ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Собака, кіт і гадюка
Собака, кіт і гадюка

Була собі бідна жінка. Одного ранку послала вона сина з маслинами на базар, бо в хаті не було й шматочка хліба.
Вторгувавши два золотих, він повертався додому. Коли бачить – хлопчаки знущаються над гадюкою. 
– Продайте мені гадючку за один золотий,– попросив парубок. 
Вони погодилися. Прийшов парубок додому та й розказує все матері. 
– Я послала тебе, щоб ти вторгував на хліб, а ти приніс у дім гадюку! – розгнівалася вона. 
– Нехай, на хазяйстві знадобиться,– тільки й відповів син. 
Другого дня парубок знову пішов на базар продавати маслини. А по дорозі додому він побачив, як хлопчаки били собаку. 
– Нате вам золотий, віддайте його мені,– звернувся парубок до гурту. 
Вдома він усе розказав матері. Вона знову заходилася лаяти сина. Що йому робити? Пішов іще раз на базар з маслинами. 
Повертаючись додому, він побачив, що хлопчаки ганяються за котом. 
– Не бийте його,– попрохав парубок,– ось вам золотий, і віддайте кота мені. 
Побачила мати у синових руках кота і почала кричати: 
– Я посилала тебе вторгувати якусь копійчину на хліб, а ти наносив у хату собак, котів і гадюк! 
– Це й буде наша худоба,– відповів парубок. 
Минав час. Якось гадючка просить: 
– Відведи мене, парубче, додому! 
По дорозі до гадюччиного дому вона й каже: 
– Мій батько – цар над усіма гадюками. Коли прийдемо, багато гадюк накинуться на тебе, але ти не лякайся. Я їх віджену від тебе. За те, що мене врятував, мій батько дасть тобі золота й срібла. Але ти не бери. Проси тільки перстень, що лежить у нього під язичком. 
Прийшли вони до лісу. Гадючка засвистіла – і враз ізлізлося стільки гадюк, що й світу білого не стало видно. Вони кинулися до парубка, але гадюччин голос їх зупинив. 
Гадючка сказала батькові, царю гадюк: 
– Цей парубок урятував мене від смерті. Віддяч йому тим же – добром. 
– Що ж ти хочеш, парубче? – спитав цар гадюк. – Золото, срібло? 
– Не треба мені ні золота, ані срібла,– відповів парубок. – Дайте мені перстень, що у вас під язичком. 
– Дорогу річ у мене просиш. Але я віддам тобі перстень. 
Пішов парубок із перснем додому. Незабаром схотілося йому їсти. І він мовив з досадою: 
– Пропонував мені цар гадюк золото й срібло, а я відмовився Взяв лише перстень. А навіщо він мені? Це ж не гроші, харчу на нього не купиш... Тепер хоч з голоду конай!.. Телепень я, телепень! 
Спересердя парубок викинув перстень. 
Раптом звідкись узявся арапчик. 
– Що накажете, володарю? – спитав він. 
– Я їсти хочу! 
Мить – і арапчик поставив перед парубком стіл, а там і страви, і вино – все, чого душа бажає. 
Попоїв парубок, а потім знову вирушив у путь. Незабаром дістався до свого дому. 
Якось він попросив матір: 
– Підіть до царя. Скажіть йому, що я хочу одружитися з його донькою. 
– Дитино моя, ми бідні люди! Хіба цар погодиться віддати за тебе царівну? 
– Ідіть, та й годі! – стояв на своєму син. 
Прийшла мати до царя та й просить: 
– Віддайте свою доньку за мого сина заміж! 
– Якщо твій син,– відказує цар,– нагодує моє військо, що стоїть на майдані, то він стане моїм зятем. Дай йому сорок днів. Не виконаєш мого наказу – зніму голову з плечей. 
Повернулася мати додому й плачучи розповіла все синові. 
Минуло кілька днів, а парубкові хоч би що, ніби йому байдуже до царевого веління. Коли збігло тридцять дев’ять днів, цар нагадав, що завтра вже минає сорок днів. 
– Передайте цареві,– сказав парубок,– щоб він не дуже турбувався. Я пам’ятаю! 
Наступного дня парубок пішов на майдан, де стояло цареве військо. Кинув перстень на землю, і з’явився арапчик. 
– Що накажете? 
– Зроби так, щоб можна було нагодувати все царське військо. 
Вмить на майдані з’явилися величезні столи, що аж угиналися від 
страв. Усе військо наїлося. 
Цар викликав парубкову матір і сказав: 
– Якщо твій син вимостить за сорок днів золоту дорогу від свого дому до мого палацу, тоді я віддам за нього  доньку.
Минуло сорок днів. Знову парубок кинув на землю перстень і загадав арапчикові вимостити золоту дорогу від дому до царського палацу. 
Рано-вранці цар відчинив вікно – і очам своїм не вірить! Перед ним – золота дорога, яка сягала далеко за обрій. 
Цар знову викликав парубкову матір. 
– Ще одне завдання маю для твого сина,– сказав він. – Я хочу, щоб він збудував палац, кращий від мого. Даю йому на це сорок днів. Якщо не збудує – не бачити йому своєї голови 
Парубок зачекав, поки мине сорок днів. Потім кинув на землю перстень, і з’явився арапчик. Він за хвилину збудував палац, кращий від царського. 
Вранці цар виглянув у вікно – і очам своїм не вірить! Недалеко від його палацу височів величезний палац із щирого золота. 
Знову прийшла до царя парубкова мати та й каже: 
– Мій син усе зробив, що ви звеліли. 
– Іди, жінко, додому,– відповів цар,– і готуйся до весілля. 
Радісну новину почув парубок од матері. А незабаром відгуляли весілля. Цар дав молодому подружжю арапа, щоб той прислужував їм. 
А той арап був хитрющий чоловік. Якось він попросив царівну, щоб вона випитала в чоловіка все про перстень. Парубок усе розповів, а царівна виказала таємницю арапові. 
– Візьміть у нього перстень, я хоч гляну, який він! – став благати арап. 
Коли парубок спав, царівна зняла з нього перстень і принесла арапові. Той кинув перстень на землю, і з’явився арапчик. 
– Що накажете? 
– Віднеси цього парубка, що спить, подалі звідси, зруйнуй цей палац, а новий збудуй на самому морі і віднеси мене з царівною туди. 
Арапчик виконав усе, що йому було наказано. Парубка відніс далеко в поле, арапа з царівною – в новий палац, що його збудував на морі. 
Прокинувся вранці парубок – а він посеред поля! Ні тобі дружини, рі персня!.. 
Дістався він до царського палацу аж на третій день. Повідав царю про своє горе та й пішов додому. Біля воріт його зустрів кіт. Покрутився біля ніг, а потім замуркотів і спитав: 
– Що трапилося, пане? 
– Вночі арап обікрав мене,– відповів парубок. – Забрав дружину, перстень – і тільки його й бачили! 
– Не журися,– сказав кіт,– я тобі допоможу. Дозволь тільки взяти з собою собаку; він буде мені за коня. 
Сів кіт верхи на собаку і поплив по морю. 
Допливли до палацу. Кіт поліз на горище – а там миші справляють весілля. 
Кіт викрав наречену. Забідкались миші, запищали жалібно, а потім кажуть котові: 
– Поверни нашу наречену, а ми тобі що схочеш віддамо! 
– Викрадіть в арапа мій перстень, тоді поверну наречену. Перстень у арапа під язиком. 
– Ми викрадемо перстень! Присягаємось! 
Одна миша намастила собі хвоста медом, посипала його перцем і під повзла до арапа. Помахала в нього перед носом хвостом – арап чхнув. Раз, другий, третій, десятий... Перстень випав у нього з рота. 
Миша схопила перстень, віднесла котові, і той повернув наречену. 
Кіт повернувся до собаки, скочив на нього, і вони попливли назад. Уже наближалися до берега, коли собака каже. 
– Дай, котику, хоч подивлюся на перстень. 
Кіт не хотів давати, але собака пригрозив, що скине його в море. Злякався кіт, простяг перстень собаці, а той ненароком упустив його в воду. 
– Що ти наробив! – заверещав кіт. – Як тепер повернуся без персня до парубка? 
Вийшли вони на берег, а парубок і питає: 
– Ну, що, принесли перстень? 
Тоді кіт розповів, як усе сталося: як вони викрадали перстень, як упустили його в воду. А собака мовчить, не знає, як виправдуватись. 
Зажурився парубок. А кіт побачив неподалік рибалок, що тягли невід, і побіг до них. Став біля води, нявкає. Пожаліли рибалки кота та й кинули йому кілька рибин. Кіт їсть, облизується. Коли бачить – перстень їхнього парубка! 
Парубок дуже зрадів знахідці. Пішов до царя. 
– Хочете, я поверну назад арапа і вашу доньку? 
– А ти хіба зможеш? – здивувався цар. 
Парубок кинув на землю перстень, і з’явився арапчик. 
– Що накажете? 
– Принеси сюди замок з моря. 
Арапчик так і зробив. 
Цар розправився із злим, підступним арапом-слугою, а парубок з царівною зажили щасливо, а з ними жили кіт і собака.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: