ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Царівна йде на війну
Царівна йде на війну

Жив собі цар, і мав він три дочки. Несподівано прийшла вістка, що сусідній цар іде на нього війною. Задумався цар. що йому робити? А старша дочка й питає:
– Чому ти, батьку, сумуєш?
– Нащо тобі знати – це не жіноча справа.
– Ні, рідненький, повідай про своє горе.
– Що тобі сказати? ГІриишла вістка іти на війну, але я вже старий, немічний...-
– Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер уже не скоро віддасте мене заміж! – пожалілася старша.
Прийшла і середня дочка, питає:
– Чому ти, батьку, сумуєш?
– Нащо тобі знати – це не жіноча справа.
– Ні, рідненький, повідай про своє горе.
– Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й старша.
– Ні, батьку, не скажу.
– Ну, слухай! Прийшла вістка іти на війну, але я вже старий, немічний...
– Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер уже не скоро віддасте мене заміж! – засумувала середня.
Нарешті прийшла менша дочка, питав:
– Чому ти, батьку, сумуєш?
– Нащо тобі знати – це не жіноча справа.
– Ні, повідай, я ж твоя рідна дочка.
– Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й твої сестри.
– Ні, не скажу! – твердо відповіла вона.
– Ну, слухай! Прийшла вістка іти на війну, а я вже старий, немічний...
– Не журіться, батечку! Пошийте мені чоловічу одежу, дайте доброго коня, і я поведу ваше військо.
– І не думай,– злякався цар,– хіба можна дівчині воювати?
– Не бійтеся за мене.– вмовляла дочка.
– Добре, хай буде по-твоєму.
Цар наказав пошити для меншої дочки чоловічу одежу, сам вибрав найкращого коня, і царівна очолила батькове військо.
Невдовзі країну облетіла нова, радісна вістка: ворог розбитий ущент.
А допомагав царівні у цій війні інший сусід, царевич. Він повертався додому, але його дорога у царство лежала через володіння царя, якому допомагав. От царевич і заїхав переночувати в замок, де жила наша царівна, і, коли побачив її, відразу пізнав у ній того юнака, який захищав свою землю від ворога.
Повернувся царевич додому і каже матері:
– Разом зі мною воювала хоробра дівчина.
– Як це дівчина може воювати? – здивувалась мати.– Чи таке видано, чи таке чувано?
Царевич розповів про все, що бачив. Тоді мати мовила:
– Поїдь до них у гості і вмов царівну піти погуляти на луг. А потім подивись на ті місця, де ви відпочивали. Якщо трава на її місці буде зеленіша, значить, дівчина не була на війні.
Царевич так і зробив. Царівна охоче погодилася піти на луг. Натомившись, сіли вони відпочити, а царевич тим часом задрімав. Царівна перейшла на інше місце, відпочила, потім посиділа хвильку біля царевича і почала його будити:
– Вставай, царевичу, нам пора додому.
Глянув царевич на те місце, де відпочивала царівна: трава там була зеленіша, ніж на його місці.
Повернувся до матері і каже:
– Там, де відпочивала царівна, трава була зеленіша.
– Хіба я не казала, що не може дівчина воювати? – мовила мати.
– Все ж таки на війні була дівчина. Я це доведу, а потім проситиму її вийти за мене заміж! – стояв на своєму царевич.
Він переодягнувся у бідняцьку одежу. Набрав веретен, намиста та й пішов до палацу, де жила царівна.
– Веретена, намисто продаю! – вигукував хлопець.
Почули це служниці та й кажуть царівні:
– Чуєш, царівно, що продає той бідняк?
– Хай собі продає,– байдуже відмахнулася царівна.
– А ми хіба нічого не купимо? – спитали служниці.
– Купуйте, як хочете!
Служниці спустилися вниз до хлопця і питають:
– Скільки просиш за разок намиста?
– Я грошей не беру, тільки миску проса.
Дали служниці хлопцеві миску проса. Але він, висипаючи просо в торбину, взяв і, ніби ненароком, розсипав його на землю. А поки збирав, надворі стемніло.
Служниці й питають хлопця:
– Чому ти не попросив у нас іще миску проса, а згаяв півдня, щоб зібрати його по зернині?
– Хочу зрозуміти, що таке злидні,– відказав хлопець.– Якщо можете, люди добрі, пустіть мене переночувати. Я згоден ночувати і в підземеллі.
– Пустіть його в підземелля, хай ночує,– погодилася царівна, коли вислухала служниць.
Царевич тим часом вистежив, куди служниці поклали ключі від кімнати царівни, а вночі пробрався до неї, дав, сонній, понюхати чар-зілля, викрав її й відвіз до себе додому. Але пройшли чари, царівна проснулась у чужому палаці. З переляку їй відібрало мову*
Три роки минуло. Мати й каже царевичу:
– Покинь її, нащо тобі німа, одружишся з іншою.
Послухав царевич матір. Знайшли йому іншу наречену. Приготувалися до весілля. А коли йшли вінчатися, всім людям роздавали свічки, щоб світили дорогою.
Дали свічку і німій дівчині.
По дорозі до церкви люди почали кричати:
– Німа, твоя свічка давно згоріла! Хіба тобі не пече пальці?
Але дівчина мовби й не чула.
– Нехай моя наречена спробує їй пояснити,– сказав царевич.
– Німа, тобі пече пальці! Невже не боляче? – вигукнула та.
– Відтепер ти будеш німою,– раптом заговорила німа дівчина – Іди собі, звідки прийшла! Я три роки мучилась, бо втратила мову з переляку. А ти наділа вінок нареченої і думаєш, що ти тут хазяйка! Не бувати цьому!
Царевич відмовився від нареченої, яку йому нараяла мати, і залишився жити із своєю царівною. Так вони все життя пройшли разом у щасті.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: