ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ламброс і Маруліца
Ламброс і Маруліца

На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми – Ламбросом та Маруліцою.
Якось, коли стояли морози, мати й каже дітям:
– Любі мої, наш батько дуже хворий, а топити в хаті нічим. Підіть у ліс і нарубайте дров, бо я не можу залишити батька.
Діти взяли мотузку, сокиру й подались до лісу. Та незабаром пішов такий сніг, що вони збилися з дороги. Першою це збагнула Маруліца.
– Де ми? – спитала вона.– Я не бачу дороги.
– Ось вона,– відказує Ламброс,– тільки снігом прикидана. Пройдімо ще трохи – і ти побачиш, що ми правильно йдемо.
Ішли вони, йшли, коли бачать – щось на снігу ворушиться. Підійшли ближче – аж то білка б’ється в капкані.
Діти нахилилися над нею.
– Не бійся, білочко,– сказала Маруліца,– мій брат визволить тебе, і ти знову будеш стрибати, як і раніше.
– Справді? – зраділа білка.
– Авжеж,– мовив Ламброс
Він розімкнув капкан і визволив білку. Вона стрибнула на дерево.
– Дякую! – крикнула дітям.– Я цього ніколи не забуду!
Пройшли вони ще трохи і опинилися в пралісі, що не мав кінця-
краю. Діти почали рубати сухі гілки. Але коли зібралися додому – побачили, що їхні сліди прикидав сніг. Ламброс і Маруліца злякалися. Як же їм іти назад?
Стали вони ходити сюди-туди, шукаючи якоїсь стежки, але чим більше ходили, тим більше заплутувались у хащі.
Раптом діти побачили хатину і попрямували до неї. Вони мріяли хоч трохи погрітися.
Заходять – а там баба вечерю варить,
– Здрастуйте, бабусю,– сказав Ламброс.– Дозвольте погрітися у вас.
– Сідайте і скуштуйте моєї юшки. Сідайте! – весело мовила баба. То була відьма. Вона одразу зметикувала, що треба робити.
Діти, повечерявши, задрімали біля вогню. А відьма взяла й позамикала їх у дерев’яні клітки, а сама пішла спати.
Прокинулися бідолахи та й ну просити:
– Бабусю, випустіть нас, ми повинні принести додому дров і натопити хату, бо наш батько дуже хворий! Відпустіть нас додому!
Відьма підійшла до клітки Ламброса і засміялася:
– Звідси ви ніколи й нікуди не вийдете! Вигодую вас, а потім засмажу в печі,
І насипала їм по тарілці смачної юшки, а сама пішла з дому.
– Ох, які ми нещасні! – мовив Ламброс.– В іаку халепу вскочили!
– Спробуй виламати дерев’яний прут,– каже Маруліца,– а потім і мене визволиш.
Хоч як силкувався Ламброс, нічого зробити не міг,
– Дуже міцна клітка,– зітхнув він.
Плакали діти, ридали, та що з того! Виголодалися й почали їсти юшку.
Аж тут з’явилося горобеня.
– Не їжте цієї юшки! – мовило воно.– Вам не можна гладшати. Послухалися діти горобеняти. А відьма, побачивши повні тарілки,
насипала ще по тарілці.
– Ану з’їжте мені все! – наказала вона.– А то буде вам непереливки!
Перелякалися Ламброс. і Маруліца, виїли по дві тарілки юшки.
А відьма, рада-радісінька, пішла собі спати.
Вранці вона налила велику миску юшки та й каже:
– Нехай тільки до мого приходу не з’їсте!
І пішла з дому.
Діти знову почали плакати. Аж тут з’явилася білка.
– Ламбросе, Маруліцо! – пропищала вона,– Де ви?
– Білочка! – здивувалися діти.– Як ти тут опинилась?
– Почула про ваше горе і прийшла.
Білка почала гризти дерев’яні прути клітки, у якій сидів Ламброс, Скоро вона визволила його.
– Визволяй і мене! – радісно крикнула Маруліца.– Ми втечемо звідси!
– Ні,– каже Ламброс,– якщо ми втечемо і залишимо відьму, вона те саме може зробити і з іншими дітьми. Спочатку треба її провчити.
– А як? – спитала Маруліца.
– Не знаю. Треба подумати. Дякуємо тобі,– мовив він до білки,– а тепер тікай звідси, щоб відьма тебе не застала.
Білка зникла, а Ламброс зайшов знов у клітку і приставив дерев’яні прути так, аби не видно було, що вони перекушені.
Та незабаром прийшла до них друга баба.
– Моя двоюрідна сестра вдома? – спитала дітей.
– Ні, але має скоро прийти.
– Я не можу її чекати. Коли вона прийде, скажіть, що я принесла їй меду. Сестра буде дуже рада, вона понад усе на світі любить мед.
І пішла.
Ламброс сховав мед під ліжко, а потім затопив піч. Накидав туди дров, і піч стала, як розпечене залізо.
Почувши, що повертається відьма, хлопець закрив піч заслінкою й повернувся в клітку.
– Як ся маєте, любі мої? – переступивши поріг, спитала вона й зайшлася злим сміхом,– виїли юшку?
– Виїли,– відповів Ламброс,– бачите, миска порожня. Недавно заходила ваша сестра і принесла меду.
– Мед? – закричала відьма.– Де він?
– У піч поставила,– відповів Ламброс.
Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпиньках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив заслінкою.
Відьми як і не було: згоріла дотла.
Звільнив Ламброс із клітки сестричку та й каже:
– Ходімо додому! Батько й мати, мабуть, уже не знають, що й думати. Відьми немає!
Вийшли вони – коли бачать, щось накрите лежить у дворі.
– Що там? – спитав Ламброс.
– Відкрий, подивимося.
Відкрили – а там повно золота. Діти набрали золота, скільки могли донести, і пішли додому. Сніг уже давно перестав. Вони знайшли дорогу й незабаром добралися додому.
Як же зраділи батько й мати! Вони вже й не думали, що побачать своїх діточок живими.
Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: