ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ясновидець
Ясновидець

У сиву давнину жив у далекому аулі бідняк. Нічого в нього не було, окрім лисячого малахая та коня-інохідця. Малахай уже геть зносився – дірка на дірці, зате кінь був такий, що не було йому рівного в усьому світі: сонце заздрило його красі, вітер заздрив його бігові.
В іншому аулі жили два багатії – старші брати цього бідняка. Мали вони тридцять табунів коней, тридцять отар баранів, тридцять кибиток, напханих килимами, посудом та зброєю.
Але все їм було не в радість. Вони не могли забути ні на хвилину, що їхній найменший брат має коня, найкращого у світі, і тільки й думали про те, як би цього коня вбити.
Одного разу бідняк надів свій дірявий малахай, стрибнув на коня і поскакав до братів.
Як побачили його брати, – відвернулися, лиця їхні почорніли від злості. Бідняк поклонився їм низько та й каже:
– Брати, хочу я найнятися в батраки, та кінь зв’язав мені руки. Чи не візьмете ви його до осені в свої табуни? Вам од нього шкоди не буде, а з мене звалиться клопіт. Восени ж я вам заплачу за послугу.
Багатії перезирнулися, підморгнули один одному і відповідають біднякові привітно й ласкаво:
– Ми, брате, завжди раді тебе виручити. Хай іде твій кінь до нашого табуна і гуляє до осені. І плати нам за це ніякої не треба.
Подякував бідняк братам, відвів коня до табуна, а сам, задоволений і веселий, повернувся додому.
Минула весна, настало літо. Бідняк добре працював і не журився: сам не голодував і за коня був спокійний.
Та якось прибіг до нього невідомий і сказав, що хоче повідомити йому по секрету щось важливе. Бідняк пішов за ним, і коли вони залишились сам на сам, невідомий назвався табунником його братів і сказав:
– Послухай, друже, – біда: конає твій іноходець. До смерті заїздили його твої брати – не протягне він, певно, й трьох днів. Шкода мені стало тебе, то я й прийшов сказати тобі про це. Тільки ж ти не підведи мене. А почнуть тебе питати, хто тобі сказав правду, ти відповідай: «Я – ясновидець, мені все відомо, що діється на світі».
Сказав і пішов. А бідняк гірко заплакав і відразу ж подався до братів.
Він зустрівся з ними на шляху і, плачучи, почав соромити їх і докоряти:
– Брати, як вам не соромно кривдити беззахисного бідняка? Що я вам зробив поганого, за що ви занапастили мого коня.
Багатії зрозуміли, що бідняк знає все, і почали відмовлятися:
– Ти, мабуть, збожеволів чи п’яний, що таке мелеш. Кінь твій живий-здоровий і ходить у наших табунах.
– Ні, брати, – сказав бідняк, – не обдурюйте мене: ви до смерті заїздили мого коня, і він не протягне й трьох днів.
– Та хто тобі сказав про це? – спитали багатії.
– Мені ніхто нічого не казав, бо я став ясновидцем і тепер знаю все, що робиться на світі,– відказав бідняк.
Довкола братів почали збиратися люди, і всім цікаво було дізнатися, про що йде у них суперечка.
Бідняк повторив усе, що розповів йому табунник, і юрба подалася до табунів багатіїв, щоб перевірити, чи не зводить наклепу він на братів. Коли люди прийшли на місце, то побачили, що бідняк казав правду: кінь, ледве живий, лежав на землі, тяжко дихав, боки його були вкриті ранами.
Тоді люди, обурюючись і погрожуючи, почали вимагати, щоб багатії віддали бідняку замість інохідця десять своїх кращих скакунів.
Багатії змушені були підкоритися загальному вироку. Але з того часу їхня ненависть до брата стала ще більшою, і вони лиш чекали нагоди, щоб йому помститися. І незабаром така нагода трапилася.
Одного разу в хана тієї країни зник величезний золотий злиток, якому не було ціни.
Хан дуже зажурився, дізнавшись про це, і наказав оголосити по своєму ханству, що всякий, хто покаже, де сховано золото, дістане в нагороду тисячу добірних баранів і триста дійних лошиць.
Коли чутка про це дійшла до багатіїв, вони прибули до хана й сказала йому:
– О великий хане, у нас є молодший брат, який раптом став ясновидцем і знає, що діється в світі. Ми чули, як він хвалився перед своїми друзями, що міг би в одну ніч розшукати злодія, та тільки не хоче тобі догоджати. Ось пригрози йому смертю, і злиток до світанку буде в твоїх руках.
Хан повірив братам і наказав привести бідняка.
Коли прийшов бідняк, хан сказав:
– Кажуть, ти називаєш себе ясновидцем... Я хочу переконатися, чи це справді так. Знайди до світанку злиток, який украли у мене, і я зверх обіцяної нагороди дам тобі ще й караван верблюдів. Якщо ж ти не виконаєш мого наказу, – я звелю прив’язати тебе до хвоста скаженого коня... Зрозумів?
Бідняк відразу ж здогадався про хитрощі братів і, тремтячи від страху, сказав ханові:
– О великий хане, накажи, щоб твої слуги поставили для мене в степу кибитку. Я переночую в ній сам, проказуючи необхідне заклинання, і, можливо, до світанку я знайду твоє золото.
А сам подумав: «Хай поставлять мені кибитку в степу, а я вночі з неї втечу».
І ось звели для бідняка серед степу багату кибитку, і він залишився в ній сам. Тільки-но настала ніч, він насунув на голову малахай і став обережно наближатися до виходу.
В той час мимо проходив злодій, що вкрав ханський злиток. Він побачив багату кибитку і вирішив, що в ній можна чимось поживитися. Бідняк, не довго думаючи, навалився на нього зверху і схопив за горло.
Тоді злодій почав його благати:
– Пожалій мене і відпусти на волю, я дам тобі злиток золота, який украв у хана.
– Гаразд, – сказав бідняк,– я відпущу тебе, але ти скажи, де це золото.
– Іди звідси прямо на схід, і ти побачиш високий курган, а на ньому великий чорний камінь. Під тим камнем ти й знайдеш дорогоцінний злиток.
Бідняк відпустив злодія і відразу ж поїхав до хана.
Він повів хана на схід, а за ними їхала уся ханська когорта.
Коли вони дісталися до чорного каменя, бідняк наказав слугам рити землю, і ті відкопали злиток.
– Е-е-е, – сказав хан біднякові,– ти й справді ясновидець.
Він на радощах звелів видати біднякові тисячу баранів, сто дійних лошиць, караван верблюдів і дозволив йому повернутися до себе додому.
Незабаром той самий злодій украв у хана улюбленого скакуна. Хан аж захворів од горя. Він знову розшукав бідняка і звернувся до нього з такими словами:
– Якщо ти справді ясновидець, то скажи, де мій кінь, і я обдарую тебе вдвічі щедріше, ніж минулого разу. Якщо ж ти відмовишся відповісти або скажеш неправду, – я накажу відрубати тобі голову, а твоє тіло викинути у степ вовкам.
Бідняк аж затремтів од страху, але не посмів заперечити ханові, тільки попросив знову поставити йому в степу кибитку. Хан виконав його прохання.
Залишившись на самоті, бідняк почав роздумувати, як би йому врятуватися від смерті. Так він, у розпачі, просидів до півночі, а опівночі крадькома вийшов з кибитки і кинувся бігти світ за очі. Так він забрався у глуху ущелину між двома високими горами і тут у знемозі впав під деревом і заснув міцним сном.
У цю ж ущелину прискакав на ханському коні злодій. Обдивившись навколо, він переконався, що тут йому нікого боятись, і вирішив залишитися в ущелині до ранку.
Злодій прив’язав коня до дерева, а сам, не помітивши, що тут спить людина, ліг і захропів на всю ущелину.
Бідняк прокинувся від того страшного хропіння і довго не міг зрозуміти, хто це хропе. Нарешті бідняк побачив недалеко від себе знайомого злодія і ханського коня. Серце його застукало від радості і страху.
Обережно звівшись на ноги, він одв’язав коня, стрибнув на нього й, гикнувши, помчав до ханської кибитки.
Ранком хан почув кінський тупіт, вибіг з кибитки і, побачивши під бідняком свого улюбленого коня, ніяк не міг повірити своїм очам. І тільки як підійшов до коня, а кінь заіржав, хан переконався, що це його скакун. На радощах хан звелів негайно видати біднякові все, що йому обіцяли, і в знак особливої ласки запросив його випити з ним чашку кумису.
Слуги винесли з кибитки для хана шовкові подушки і подали йому золоту чашу. А бідняк сів прямо на землю осторонь хана, і слуги налили йому в дерев’яну чашку свіжого кумису, наполовину розбавленого овечим молоком.
Коли хан випив майже весь свій кумис, в його чашку вскочив великий коник. Хан хотів спіймати його, але коник з-під самих пальців виплигнув на землю. Хан хотів придавити його долонею, але він знову вскочив у чашку. Тут хан і спіймав коника, затиснув у кулаці.
А бідняк нічого цього не бачив.
– Гей, ясновидцю, – сказав хан бідняку, – хочу тебе перевірити востаннє: скажи, що в моїй руці?
«Ну,– подумав той, – ось я і влип, тепер мені не буде від хана пощади». І він, тяжко зітхнувши, голосно сказав самому собі:
– Два рази рятувався, а на третій – смерть знайшов.
А хан подумав, що він говорить про коника.
– Молодчина, ти відгадав! – сказав хан і відірвав конику голову. Він довго сміявся над вигадливою відповіддю бідняка, а потім обдарував його подарунками і відпустив додому.
З того часу бідняк назавжди позбувся нестатків, а брати-багатії, дізнавшись про його удачу, не перенесли цього і померли від заздрощів.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: