ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ягнятко і вовк
Ягнятко і вовк

Були собі у давнину ягнятко та вовк. Ягня зробило хатку з вовни, а вовк – із криги. Настала весна, і вовкова оселя розтала. Ніде сірому спати. І почав він прохати ягня:
– Кумцю, впусти і мене в теплу хатку, хоч лапки погрію.
– Не впущу, ти з’їси мене! – мовило ягнятко.
Та вовк знай своєї править:
– Не з’їм! Упусти хоч голівоньку, хоч півголови! Не бійся, я й не подумаю тебе з’їсти. Ну, будь ласка,– благав вовк,– дозволь хоч лапки погріти та півголівоньки.
А ягня на своєму стоїть:
– Не впущу, ти з’їси мене!
– Не з’їм. Ну, впусти хоч ніженьки!
– Не впущу, ти з’їси мене!
– Впусти бодай голівоньку в хатку! Впусти, кумцю, мені дуже холодно. Впусти хоч наполовину!
Змилостивилося ягнятко, прочинило двері, а вовк і вскочив у хатку.
Ввечері ягня постелило м’якенько та й каже вовкові:
– Ти лягай спати, а я – трохи згодом.
Вовк ліг у ліжко, а по хвилі й питає:
– Кумцю, чому ти не йдеш спати?
– Ніколи ще мені,– відповіло ягнятко, – ложки не миті, хатка не заметена. Ще не час мені спати.
Скоро ягнятко впоралося з усім. Воно почуло, що вовк уже хропе, й подумало: «Де ж мені примоститися на ніч?»
Вирішило піти у комірку, де лежало прядиво.
А вночі вовк прокинувся і ну шукати ягня. Обмацав ліжко – немає, зазирнув під ліжко – і там порожньо.
«Ну, хай тільки знайду,– подумав вовк, – одразу з’їм».
Шукав, шукав сірий ягнятко, та все марно, і знову повернувся в ліжко.
Настав ранок. Ягнятко вилізло з комірки і подалось на грру поспівати та пострибати.
Вовк, прокинувшись, пішов оглядати подвір’я – може, там десь спить ягня. Але його ніде не було.
Тільки почув, як на горі ягнятко співало:
– Скік-стриб – я пострибало, вовк не знає, де я спало, скік по зелен по травичці, а я спало у комірці, скік-стриб, скік-стриб...
Вовк осміхнувся сам до себе: «Ну, постривай, тепер уже я знатиму, де ти ночуєш!»
Настав другий вечір. Ягнятко сказало непроханому гостеві:
– Йди-но вже спати!
– А ти чому ж не лягаєш?
– У мене ще багато діла: їсти не доварено, ложки не помито, хатку не заметено. Ти лягай, а згодом і я прийду.
Ягнятко швидко з усім упоралося, але вовк уже спав і нічого не чув.
Ягнятко подумало-подумало та й сказало тихенько:
– Піду-но я на полицю спати.
А вночі вовк устав і пішов у комірчину: «Отепер я з’їм його, – радів подумки,– з кістками».
Вовк обнишпорив усю комірчину, геть убрався в клоччя, а ягняти ніде не було. Не знайшов його і на подвір’ї.
Злий повернувся вовк у хатку, ліг у ліжко й довго кректав та перевертався з боку на бік – так їсти хотілося.
Уранці ягнятко зіскочило з полиці і подалося на гірку погуляти. Прокинувся і вовк, вийшов у двір. Бачить – ви стрибує мале та ще й пісеньку співає.
Вовк зрадів: «Ну, наступної ночі вже напевне тебе схрумаю. Твоє щастя, що вчора не сказало, де спатимеш».
Сірий не міг дочекатися ночі – так йому хотілося їсти.
Настав третій вечір. Ягнятко знову сказало вовкові:
– Ти йди спати, а в мене ще багато роботи.
Вовк ліг, а через деякий час питає:
– Чи ти скоро відпочиватимеш?
– Ох, ще не можу,– відповіло ягнятко, – у мене і столик не вимитий, і хатка не заметена, і хмиз до пічки не принесений. Бачиш, ніколи мені.
Вовк міцно заснув. Ягнятко й журиться: «Де б мені тепер примоститися?» Та й надумало залізти в запічок. Уже сидячи там, ягнятко ледь чутно мовило:
– Тут мене вовк не дістане.
Вночі сірий прокинувся і ну знов за своє:
– Два вечори пропало, але тепер, ягня, ти не втечеш од мене!
Та ба! Обнишпорив вовк усі закутки, обдивився полиці – ягняти ніде не було. Тоді вовк забіг у комірчину і ну зі злості прядиво шматувати. А ягня визирало із запічка та лукаво посміхалося.
У вовка аж серце заболіло од горя. «Де ж воно все-таки заховалося?»
Засмучений вовк ліг у ліжко, але до ранку так і не заснув.
На світанку ягнятко непомітно вибралося із запічка і пострибало на гору погуляти:
– Скік-стриб – я пострибало, вовк не знає, де я спало, скік по зелен по травичці, у запічку спало нічку, скік-стриб, скік-стриб... –
співало мале.
Вовк, побачивши ягня, аж зубами заклацав. «Ну, на четверту ніч я тебе неодмінно з’їм,– подумав люто.– Скільки вже голодую!»
Настав вечір, а сірому і спати не хочеться – баранина не дає спокою.
Ягнятко постелило вовкові м’якенько та й каже:
– Вовчику, йди-но спати. Ти дуже втомився.
Вовк ліг і все кличе ягнятко:
– Чого ти сьогодні так довго пораєшся? Хай завтра доробиш!
– Кумцю, приказка вчить: «Краще тепер, ніж у четвер».
Поки ягнятко помило посуд, вовк і заснув. А мале подумало-подумало та й полізло в челюсті печі спати.
Уночі вовк прокинувся – і відразу до запічка:
– Тепер ти від мене не втечеш!
Засунув сірий голову в тісний запічок, потім сам заліз та й застряв там назовсім.
А ягнятко вистрибнуло з челюстів і радісно вдарило копитцями перед запічком...
На цьому й казочці кінець.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: