, руда лисиця на домбрі грає та приспівує:
Тринди-трин, домбра моя!
Зараз ми одна сім’я.
Завтра – знову вороги:
Кожен шкуру бережи!
Зайшли до юрти наші мандрівники, та так і завмерли на порозі: докумекали, що потрапили в біду. А лісові звірі як побачили нежданих гостей, то й очиська у них спалахнули: така ласа вечеря їм сама до рота іде! Підморгнула лукаво лисиця хижакам і, облизуючись, привітно заторохкотіла:
– Ласкаво просимо, дорогі гості! Сам аллах послав вас на наш святковий бенкет. Сідайте якнайближче до вогнища, дітки. Зараз ми вас почастуємо... А поки що чи не зіграєте ви нам на домбрі, чи не потішите пісенькою?
Ягня похнюпилося – і мовчить. Теля позадкувало – і теж мовчить. Тоді козеня й каже:
– Давай-но сюди домбру! Проспіваю вам та й зіграю.
І вдарило воно по струнах:
Тринди-трин, домбра моя! Хай не жде ведмідь добра. Барса ми не боїмося,
І ведмедя престарого,
І лисицю преруду,
Й вовка ми не боїмося.
Як накинемося втрьох,
Не врятує їх і бог!
Слухають звірі – що за зухвала пісенька!
– Та хто ви такі? – заричав барс.
– Ми – мисливці степові, – відповідає козеня.
– А куди прямуєте? – заревів ведмідь.
– Несемо товар на базар.
– А який у вас товар? – прошамкав вовк.
– Звірячі хутра.
– А де ж ви їх узяли? – дзявкнула лисиця.
– З ваших родичів зняли, – каже козеня й витрушує з мішка всі чотири звірячі шкури.
Закам’яніли зубаті розбійники від страху, потім завили кожен по-своєму й дременули хто куди.
А побратими залишилися в чужій юрті хазяйнувати. Смачно наїлися, відпочили й стали думати, що робити далі.
Козеня каже:
– Добре, що ми цих розбійників налякали, але погано буде, коли вони, отямившись, назад повернуться. Тоді вже ми не зберемо своїх кісток. Краще тікаймо звідси додому. В своїй череді ми й справді ніякого звіра не боїмось. В своїй череді джигіти-чабани нас нікому не дадуть скривдити.
Недовго вмовляло козеня своїх вірних товаришів.
– Ти правду, брате, кажеш,– мовило ягня.
– Правда твоя,– і собі теля додало.
За хвилину вони вже далеко були від білої юрти і ще далі від гори. Попереду бігло козеня, слідом за ним – ягня, а теля – позаду.
Надвечір поспіли додому. Чабани так зраділи, що й не сварили їх.
От як усе добре вийшло.
Одне погано: так і не дізналися троє друзів, куди ховається сонце на ніч.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: