ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Хлопчик-поросятко
Хлопчик-поросятко

Були собі чоловік та жінка, і не мали вони дітей. Ото й просять долю, щоб послала їм дитину. Яка б не була, хоч як цуцик, хоч як порося, а вже виростили б.
Минуло там скільки часу, й знайшовся у них хлопчик.
Дуже любили його батько й мати, дарма що голова у малого була поросяча.
Ось виріс син, час би вже й женитися. Журяться батько з матір’ю: хто віддасться за парубка зі свинячою головою!
Аж одного разу й каже син батькові:
– Я хочу з царівною одружитися.
– Хто за тебе видасть царівну, коли ми злидарі нужденні,– каже йому батько.
– Ні,– одказує син, – іди свататися!
Що мав батько робити? Пішов та й каже цареві:
– Мій син кохає твою дочку й хоче за дружину взяти.
– Коли твій син завтра до ранку поставить у моєму дворі золотий палац, то віддам за нього дочку, а ні, то голову зітну.
Зажурився батько та й подався додому. А дома й розповів синові, що переказав цар.
– Не журися, – утішає син батька та й лягає спати.
Уранці батько схопився, дивиться – аж сина немає дома. Вийшов надвір – і що ж він бачить! Стоїть у царевому дворі золотий палац та так сяє, що аж очі краде.
Приходить син та й каже:
– А йдіть, тату, до царя, що він повість.
Пішов чоловік до царя та й питає:
– А що, царю, палац стоїть.
– Коли твій син,– цар йому у відповідь, – до завтра вистеле мармуром дорогу від свого двору до мого палацу, віддам за нього дочку, а ні, то голову зітну,
Прийшов батько додому та й хвалиться синові, а той і каже:
– Ет, не журися, якось буде.
Та й вийшов із хати. Вранці батько прокидається, дивиться, аж таким мармуром дорогу викладено, що очі вбирає.
Посилає син знову батька до царя. Пішов той.
– Виконав, царю, мій син і цю забаганку, що ви ще загадаєте?
– Перекажи синові,– каже цар,– хай готується до весілля.
Побіг батько додому, щоб швидше сина втішити. Почали готуватися до весілля, наскликали гостей, сів син у бричку, і поїхали до палацу.
Цар як уздрів свинячу голову, мало не здурів. Скликав візирів і наказав, щоб убили нареченого. Але той підступив до царя й каже:
– Коли зречешся свого слова, то оцю дорогу й палац на порох перетру, а там і за тебе візьмуся.
Що робити цареві, просить зятя в покої. Виходить і наречена, та як забачила молодого – в крик, у плач, насилу батько вмовив її сісти коло свинячої голови.
Відбулося весілля, став зять жити в царському палаці. Тільки ж дружина його з ранку до вечора сидить та плаче, надвір і не потикається. От якось сидить вона, тужить та своє лице дряпає, аж свинячій голові жаль її стало. Скинув він свинячу шкуру й став такий гарний, що й сказати не можна. Царівна закохалася в нього й просить, щоб не натягав більше тієї шкури, але він надягнув і не скидає. Тоді царівна тихенько зняла ту шкуру та й укинула в піч.
Прокинувся хлопець, глип – немає шкури. Він до жінки, а та й каже, що спалила.
Перекинувся хлопець голубом і полетів, тільки жалібно-жалібно застогнав. А царівна як почала плакати, то й не втихає. Сидить – плаче, лежить – плаче, ніяк її не вгамувати.
Засумував цар, а далі й каже, що хто царівну розвеселить, того обдарують, чим він захоче.
Хто не приходив, чого царівні не казано – і бровою не повела, а тоді й каже батькові:
– Дайте мені, пан-отченьку, залізні шати, я вберуся й піду світ за очі.
Що чинити батькові,– увібрали царівну в залізну одіж, випровадили шукати голуба.
Довго йшла царівна чи ні, аж здибалася з оленем. А в того один ріг у небі, а другий землі торкається. От царівна й питає в нього:
– Любий оленю, чи не пролітав тут голуб?
– Я тільки один бік бачу, може, він пролетів тією стороною.
Заридала царівна, от-от море з тих сліз розіллється. Жаль стало оленеві, він і каже царівні:
– Лізь мені на рога, дістанешся неба й запитаєш у сонцевої та місяцевої матері. Вона знає, куди полетів голуб. Тільки запитай іще, чи можна мені якось позбутися моїх рогів.
Полізла царівна, дісталася неба. Дивиться, аж високий-високий палац стоїть, а в ньому сонцева й місяцева мати живе. Заходить царівна до палацу, а сонцева мати їй назустріч та й питає здивована:
– Ой дочко, як це ти сюди прибилася, таж прийде сонце і спалить тебе дощенту.
Царівна розповіла їй, чого прийшла. Пожаліла її сонцева й місяцева мати й заховала.
Приходить увечері сонце додому та й каже матері:
– Щось у нас людський дух чути.
– Та що ти, сину,– мати йому.– Хіба посміє хто прийти сюди?
Потім принесла води, помив син руки й сіли вечеряти. Ось мати й питає:
– Ти, сину, всю землю обіймаєш, невже оце ніякого дива не забачив?
– Чи мало того дива на світі, мамо, але ще такого, як оце, й не бачив. Перекинувся хлопець голубом, сидить та цілий день плаче.
– І як же його відрізнити від інших голубів?
Він сидить, – каже сонце,– край поля посеред двох голубів, і чорна краплинка на ньому.
– І вже ніколи не стане він людиною?
– Чому ж, якби хто скупав його у тій воді, що я та мій брат руки помили, то він знову людиною став би.
Сховала сонцева й місяцева мати ту воду, що сонце руки мило.
Пішло сонце, а прийшов місяць. Подала мати і йому води, помив місяць руки, а мати сховала її. Сіли вечеряти, а мати й питає сина:
– Вся земля, сину, на твоїх очах. Невже ніякого дива ти ніколи не бачиш?
– Як же ні, такого дива набачишся завше. Але такого, як оце, ще й не бачив. В одної царівни був любий чоловік, а це перекинувся голубом і полетів світ за очі. Плаче царівна, втіхи не має, а з нею тужить уся земля.
– Так невже ж, сину, ніяк зарадити тому голубові?
– Е, якби та царівна впіймала голуба й сховала його в пазусі, щоб світа божого не бачив, а тоді скупала у тій воді, що я та мій брат руки помили, то голуб знову став би людиною,– сказав місяць і пішов.
Покликала сонцева й місяцева мати царівну й дає їй воду, а царівна й питає:
– Л чи можна якось зарадити оленеві?
– А чого ж він стоїть на одному місці, наче вкопаний. Хай щодуху крутне головою, то ті роги й поспадають.
Злізла царівна на землю й переказала оленеві пораду сонцевої й місяцевої матері. Крутнув олень головою, що мав сили, роги так і поспадали. Зрадів олень, подякував царівні й полетів як вітер.
А царівна пішла шукати поля. Іде та й іде, аж дивиться, сидять у полі троє голубів. От вона схопила нищечком середнього та й сховала в пазуху. Голуб гуде й гуде, але царівна не зважає. Принесла додому, налила тієї води, що сонце й місяць руки мили, скупала голуба, й перекинувся він знову її чоловіком.
От вони повінчалися знову та й дотепер живуть.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: