ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Барвінок
Барвінок

Чоловік і жінка мали сина на ім'я Барвінок. Жили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу. Якось Барвінок каже матері:
– Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.
Мати ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.
– Барвінку,– звернулася вона до сина,– полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.
Барвінок покрутив сито в руках і шпурнув його через вікно.
– Що ти наробив! – скрикнула мати.
– Викинув!
– Нащо?
– Мамо, я дістану вам срібне сито!
– Ну, що мені робити з таким сином! – скрушно зітхнула мати.
Згодом повернувся додому батько.
– Поклади, сину, сокиру на місце,– попросив він.
Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.
– Що ти наробив? – розсердився батько.
– Викинув!
– Чого?
– Нащо вам, старому чоловікові, спину гнути на багатих? Дістану вам золоту люльку, і будете собі покурювати на терасі.
– На якій терасі, чийого дому? – здивувався батько.
– Нашого! – відповів Барвінок.
Сіли обідати. Чоловік і жінка засмучені. А Барвінок регочеться:
– Побачите, чи брешу, чи ні!
Всі навколишні землі належали одному цареві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар дізнався – уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.
Як зарадити лихові? Слуги не раз робили засаду на лисиць, але ті були невловимі.
Тоді цар послав окличника з таким наказом: «Хто спіймає трьох лисиць, тому буде подаровано найкраще поле із царських, земель!»
– От на царському полі і збудують вам дім,– сказав Барвінок батькам, коли вони почули про це.– А біля будинку сад великий посадимо!
– Отакої! – засміялася мати.– А де ти будеш жити?
– У місті!
– Що ж ти там робитимеш?
– Буду візиром! – відповів Барвінок. Батьки лише плечима знизали і тяжко зітхнули.
Наступного дня Барвінок, раненько вийшовши з хати, вигукнув:
– Вперед, на лисиць!
Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори – не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Навкруги аж земля потріскалася від спеки.
Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.
– Тут їхнє кубло! – вигукнув Барвінок.
Не гаючись, він пішов додому.
– Дайте попоїсти, бо я дуже поспішаю,– попросив матір.
– Куди це ти, сину?
– Піду шукати майстрів, щоб будували нам дім. Хочу домовитися з ними заздалегідь.
Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум'яки.
– Скажи мені, чоловіче, чи є у тебе шкура з осла?
– Є,– відповів той.
– Позич мені до завтра, я тобі за це дам золотий.
– Візьми,– відповів кожум'яка.
Барвінок зі шкурою повернувся додому. Батьків саме не було.
– От добре, що їх немає вдома! – зрадів Барвінок.
Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, і став наше справжній осел.
Так пішов собі в гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори, вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав. Тільки розвиднилось, одна лисиця вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:
– Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий оселі
Дві інші лисиці не забарилися.
– Справді мертвий: давай затягнемо його в нору,– запропонувала одна.
– Давайте,– відповіла друга.– Але як ми його дотягнемо?
– Послухайте мене,– перебила третя,– у нас є царська упряж. Обв'яжемо осла, самі запряжемося – так і втягнемо.
– Оце правильно! – зраділи лисиці.– Гарно придумала! – і швидко побігли в нору по упряж.
Лисиці міцно обв'язали осла і спробували тягти. Зненацька осел скочив і потяг лисиць до себе.
– Ой-ой-ой! – завищали лисиці.
Вони на хвилину завмерли від переляку, вирячивши очі, а потім спробували бігти. Але де там – не могли і з місця зрушити.
– Сестриці, нарешті я вас упіймав! А тепер ідіть за мною!
Барвінок силою потяг за собою лисиць.
Дістався він поля, де сиділи без діла цареві слуги, а біля них – сам цар, який лаявся:
– Ледарі! Дармоїди! Он скільки вас, а не можете впіймати якихось лисиць! Сором, та й годі! Зараз же пошліть когось у місто до кожум'яки, хай зробить нову упряж.
Раптом почувся голос:
– Не посилайте, царю, по нову упряж, ось візьміть вашу!
Цар і слуги переглянулися. Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:
– Я привів вам злодійок! Вони крали вашу упряж.
Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам'яті, мовив:
– Замкніть цих злодюг у підземелля, потім я вирішу, що з ними робити.
А потім звернувся до Барвінка:
– Дякую тобі, парубче, ти врятував нас від цієї нечисті! Дарую тобі ось це поле, найкраще в моєму царстві. А тепер їдьмо в місто!
Барвінок сів на доброго коня та й поїхав поруч з царем до палацу.
– А розкажи мені, парубче,– попрохав цар Барвінка, коли вони відпочивали в розкішній кімнаті,– як ти впіймав лисиць? Адже мої слуги навіть вистежити їх не могли!
Барвінок усе розповів, а цар засміявся й сказав:
– Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене. Будеш моїм візиром. Ти розумний хлопчина!
Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.
– У вас є срібне сито? – спитав він.
– Немає,– відповів волотар,– але я можу зробити.
– Будь ласка, зробіть срібне сито! Це для моєї матері.
Потім Барвінок купив золоту люльку – батькові, найняв майстрів, щоб збудувати дім із терасою на подарованому царем полі, а тоді сів на коня та й поїхав додому. Зайшов у хату. Батько й мати саме обідали. Барвінок привітався.
– Де це ти був, сину? – спитали батьки.– Сідай обідати!
– Ось вам, мамо, срібне сито, а вам, тату, золота люлька. А ось і торбина золота – заплатите майстрам, як вибудують дім із терасою. Найміть людей, щоб сад посадили біля нової оселі. Влітку будете жити там, а взимку забиратиму вас у місто.
Дивилися на сина батько й мати і очам та вухам своїм не вірили. Таке щастя впало на них!.. Барвінок пообідав і сказав:
– Тим часом бувайте, мої любі!
– Куди ти, сину?
– У місто. Буду в царя візиром!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: