ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Хатина на березі моря
Хатина на березі моря

В одного царя було три сини і дочка, гарна-прегарна. Сонце щоранку віталося з царівною. Цариця вже давно як померла, і цар одружився вдруге з вродливою, але дуже злою жінкою. Побачила вона красуню-царівну, і відразу взяла її заздрість.
Якось уранці відчинила мачуха вікно, питається:
– Скажи мені, сонце, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший? Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!
Розгнівалася цариця, але цареві боялася признатися про свою ненависть до його доньки.
Минав час. Якось цар тяжко захворів; лікарі не могли нічим йому допомогти. Так і помер він у муках.
Мачуха почала знущатися з пасинків і падчерки. Царевичі й царівна покірно терпіли наругу, але кінець кінцем терпець їм урвався.
– Якщо далі так буде, вона нас завчасно зажене в могилу! – сказали вони.– Адже вся влада тепер належить їй. Краще давайте втечемо з дому.
Так вони й зробили. Йшли довго, аж поки забрели в густий-густий ліс.
– Хай їх розірвуть звірі! – раділа мачуха, коли дізналася, де поділися царевичі й царівна.– Тепер я буду наймиліша і найгарніша в світі!
Минуло два дні; на третій день цариця відчинила вікно та й питається:
– Скажи мені, сонце, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший? Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!
Цариця не знаходила собі місця. І нарешті пішла до чаклунки, щоб та зарадила її горю.
А царівна із братами ішли, ішли лісом, аж поки дійшли до моря. На березі вони побачили велику, красиву хату. Постукали, але ніхто не відчиняв. Раптом царевичі вгледіли у дверях ключ. Відімкнувши хату, вони зайшли всередину. А там – ні душі.
Поселилися в цій хатині бідолашні діти. Брати щодня ходили на полювання, а сестрі наказували:
– Ти нікого без нас у хату не впускай!
Якось царівна стояла біля вікна, коли бачить – у дворі баба із кошиком у руках.
– Каблучки, сережки, браслети, ланцюжки, брошки, чотки! – вигукувала вона, а, побачивши дівчину у вікні, покликала: – Виходь, вибереш, що тобі до вподоби.
– Не можу,– відповіла дівчина,– брати мені наказали не виходити і нікого не впускати.
Баба засміялася:
– Це не біда! Спусти мені мотузок через вікно, а я прив’яжу каблучку з діамантом. Якщо сподобається, забереш собі.
Зрадівши, царівна спустила мотузок. Витягла каблучку й відразу наділа на палець. Ту ж мить вона замертво впала додолу.
Увечері повернулися брати. А сестри чомусь ніде не видно. Заходились шукати і знайшли її, нерухому, на підлозі Хоч як вони старались оживши сестру – нічого не допомагало. Раптом менший брат побачив каблучку і здивувався:
– Що це за каблучка? Раніше я її в сестриці не бачив!
– І ми не бачили,– підтримали інші.
Тільки менший брат зняв з її пальця каблучку, як царівна вдихнула повітря, щоки враз налилися рум’янцем, вона розплющила очі і прошепотіла:
– Ой! Де я?
Брати кинулися обнімати, цілувати сестру.
– Що з тобою трапилося? – допитувалися вони.– Ти нас перелякала до смерті. Звідки у тебе ця каблучка?
Царівна розповіла братам свою пригоду.
– Гляди.– наказували вони,– іншого разу від баби нічого не бери і не говори з нею!
– Добре,– відповіла царівна.
А то приходила їхня мачуха, якій допомогла чаклунка. Повернувшись від царівни, мачуха наступного дня відчинила вікно і питається:
– Скажи мені, сонце, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший? Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!
– Яка я нещасна! – скрикнула цариця.– Значить, дівчисько живе!
Знову пішла мачуха до царівни.
– Гребінці, шпильки! – вигукувала вона.
Царівна підійшла до вікна, дивиться – а у дворі вже не баба, а дід. Це її заспокоїло.
– Я хочу придбати гребінець, бо в мого зовсім зуби поламались,– каже вона дідові.
– Виходь до мене і вибереш, який на тебе дивиться,– відповів той.
– Як же я вийду, коли мені брати заборонили виходити і наказали нікого не впускати?
– Не біда! – зрадів дід.– Спусти мені мотузок, а я прив'яжу тобі гребінець.
Витягла дівчина нагору гребінець і аж розгубилася.
– Який гарний! – сплеснула вона руками.– Я ніколи такого не бачила.
Царівна підбігла до дзеркала, доторкнулася гребінцем до своїх золотавих кіс – і замертво впала на підлогу.
Увечері повернулися брати і знайшли її бездиханну. Всі старання царевичів оживити сестру були марними, вона навіть не поворухнулася. А менший брат бачить – біля сестри гребінець. Він хотів її причесати, а вона раптом вдихнула повітря і прошепотіла:
– Де я?
– З братами, сестрице! – вигукнули хором царевичі.– Але скажи, де ти взяла цей гребінець?
Коли царівна розповіла їм про торговця, брати знову застерегли її:
– Це вчащає до нас якийсь чаклун. Бережися його, сестричко! Не обзивайся ні до бабів, ні до дідів.
Через кілька днів мачуха відчинила вікно і запитала у сонця, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший. А сонце відповіло:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!
Розгнівалася цариця, перекинулась на гарненьку дівчинку, поклала в кошик яблук і знову пішла до царівни.
– Люди добрі, якщо ви тут є, дайте напитися води! – просила дівчинка.– Я здалеку прибилася.
Виглянула царівна у вікно і, побачивши миле дівча, весело засміялася:
– Зачекай, зараз подам,– озвалась вона.
Поставила глечик з водою в кошик і спустила дівчинці.
Дівчинка напилася і поклала у кошик червоне яблуко.
– Спасибі тобі! – сказала царівні.– А це ось гостинець. Скуштуй яблучко, воно смачне-смачне!
Як побачила царівна червонобоке яблуко, аж слинка в неї потекла. Не витерпіла і з’їла його. Та проковтнувши останній шматок, вона замертво впала додолу.
Увечері повернулися брати. Застали вони неживу сестру. Що тільки не робили, аби врятувати її,– нічого не допомагало.
Царевичі плакали три дні і три ночі. Потім замкнули хату, забили вікна, а ключ кинули в море. Поїхали нони світ за очі.
Минуло чимало часу. Якось до берега, на якому раніше жили брати з сестрою, причалив корабель. Це був корабель царевича сусідньої держави. Він любив подорожувати, полювати в гарних лісах. ї цього разу царевич, побачивши великий густий ліс, зрадів:
– Оце місце для полювання! А он і хатина, завітаймо туди, може, там і зупинимося.
Зійшли вони на берег і прямо до хатини, але двері були замкнені, а вікна забиті.
– Прикро, що ніхто тут не живе,-- мовив царевич.
Вони вже збиралися йти звідси, коли підбіг юнга.
– Я знайшов ключ у воді біля берега, спробуйте, царевичу, може, відімкнете...
Царевич вставив ключ у замок, повернув раз, другий – і двері відімкнулися. Вони зайшли всередину, заглянули в одну кімнату, другу, а в останній натрапили на царівну. Вона лежала на ліжку і була схожа на сонце. Стали її будити. Але дівчина навіть не ворухнулася.
– Вона мертва,– мовив хтось.
– Ні,– вигукнув царевич,– вона ні мертва ні жива! Заберімо її з собою. Я скличу всіх лікарів, вони поставлять и на ноги.
Вдома царевич скликав лікарів. Вони дали дівчині цілющої води. Прикладали до тіла цілющі трави, але ніщо не допомагало. Тоді лікарі сказали:
– Любий наш царевичу, її приспали злими чарами. Ми не в силі що-небудь зробити.
Засумував царевич. Він не їв, не спав, навіть ні з ким не хотів розмовляти.
Царевичу ставало все гірше й гірше. Лікарі бідкалися:
– Якщо і далі так буде, царевич помре!..
Старші брати царевича не знаходили собі місця. Розлючені вкрай, вони пішли в кімнату, де лежала дівчина, і заходилися на неї кричати:
– Через тебе захворів наш брат! Він може померти! Встань, подивися!
Брати схопили дівчину й почали щосили термосити.
Нарешті з рота в царівни випали шматочки яблука. Потім вона розплющила очі й ледве чутно прошепотіла:
– Ой! Де я?
Покликали царевича. Побачивши дівчину, він на радощах одразу одужав. Царевич зібрав весь народ у палац й попросив дівчину повідати про себе. Вона розповіла, як була царівною, як разом із братами втекла від злої мачухи і поселилася в самотній хатині на березі моря. Розповіла й про каблучку, гребінець та яблуко.
Всі були вкрай здивовані.
Царевич наказав викупати царівну, вбрати в оксамит і шовк, у золото й перли. А потім вони справили бучне весілля. Відтоді царівна стала жити в палаці. Всі її любили, але найбільше, найпалкіше – царевич.
Все ж царівна, хоч і була щаслива з царевичем, ходила сумна та невесела. «Де мої брати?» – потай тужила вона.
Якось царівна гуляла в саду, коли бачить – іде бородатий мисливець з оленятком. Царівна й купила те оленятко.
Повернувся мисливець в кав’ярню до інших мисливців та й каже:
– Брати мої, тут живе царівна, як дві краплі води схожа на нашу сестру.
– Де ти її бачив? – спитали брати,
– У царському саду. Я продав їй оленятко.
– Завтра я піду подивлюся на неї,– мовив другий брат.
Вранці, вполювавши дикого кабанчика, він пішов до царського саду. Там його побачила царівна.
– Зачекай, мисливцю! – попросила вона, спустилася вниз і купила дикого кабанчика.
Повернувся мисливець до своїх братів блідий як смерть і каже:
– Викапана сестра! Волос у волос, голос у голос, очі й стан також її. Але звідки їй тут узятися?
– І я піду подивлюся на неї,– обізвався третій брат.
Вранці, вполювавши дику козу, він подався до царського саду. Царівна побачила мисливця і вийшла до нього. Коли вона розплачувалася за козу, мисливець помітив на її очах сльози.
– Чого ти плачеш? – спитав він.
– Було в мене троє братів, які також приносили з полювання оленів, диких кабанів...
– І жили вони в хатині на березі моря...– підхопив мисливець.
– Звідки це тобі відомо? – розгубилася царівна.
– А ти не впізнаєш мене, сестро? – спитав він.
– Братику мій! – вигукнула царівна й кинулася йому в обійми.
– Як ти тут опинилася? – спитав брат.
– Спершу скажи, де інші брати!
– Живі, здорові. Ходімо, відведу тебе до них.
Прийшли вони в кав’ярню. Скільки було радості! А потім усі вирушили до палацу. Царівна наказала слугам вимити братів, одягнути їх як справжніх царевичів. Коли царевичі переодяглися, всі в палаці були засліплені їхньою красою. Царівна довго розповідала свої пригоди, а брати – свої...
А тепер залишмо царівну та її братів – хай собі живуть щасливо,- - а самі навідаємось до злої мачухи. Вона, згубивши царівну, повернулася в палац. Наступного дня відчинила вікно та й питається:
– Скажи мені, сонце, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший? Я чи падчерка моя?
Сонце їй відповідає:
Ти на світі наймиліша,
Ти на світі найгарніша!
Зраділа цариця, що позбулася нарешті царівни. Стала вона жити в думах, що кращої за неї на світі немає. Але прийшла зима, заховалося сонце за густі, чорні хмари.
Мачуха не могла діждатися весни. «Скінчиться зима,– тішила вона себе,– і я знову щоранку буду питати сонце, хто на світі наймиліший. а воно відповідатиме: «Ти, царице!»
Тільки-но блиснуло сонце, цариця відчинила вікно та й питається:
– Скажи мені, сонце, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший? Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!
Розлютилася мачуха, зрозумівши, що падчерка врятувалася, і кинулась у море.
А три царевичі, довідавшись про смерть мачухи, повернулися в палац свого батька. Старший брат став царем. І жили всі вони щасливо.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: