ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Сіль
Сіль

В одного царя було три доньки, гарні, добрі, лагідні. Він у них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька. Сина у царя не було, і він повсякчас турбувався тим, яка з трьох доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе і каже:
– Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, та посяде трон після моєї смерті.
Царівни задумались. Що ж то за річ?... Третього дня першою принесла подарунок старша донька. Це був розшитий самоцвітами царський одяг.
– Батечку,–сказала вона,– без царського одягу ти не міг би бути справжнім царем.
Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.
– Любий батьку,– мовила вона,– без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, а вода в чаші.
Нарешті прийшла менша донька.
– Рідний мій батечку,– сказала вона,– я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.
Цар розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:
– Цар без царського одягу – не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, моя донечко! І твій подарунок хороший,– сказав середній.
Менша побачила, як загорілись гнівом батькові очі, і він вигукнув:
– Сором який! Ти, менша моя донька, принесла річ, яка нічого не варта, та ще й в дерев'яній чаші! Геть з моїх очей!
Бідолашна царівна залишила царський палац. Вийшла в поле і довго думала, куди їй податись. Ішла вона, йшла, поки дісталася заїжджого двору. Царівна боязко зайшла всередину і спитала хазяйку:
– Вам не треба помічниці?
– Треба,– відповіла та.
Так і залишилася царівна в заїжджому дворі. Вона прибирала в кімнатах, допомагала на кухні. Хазяйка раділа гарній помічниці. Якось вона і каже:
– Гріх такій роботящій, розумній дівчині не вміти готувати смачні страви! Давай я тебе навчу.
Царівна була хорошою ученицею. Незабаром вона стала кращою куховаркою на всю країну. Слава про неї розійшлася далеко за її межі. Звідусіль царі і князі кликали її готувати страви на весілля. Минали дні. Якось прийшли по царівну слуги її батька.
– Наш цар видає заміж старшу доньку,– сказали вони.– На весілля запрошено багато гостей. Цар хоче, щоб ти була на весіллі за старшу куховарку.
– Я згодна,– відповіла царівна.
Вона вдяглася так, щоб її не впізнали сестри, і пішла до палацу. Нікому навіть на думку не спадало, що це бідне дівча – царівна. Коли слуги подали на весільний стіл улюблену страву царя, в нього аж очі засяяли. Та тільки він скуштував, як лице його спохмурніло.
– Хіба це їжа?! – вигукнув цар.– Заберіть її звідси і приведіть до мене куховарку!
Куховарка не забарилася. Зайшла в розкішну залу. Цар заходився на неї кричати:
– Ти зіпсувала мені настрій! Що це ти приготувала?!
– Вибачте, царю,– відповіла куховарка,– але я не солила страву, бо знаю: ви вигнали з дому доньку за те, що вона подарувала вам на день народження сіль.
Цар уважно придивився до куховарки і впізнав у ній свою меншу доньку.
– Донечко моя! – заплакав цар.– Люба моя донечко! Не ображайся на старого батька. Я був не правий.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: