ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Дивовижна шуба Алдар-Косе
Дивовижна шуба Алдар-Косе

Тільки в лисячій шубі не замерзнеш такої холодної зими! А в драній-предраній кожушині Алдар-Косе мерзнув би щодня.
Їхав він якось степом – руки, ноги померзли, ніс посинів, швидше б до теплої юрти дістатися!
Вітер свистить, за вуха хитруна хапає. А в степу ніде не видно диму над аулом.
Даремно махав камчою Алдар-Косе: старий худющий кінь не міг бігти. Мотне гривою – і знову насилу шкандибає.
«Поганий кінь – довга дорога, – хитаючи головою, говорив Алдар-Косе сам до себе. – їхати ще далеко, собачого гавкоту не чути, і жодної юрти в степу нема... Загинеш при такому морозі!»
Раптом бачить він – їде назустріч вершник. Алдар-Косе здогадався, що то їде бай. От хитрун і надумав його обдурити. Він розхристав свою драну кожушину, випрямився в сідлі й заспівав веселої пісеньки.
Зустрілись вершники, зупинили коней, привіталися. Алдар-Косе шапку набік зсунув, обмахується, наче сидить на осонні літньої днини.
– Невже ти не замерз? – здивувався бай.
– Це в твоїй шубі холодно, а в моїй – ой як тепло, – відповідає Алдар-Косе.
– Як же може бути тепло в такій шубі? – дивується багатій.
– Хіба не бачиш?
– Бачу, що вороння розірвало твою кожушину і в ній більше дірок, ніж хутра!
– Це й добре, що дірок багато. В одну дірку холодний вітер залітає в іншу вилітає. А мені залишається тепло.
«Треба видурити в нього цю дивовижну шубу»,– подумав бай.
«Ох і тепло ж буде, якщо байську шубу надіти!» – міркує й собі хитрун.
– Продай мені шубу! – сказав бай Алдар-Косе.
– Не продам. Я без неї відразу замерзну.
– Не замерзнеш! Візьми мою лисячу шубу,– запропонував бай.– Вона теж тепла.
Та Алдар-Косе вдав, що й слухати не хоче. А сам очей не зводить з теплої шуби і байського скакуна.
– До шуби ще й грошей дам! – підлещується бай.
– Грошей мені не треба. Ось коли й коня даси, тоді подумаю.
Зрадів бай, погодився. Зняв свою шубу, віддав коня.
Надів Алдар-Косе лисячу шубу, сів на байського скакуна й полетів, обганяючи вітер.
Добре було тепер Алдар-Косе їздити від аулу до аулу в теплій шубі, на чудовому коні.
У кожній юрті запитували хитруна:
– Звідки це у тебе лисяча шуба й такий диво-кінь?
– Обміняв на дивовижну шубу, в якій було сімдесят дірок і дев’яносто латок...
Забавляючи людей, Алдар-Косе розповідав, як бай накинувся на його драну кожушину й віддав йому свою лисячу.
Сміялися люди, частуючи хитруна кумисом. Коли сміх ущухав, Алдар-Косе щоразу повторював:
– Далекий шлях чи близький, дізнається той, хто проїде. Гірку їжу від солодкої відрізнить той, хто її покуштує!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: