ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Троє братів і безбородий шахрай
Троє братів і безбородий шахрай

Було чи не було... Жили троє братів. Жили вони багато, було в них сила-силенна перлів. Заповів їм перед смертю батько: торгуйте всюди, діти мої, вірте всім, але безбородим шахраям ніколи ні в чому не довіряйте.
Минув час. Брати жили не тужили, ні по що в місто не ходили – все в домі було... Якось скінчилась у них сіль. Встав тоді старший брат, осідлав мула, навантажив його перлами й подався в місто – сіль купувати. Йде дорогою, а назустріч йому безбородий шахрай.
– Добридень,– каже безбородий шахрай.
– День добрий.
– Куди прямуєш?
– Йду в місто, перли продавати, сіль купувати.
– Продай мені, дам я тобі і солі, і всього, що треба.
– Ні,– відповідає старший брат,– батько нам заповів нічого безбородим не продавати і нічого у них не купувати, обходити їх десятою дорогою.
– Добре, – сказав безбородий шахрай,– силою нічого не вдієш.
Повернувся й побіг. Оббіг кругом і знову старшому братові дорогу заступив.
– Добридень,– каже,– куди прямуєш?
– Йду в місто, перли продавати, сіль купувати.
– Продай мені.
– Не можу,- відповідає старший брат,– батьківської волі не порушу.
– Кому ж ти продаси свої перли, коли в цій країні самі безбороді шахраї живуть?
Повірив старший брат і згодився:
– Коли так, продам тобі, будь що буде!
А безбородий йому й каже:
– Загадаю, брате, я тобі загадку. Коли відгадаєш –нічого твого мені не треба, дам тобі солі, скільки захочеш, та ще й свого ж верблюда навантажу перлами і тобі оддам. Не відгадаєш – твій мул і твої перли моїми стануть.
– От і добре,– зрадів старший брат.
– Була в одного чоловіка цесарка. Вранці йшла вона в ліс, клала там яйце, а ввечері і яйце, і цесарка, кудкудахкаючи, поверталися додому.
– Що б це могло бути? – здивувався старший брат. Думав, гадав, та куди йому було відгадати загадку безбородого шахрая! Втратив він і мула, і перли. Безбородий шахрай, згнітивши серце, відламав йому грудку солі, і поніс старший брат ту грудку додому.
Тільки чи ж надовго стачить тієї грудки? Дуже швидко вся сіль вийшла. Нав’ючив тоді мула перлами середній брат і подався в місто – торгувати. Йде він, а дорогою трапився йому той самий безбородий шахрай.
– Добридень,– каже безбородий,
– День добрий.
– Куди прямуєш?
– Йду в місто, перли продавати, сіль купувати.
– Продай мені свої перли, дам тобі і солі, і все, чого треба.
– Ні,– відповідає середній брат,– не порушу батьківського заповіту, безбородому нічого не продам і нічого в нього не куплю.
Повернувся безбородий шахрай і побіг. Оббіг кругом і знову середньому братові дорогу заступив.
– Продай,– каже, – мені свій товар.
– Безбородим шахраям нічого не продаю.
– А в цій країні і нема нікого, окрім безбородих шахраїв.
Повірив середній брат і згодився. Тут безбородий і каже:
– Загадаю я тобі загадку. Коли відгадаєш – нічого твого мені не треба, і солі дам, скільки схочеш, і свого верблюда подарую. Не відгадаєш – твій мул і твої перли моїми стануть.
– От і добре! – зрадів середній брат.
– Була в мене цесарка. Вранці вона йшла в ліс, клала там одне яйце, а ввечері яйце і цесарка, кудкудахкаючи, додому повертались.
Думав, гадав середній брат, та й не відгадав. Втратив і він свого мула.
Відламав безбородий шахрай грудку солі і відправив середнього брата.
Прийшов він додому, приніс ту грудку солі. На третій раз молодший брат в дорогу зібрався. Йшов-йшов, дістався до того місця, де безбородий шахрай його братів обібрав.
Аж гульк – перед ним той самий безбородий. Вітає він молодшого брата і питає:
– Куди прямуєш, чи далеко перли везеш?
А молодший брат йому те саме, що й старші, каже. Безбородий шахрай не став сперечатись, повернув назад, оббіг кругом і знову молодшому братові дорогу заступив:
– Продай мені твої перли.
– Безбородому шахраєві нічого не продаю.
– Кому ж ти продаси, коли в у сій країні самі безбороді живуть?
– Ну, що ж, продам тобі,– згодився молодший брат.
А безбородий і каже:
– Загадаю я тобі загадку. Коли відгадаєш – нічого твого не хочу, дам тобі солі, та ще й верблюда своїми перлами нав’ючу і подарую. Не відгадаєш – твій мул і твої перли моїми стануть.
– Що ж, добре,– відповідає молодший брат.
– Була в мене цесарка. Ранком вона йшла в ліс, клала там одне яйце, а ввечері і яйце, і цесарка, кудкудахкаючи, додому повертались.
Усміхнувся тут молодший брат і так безбородому відповідає:
– Твоя загадка схожа дуже на вигадку, яку мені один чоловік розповідав. Наче був у нього вулик. Що не день – заглядав він у вулик та бджіл рахував. От якось перелічив він їх і не дорахувався однієї бджоли. Відразу вирушив він на пошуки. Шукав, шукав та й знайшов свою бджолу за морем. Зламалась у неї нога, і вона вмерла. А тут ворони налетіли і пошматували її тіло...
Що було робити безбородому шахраєві? Не вдалося йому перехитрити молодшого брата. Нав’ючив він перлами свого верблюда, мула сіллю та й віддав усе парубкові.
– Мій любий верблюде,– навчав безбородий шахрай свого верблюда.– Слухай мене уважно! Зараз цей чоловік забере тебе. Ітимеш з ним дорогою і, як тільки побачиш велику брудну калюжу, відразу лягай в ту калюжу і лежи. Хоч би як бив тебе новий господар – лежи й не рухайся. А якщо зовсім скрутно доведеться тобі і ти встанеш, то зроби так: коли прийдете додому і господар заводитиме тебе в хлів, ти надмися, скільки сили є. Надмешся і не пролізеш у двері. Тоді твій господар махне на тебе рукою і відпустить на всі чотири сторони. А ти біжи до мене.
Повів молодший брат і мула свого, і верблюда. Йшли вони, йшли та й набрели на велику брудну калюжу посеред дороги. Підійшов верблюд до калюжі і ліг туди. Молодший брат і словом не обмовився. Сів на камені, витяг люльку й закурив.
У цей час ішов якийсь чоловік.
– Добридень,– привітався він до молодшого брата,
– День добрий.
– Звідки ти і куди? – спитав перехожий.
– Я і сам не знаю, куди йду,– відповів молодший брат і просить: – Зроби добре діло, заглянь у наше село, відвідай мою дружину і перекажи їй: коли виросте наш новонароджений син, хай вона йому накаже запрягти биків і йти сюди. Бачиш – верблюд мій застряв у грязюці,– хай син прийде і допоможе його витягти.
Верблюд подумав: «Поки син мого нового господаря ви росте і прийде сюди, я помру з голоду і згнию в цій багнюці». І він прудко схопився на ноги.
Добрались вони додому. Став молодший брат заводити верблюда в хлів, а він так роздувся, що і в двері не пролізе. Господар подивився на нього і гукнув братів:
– Гей, хлопці, несіть-но мені сокиру! Верблюд наш не в міру товстий, обстругаємо йому боки.
Верблюд подумав: «Цей чоловік такий божевільний, що й справді обтеше мені боки сокирою»,– Видихнув він повітря, зменшився, став звичайним верблюдом і зайшов у хлів. Зняли з нього дорогоцінну поклажу. Перлів було так багато, що якби на мула нав’ючити, десять тюків вийшло би.
Отож і мула свого зберіг молодший брат, і солі привіз доволі.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: