ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Русалка
Русалка

На березі моря жив рибалка із дружиною. Бідний собі чоловік, невдаха. Скільки він не рибалив – все даремно. Так і бідували день при дні.
Якось уранці вийшов рибалка на човні в море. Закинув сіті раз, витяг – жодної рибинки. Закинув удруге – знову нічого. Сів рибалка та й заплакав гірко:
– Якщо так і далі буде, помремо ми з голоду!
Зненацька крута хвиля викинула на його човен прекрасну русалку.
– Чого ти плачеш, чоловіче? – спитала русалка. – Яке лихо тебе спіткало?
– Як же мені не плакати, русалко! Ось уже не один місяць виходжу я рибалити, і хоч би щось тобі попалося.
– А віддаси мені свого сина, коли йому сповниться двадцять років? – спитала русалка.
– В мене немає дітей.
– Скажи, що віддаси,– і ти щодня витягатимеш рибу із моря.
– Добре,– подумавши, мовив рибалка, – хіба жалко того, чого не маєш? Віддам тобі сина, коли йому сповниться двадцять років.
Русалка подякувала і зникла у хвилях.
Знову закинув рибалка сіті, а назад уже ледве їх витяг – тільки було риби! Він одніс рибу на базар у місто і на вторговані гроші купив харчів, одягу, взуття, сітей, вудок. Дружина дивом дивувалася й дуже раділа.
Другого дня повторилося те саме. Ввечері рибалка повернувся з повного торбою золота. І так щодня.
Рибалка найняв майстрів, які збудували йому новий день, найняв служницю, купив великий човен з вітрилом. Скоро він уже виходив у море, і в його сіті попадало стільки риби, що рибалка навіть з помічником ледве її витягав.
Він швидко розбагатів.
Минув рік, і в рибалки народився хлопчик, маленький, повненький. Назвали його Ставраїтос. Жінка нетямилась від щастя, а чоловік засмутився.
– Що з тобою, чоловіче? – спитала жінка. – Чому ти такий невеселий?
Але рибалка не мовив ані слова – нащо і їй тужити?
Ставраїтос виріс і став гарним та розумним парубком. Всім він приносив радість.
Раз уранці він каже батькові:
– Батьку, можна я піду у гори на полювання?
Йди, сину!
Ставраїтос повісив рушницю через плече, взяв із собою собаку й пішов у гори. Але хоч би тобі де пташка пролетіла... Раптом бачить – орел сів на сосну.
– Ану ж бо прицілюся,– мовив парубок і вмить зняв з плеча рушницю.
Побачив орел, що парубок цілиться в нього, і крикнув:
– Не вбивай мене, парубче, в мене маленькі діти! Пожалій їх, благаю!
Опустив Ставраїтос рушницю:
– Гаразд, не буду тебе вбивати.
– За твою милість і я заплачу тобі добром. Візьми це перо і завжди май при собі. Коли захочеш мене бачити, дістань його – і я вмить опинюся біля тебе.
Ставраїтос сховав перо і пішов собі далі. Ішов та йшов – аж коли чує страшне ревіння. Неподалік лежав лев із зламаними передніми лапами.
– Я стрибнув ось із цієї скелі і зламав собі ноги. Добий мене, хлопче, щоб я не мучився! Все одно мені не жити...
– Не буду тебе вбивати,– каже хлопець,– я вилікую тебе. Все буде добре, От побачиш!
Ставраїтос виламав чотири палиці, прив’язав по дві очеретом до кожної лап дав левові хліба, що мав у торбині, приніс джерельної води і каже:
– Такі лежи, а я щоранку приноситиму тобі їсти й пити.
Щоранку Ставраїтос приносив левові їсти й пити, аж поки загоїлись лапи.
– За твою доброту,– мовив лев,– і я хочу віддячити добром. На ось трохи шерсті заховай, а якщо потрібна буде моя допомога, дістань її – і я з’явлюся із сімома левами.
Ставраїтос заховав шерсть і пішов собі.
Так він мандрував довго, аж поки сповнилось йому двадцять років.
Раз рибалка вийшов у відкрите море. Коли бачить – на крутій хвилі сидить серед піна русалка.
– Настав час,– мовила вона до рибалки,– віддавай свого сина.
Що робити бідному рибалці?
Другого дня він питає сина:
– Може, підеш зі мною на рибалку?
– Піду, тату.
Вийшли вони в море, а батько плаче, й обнімає, і цілує свого сина.
– Чого ти плачеш? – спитав Ставраїтос.
Але рибалка не встиг мовити й слова. На човен накотилася велика хвиля, і русалка, що була на гребені, схопила хлопця й разом із ним зникла під водою.
Нещасний рибалка плачучи повернувся додому.
Він сказав жінці, що на морі знявся шторм і велика хвиля поглинула їхнього сина.
Вбравшися в чорний одяг, вони довго, плакали-тужили, побивалися за Ставраїтосом.
А Ставраїтос із русалкою опустилися на морське дно і ввійшли в кришталевий палац, прикрашений перлами. Русалки у віночках із водоростей посадовили їх за багатий стіл.
Після обіду русалка повела Ставраїтоса у кришталеву кімнату на верхньому поверсі палацу й замкнула його там.
Бідний хлопець не знав, що йому робити Але не втрачав надії вибратися звідси.
Невдовзі до кімнати зайшла маленька русалка з наїдками та напитками.
– Скажи мені, русалочко,– спитав Ставраїтос,– нащо русалка замкнула мене тут?
– Щоб зробити тебе напіврибою, напівлюдиною. Вона хоче, щоб ти їй прислужував: приносив перли, черепашки, різну рибу на обід. І я була колись царівною. Русалка викрала мене з корабля мого батька.
Як і тебе, замкнула в цю кімнату. Щодня вона водила мене поплавати в морі, глянути на сонце, подихати повітрям. Але втекти звідси неможливо, бо береги дуже далеко. Так мої ноги поволі зрослися і стали хвостом. Я вже не пам’ятаю своїх батьків, і не дуже мені кортить повернутися до них.
Ставраїтос був у розпачі.
– А де зараз русалка? – спитав він.
– Пішла ще до однієї царівни, яку хоче зробити русалкою. Гарна царівна, не намилуєшся!..
– До якої царівни?
– До Хрісавгі. Якось вона каталася на човні, а її віднесло у відкрите море. А тут і русалка наспіла.
– Хрісавгі! – вигукнув Ставраїтос.– Це ж наша царівна. У палаці думають, що вона втопилася.
– Їж,– сказала русалочка,– бо скоро прийде хазяйка.
Ставраїтос наївся, напився і задумався. Аж тут приходить русалка.
– Ходімо трохи поплаваєш!
– Ходімо! – зрадів Ставраїтос.– Я дуже люблю море. Так мені хочеться стати рибою!
– Станеш,– засміялася русалка,– тільки навчись спочатку плавати, як риба.
– Русалко,– почав хлопець,– мені здалося, що в твоєму палаці живе Хрісавгі, наша царівна. Це правда?
– Суща правда.
– Чи не зробила б ти мені послугу?
– Яку?
– Відпусти її поплавати зі мною, а я розкажу їй різні новини з землі.
– Хай плаваєі
Вона невдовзі привела Хрісавгі і залишила їх самих, бо була певна, що нікуди вони не дінуться.
– Хрісавгі,– мовив Ставраїтос,– нумо мерщій на поверхню!
– Я вже не раз випливала, та навколо – ні тобі берега, ні корабля.
– Попливімо!
Тільки вони випливли на поверхню, Ставраїтос витяг орлине перо і промовив:
– Орле, рятуй нас!
Не встиг він доказати, як прилетів орел і каже:
– Сідайте на мене хутчій!
Ставраїтос і Хрісавгі сіли на орла, і той відніс їх на берег.
– Ходімо спочатку до нас,– запропонував хлопець,– тут близько. Я дізнаюся, як там мої батьки, а потім відведу тебе додому.
– Ходімо,– погодилась царівна.
Прийшли вони до батьків Ставраїтоса, а ті очам своїм не вірять – перед ними стояв живий і здоровий син.
Ставраїтос розказав про свої пригоди, а потім відвів до палацу царівну. Скільки було радості!
Зібрався хлопець додому, а царівна каже батькам:
– Якщо ваша ласка, видайте мене заміж за Ставраїтоса. Він – мій рятівник.
– Ми дуже вдячні Ставраїтосу, люба, але хочемо, щоб ти вийшла заміж за царевича, а не за сина рибалки. Тільки царевич – рівня тобі.
– За іншого я не піду!
Але батьки не погоджувалися.
Повернувся Ставраїтос додому, замкнувся в своїй кімнаті і ні до кого не виходив.
Так він сидів довго, не знаючи, що далі робити.
«Краще б вона залишилася русалкою, тоді ніхто не розлучив би нас»,– думав він.
Царівна відмовилася їсти й пити; вночі вона не спала, думаючи про Ставраїтоса.
Тим часом цар знайшов для доньки нареченого – царевича. Але царівна й слухати про нього не схотіла.
Час минав. Несподівано розійшлася чутка, що сусідній цар об’явив батькові Хрісавгі війну. Той зібрав військо і вийшов на поле бою, але не міг вистояти проти натиску ворога.
Цар не знав, як вийти зі скрути.
Коли це перед ним, мов з-під землі, виріс Ставраїтос.
– Царю,– мовив хлопець,– збери всіх своїх вояків, що лишилися, і виступай проти ворога. Решту я беру на себе.
Цар уже не вірив у перемогу, але зібрав вояків і знову вийшов на поле бою. Проти нього виступило грізне військо, в якому на місце одного вбитого ставало десять інших вояків. Цар розгубився. Але тут з’явився Ставраїтос верхи на левові.
– Виручай, леве,– мовив він.
За мить збіглося стільки левів, що вороги покидали зброю й побігли світ за очі.
Повернувся цар до палацу, підвів до Ставраїтоса свою царівну та й каже:
– Ти врятував нас од загибелі. Віддаю тобі улюблену доньку, бо інші її не варті.
Відгуляли весілля. Ставраїтос із Хрісавгі прожили щасливо в парі до глибокої старості.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: