ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Русалка
Русалка

На березі моря жив рибалка із дружиною. Бідний собі чоловік, невдаха. Скільки він не рибалив – все даремно. Так і бідували день при дні.
Якось уранці вийшов рибалка на човні в море. Закинув сіті раз, витяг – жодної рибинки. Закинув удруге – знову нічого. Сів рибалка та й заплакав гірко:
– Якщо так і далі буде, помремо ми з голоду!
Зненацька крута хвиля викинула на його човен прекрасну русалку.
– Чого ти плачеш, чоловіче? – спитала русалка. – Яке лихо тебе спіткало?
– Як же мені не плакати, русалко! Ось уже не один місяць виходжу я рибалити, і хоч би щось тобі попалося.
– А віддаси мені свого сина, коли йому сповниться двадцять років? – спитала русалка.
– В мене немає дітей.
– Скажи, що віддаси,– і ти щодня витягатимеш рибу із моря.
– Добре,– подумавши, мовив рибалка, – хіба жалко того, чого не маєш? Віддам тобі сина, коли йому сповниться двадцять років.
Русалка подякувала і зникла у хвилях.
Знову закинув рибалка сіті, а назад уже ледве їх витяг – тільки було риби! Він одніс рибу на базар у місто і на вторговані гроші купив харчів, одягу, взуття, сітей, вудок. Дружина дивом дивувалася й дуже раділа.
Другого дня повторилося те саме. Ввечері рибалка повернувся з повного торбою золота. І так щодня.
Рибалка найняв майстрів, які збудували йому новий день, найняв служницю, купив великий човен з вітрилом. Скоро він уже виходив у море, і в його сіті попадало стільки риби, що рибалка навіть з помічником ледве її витягав.
Він швидко розбагатів.
Минув рік, і в рибалки народився хлопчик, маленький, повненький. Назвали його Ставраїтос. Жінка нетямилась від щастя, а чоловік засмутився.
– Що з тобою, чоловіче? – спитала жінка. – Чому ти такий невеселий?
Але рибалка не мовив ані слова – нащо і їй тужити?
Ставраїтос виріс і став гарним та розумним парубком. Всім він приносив радість.
Раз уранці він каже батькові:
– Батьку, можна я піду у гори на полювання?
Йди, сину!
Ставраїтос повісив рушницю через плече, взяв із собою собаку й пішов у гори. Але хоч би тобі де пташка пролетіла... Раптом бачить – орел сів на сосну.
– Ану ж бо прицілюся,– мовив парубок і вмить зняв з плеча рушницю.
Побачив орел, що парубок цілиться в нього, і крикнув:
– Не вбивай мене, парубче, в мене маленькі діти! Пожалій їх, благаю!
Опустив Ставраїтос рушницю:
– Гаразд, не буду тебе вбивати.
– За твою милість і я заплачу тобі добром. Візьми це перо і завжди май при собі. Коли захочеш мене бачити, дістань його – і я вмить опинюся біля тебе.
Ставраїтос сховав перо і пішов собі далі. Ішов та йшов – аж коли чує страшне ревіння. Неподалік лежав лев із зламаними передніми лапами.
– Я стрибнув ось із цієї скелі і зламав собі ноги. Добий мене, хлопче, щоб я не мучився! Все одно мені не жити...
– Не буду тебе вбивати,– каже хлопець,– я вилікую тебе. Все буде добре, От побачиш!
Ставраїтос виламав чотири палиці, прив’язав по дві очеретом до кожної лап дав левові хліба, що мав у торбині, приніс джерельної води і каже:
– Такі лежи, а я щоранку приноситиму тобі їсти й пити.
Щоранку Ставраїтос приносив левові їсти й пити, аж поки загоїлись лапи.
– За твою доброту,– мовив лев,– і я хочу віддячити добром. На ось трохи шерсті заховай, а якщо потрібна буде моя допомога, дістань її – і я з’явлюся із сімома левами.
Ставраїтос заховав шерсть і пішов собі.
Так він мандрував довго, аж поки сповнилось йому двадцять років.
Раз рибалка вийшов у відкрите море. Коли бачить – на крутій хвилі сидить серед піна русалка.
– Настав час,– мовила вона до рибалки,– віддавай свого сина.
Що робити бідному рибалці?
Другого дня він питає сина:
– Може, підеш зі мною на рибалку?
– Піду, тату.
Вийшли вони в море, а батько плаче, й обнімає, і цілує свого сина.
– Чого ти плачеш? – спитав Ставраїтос.
Але рибалка не встиг мовити й слова. На човен накотилася велика хвиля, і русалка, що була на гребені, схопила хлопця й разом із ним зникла під водою.
Нещасний рибалка плачучи повернувся додому.
Він сказав жінці, що на морі знявся шторм і велика хвиля поглинула їхнього сина.
Вбравшися в чорний одяг, вони довго, плакали-тужили, побивалися за Ставраїтосом.
А Ставраїтос із русалкою опустилися на морське дно і ввійшли в кришталевий палац, прикрашений перлами. Русалки у віночках із водоростей посадовили їх за багатий стіл.
Після обіду русалка повела Ставраїтоса у кришталеву кімнату на верхньому поверсі палацу й замкнула його там.
Бідний хлопець не знав, що йому робити Але не втрачав надії вибратися звідси.
Невдовзі до кімнати зайшла маленька русалка з наїдками та напитками.
– Скажи мені, русалочко,– спитав Ставраїтос,– нащо русалка замкнула мене тут?
– Щоб зробити тебе напіврибою, напівлюдиною. Вона хоче, щоб ти їй прислужував: приносив перли, черепашки, різну рибу на обід. І я була колись царівною. Русалка викрала мене з корабля мого батька.
Як і тебе, замкнула в цю кімнату. Щодня вона водила мене поплавати в морі, глянути на сонце, подихати повітрям. Але втекти звідси неможливо, бо береги дуже далеко. Так мої ноги поволі зрослися і стали хвостом. Я вже не пам’ятаю своїх батьків, і не дуже мені кортить повернутися до них.
Ставраїтос був у розпачі.
– А де зараз русалка? – спитав він.
– Пішла ще до однієї царівни, яку хоче зробити русалкою. Гарна царівна, не намилуєшся!..
– До якої царівни?
– До Хрісавгі. Якось вона каталася на човні, а її віднесло у відкрите море. А тут і русалка наспіла.
– Хрісавгі! – вигукнув Ставраїтос.– Це ж наша царівна. У палаці думають, що вона втопилася.
– Їж,– сказала русалочка,– бо скоро прийде хазяйка.
Ставраїтос наївся, напився і задумався. Аж тут приходить русалка.
– Ходімо трохи поплаваєш!
– Ходімо! – зрадів Ставраїтос.– Я дуже люблю море. Так мені хочеться стати рибою!
– Станеш,– засміялася русалка,– тільки навчись спочатку плавати, як риба.
– Русалко,– почав хлопець,– мені здалося, що в твоєму палаці живе Хрісавгі, наша царівна. Це правда?
– Суща правда.
– Чи не зробила б ти мені послугу?
– Яку?
– Відпусти її поплавати зі мною, а я розкажу їй різні новини з землі.
– Хай плаваєі
Вона невдовзі привела Хрісавгі і залишила їх самих, бо була певна, що нікуди вони не дінуться.
– Хрісавгі,– мовив Ставраїтос,– нумо мерщій на поверхню!
– Я вже не раз випливала, та навколо – ні тобі берега, ні корабля.
– Попливімо!
Тільки вони випливли на поверхню, Ставраїтос витяг орлине перо і промовив:
– Орле, рятуй нас!
Не встиг він доказати, як прилетів орел і каже:
– Сідайте на мене хутчій!
Ставраїтос і Хрісавгі сіли на орла, і той відніс їх на берег.
– Ходімо спочатку до нас,– запропонував хлопець,– тут близько. Я дізнаюся, як там мої батьки, а потім відведу тебе додому.
– Ходімо,– погодилась царівна.
Прийшли вони до батьків Ставраїтоса, а ті очам своїм не вірять – перед ними стояв живий і здоровий син.
Ставраїтос розказав про свої пригоди, а потім відвів до палацу царівну. Скільки було радості!
Зібрався хлопець додому, а царівна каже батькам:
– Якщо ваша ласка, видайте мене заміж за Ставраїтоса. Він – мій рятівник.
– Ми дуже вдячні Ставраїтосу, люба, але хочемо, щоб ти вийшла заміж за царевича, а не за сина рибалки. Тільки царевич – рівня тобі.
– За іншого я не піду!
Але батьки не погоджувалися.
Повернувся Ставраїтос додому, замкнувся в своїй кімнаті і ні до кого не виходив.
Так він сидів довго, не знаючи, що далі робити.
«Краще б вона залишилася русалкою, тоді ніхто не розлучив би нас»,– думав він.
Царівна відмовилася їсти й пити; вночі вона не спала, думаючи про Ставраїтоса.
Тим часом цар знайшов для доньки нареченого – царевича. Але царівна й слухати про нього не схотіла.
Час минав. Несподівано розійшлася чутка, що сусідній цар об’явив батькові Хрісавгі війну. Той зібрав військо і вийшов на поле бою, але не міг вистояти проти натиску ворога.
Цар не знав, як вийти зі скрути.
Коли це перед ним, мов з-під землі, виріс Ставраїтос.
– Царю,– мовив хлопець,– збери всіх своїх вояків, що лишилися, і виступай проти ворога. Решту я беру на себе.
Цар уже не вірив у перемогу, але зібрав вояків і знову вийшов на поле бою. Проти нього виступило грізне військо, в якому на місце одного вбитого ставало десять інших вояків. Цар розгубився. Але тут з’явився Ставраїтос верхи на левові.
– Виручай, леве,– мовив він.
За мить збіглося стільки левів, що вороги покидали зброю й побігли світ за очі.
Повернувся цар до палацу, підвів до Ставраїтоса свою царівну та й каже:
– Ти врятував нас од загибелі. Віддаю тобі улюблену доньку, бо інші її не варті.
Відгуляли весілля. Ставраїтос із Хрісавгі прожили щасливо в парі до глибокої старості.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: