ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Собака, кіт і гадюка
Собака, кіт і гадюка

Була собі бідна жінка. Одного ранку послала вона сина з маслинами на базар, бо в хаті не було й шматочка хліба.
Вторгувавши два золотих, він повертався додому. Коли бачить – хлопчаки знущаються над гадюкою. 
– Продайте мені гадючку за один золотий,– попросив парубок. 
Вони погодилися. Прийшов парубок додому та й розказує все матері. 
– Я послала тебе, щоб ти вторгував на хліб, а ти приніс у дім гадюку! – розгнівалася вона. 
– Нехай, на хазяйстві знадобиться,– тільки й відповів син. 
Другого дня парубок знову пішов на базар продавати маслини. А по дорозі додому він побачив, як хлопчаки били собаку. 
– Нате вам золотий, віддайте його мені,– звернувся парубок до гурту. 
Вдома він усе розказав матері. Вона знову заходилася лаяти сина. Що йому робити? Пішов іще раз на базар з маслинами. 
Повертаючись додому, він побачив, що хлопчаки ганяються за котом. 
– Не бийте його,– попрохав парубок,– ось вам золотий, і віддайте кота мені. 
Побачила мати у синових руках кота і почала кричати: 
– Я посилала тебе вторгувати якусь копійчину на хліб, а ти наносив у хату собак, котів і гадюк! 
– Це й буде наша худоба,– відповів парубок. 
Минав час. Якось гадючка просить: 
– Відведи мене, парубче, додому! 
По дорозі до гадюччиного дому вона й каже: 
– Мій батько – цар над усіма гадюками. Коли прийдемо, багато гадюк накинуться на тебе, але ти не лякайся. Я їх віджену від тебе. За те, що мене врятував, мій батько дасть тобі золота й срібла. Але ти не бери. Проси тільки перстень, що лежить у нього під язичком. 
Прийшли вони до лісу. Гадючка засвистіла – і враз ізлізлося стільки гадюк, що й світу білого не стало видно. Вони кинулися до парубка, але гадюччин голос їх зупинив. 
Гадючка сказала батькові, царю гадюк: 
– Цей парубок урятував мене від смерті. Віддяч йому тим же – добром. 
– Що ж ти хочеш, парубче? – спитав цар гадюк. – Золото, срібло? 
– Не треба мені ні золота, ані срібла,– відповів парубок. – Дайте мені перстень, що у вас під язичком. 
– Дорогу річ у мене просиш. Але я віддам тобі перстень. 
Пішов парубок із перснем додому. Незабаром схотілося йому їсти. І він мовив з досадою: 
– Пропонував мені цар гадюк золото й срібло, а я відмовився Взяв лише перстень. А навіщо він мені? Це ж не гроші, харчу на нього не купиш... Тепер хоч з голоду конай!.. Телепень я, телепень! 
Спересердя парубок викинув перстень. 
Раптом звідкись узявся арапчик. 
– Що накажете, володарю? – спитав він. 
– Я їсти хочу! 
Мить – і арапчик поставив перед парубком стіл, а там і страви, і вино – все, чого душа бажає. 
Попоїв парубок, а потім знову вирушив у путь. Незабаром дістався до свого дому. 
Якось він попросив матір: 
– Підіть до царя. Скажіть йому, що я хочу одружитися з його донькою. 
– Дитино моя, ми бідні люди! Хіба цар погодиться віддати за тебе царівну? 
– Ідіть, та й годі! – стояв на своєму син. 
Прийшла мати до царя та й просить: 
– Віддайте свою доньку за мого сина заміж! 
– Якщо твій син,– відказує цар,– нагодує моє військо, що стоїть на майдані, то він стане моїм зятем. Дай йому сорок днів. Не виконаєш мого наказу – зніму голову з плечей. 
Повернулася мати додому й плачучи розповіла все синові. 
Минуло кілька днів, а парубкові хоч би що, ніби йому байдуже до царевого веління. Коли збігло тридцять дев’ять днів, цар нагадав, що завтра вже минає сорок днів. 
– Передайте цареві,– сказав парубок,– щоб він не дуже турбувався. Я пам’ятаю! 
Наступного дня парубок пішов на майдан, де стояло цареве військо. Кинув перстень на землю, і з’явився арапчик. 
– Що накажете? 
– Зроби так, щоб можна було нагодувати все царське військо. 
Вмить на майдані з’явилися величезні столи, що аж угиналися від 
страв. Усе військо наїлося. 
Цар викликав парубкову матір і сказав: 
– Якщо твій син вимостить за сорок днів золоту дорогу від свого дому до мого палацу, тоді я віддам за нього  доньку.
Минуло сорок днів. Знову парубок кинув на землю перстень і загадав арапчикові вимостити золоту дорогу від дому до царського палацу. 
Рано-вранці цар відчинив вікно – і очам своїм не вірить! Перед ним – золота дорога, яка сягала далеко за обрій. 
Цар знову викликав парубкову матір. 
– Ще одне завдання маю для твого сина,– сказав він. – Я хочу, щоб він збудував палац, кращий від мого. Даю йому на це сорок днів. Якщо не збудує – не бачити йому своєї голови 
Парубок зачекав, поки мине сорок днів. Потім кинув на землю перстень, і з’явився арапчик. Він за хвилину збудував палац, кращий від царського. 
Вранці цар виглянув у вікно – і очам своїм не вірить! Недалеко від його палацу височів величезний палац із щирого золота. 
Знову прийшла до царя парубкова мати та й каже: 
– Мій син усе зробив, що ви звеліли. 
– Іди, жінко, додому,– відповів цар,– і готуйся до весілля. 
Радісну новину почув парубок од матері. А незабаром відгуляли весілля. Цар дав молодому подружжю арапа, щоб той прислужував їм. 
А той арап був хитрющий чоловік. Якось він попросив царівну, щоб вона випитала в чоловіка все про перстень. Парубок усе розповів, а царівна виказала таємницю арапові. 
– Візьміть у нього перстень, я хоч гляну, який він! – став благати арап. 
Коли парубок спав, царівна зняла з нього перстень і принесла арапові. Той кинув перстень на землю, і з’явився арапчик. 
– Що накажете? 
– Віднеси цього парубка, що спить, подалі звідси, зруйнуй цей палац, а новий збудуй на самому морі і віднеси мене з царівною туди. 
Арапчик виконав усе, що йому було наказано. Парубка відніс далеко в поле, арапа з царівною – в новий палац, що його збудував на морі. 
Прокинувся вранці парубок – а він посеред поля! Ні тобі дружини, рі персня!.. 
Дістався він до царського палацу аж на третій день. Повідав царю про своє горе та й пішов додому. Біля воріт його зустрів кіт. Покрутився біля ніг, а потім замуркотів і спитав: 
– Що трапилося, пане? 
– Вночі арап обікрав мене,– відповів парубок. – Забрав дружину, перстень – і тільки його й бачили! 
– Не журися,– сказав кіт,– я тобі допоможу. Дозволь тільки взяти з собою собаку; він буде мені за коня. 
Сів кіт верхи на собаку і поплив по морю. 
Допливли до палацу. Кіт поліз на горище – а там миші справляють весілля. 
Кіт викрав наречену. Забідкались миші, запищали жалібно, а потім кажуть котові: 
– Поверни нашу наречену, а ми тобі що схочеш віддамо! 
– Викрадіть в арапа мій перстень, тоді поверну наречену. Перстень у арапа під язиком. 
– Ми викрадемо перстень! Присягаємось! 
Одна миша намастила собі хвоста медом, посипала його перцем і під повзла до арапа. Помахала в нього перед носом хвостом – арап чхнув. Раз, другий, третій, десятий... Перстень випав у нього з рота. 
Миша схопила перстень, віднесла котові, і той повернув наречену. 
Кіт повернувся до собаки, скочив на нього, і вони попливли назад. Уже наближалися до берега, коли собака каже. 
– Дай, котику, хоч подивлюся на перстень. 
Кіт не хотів давати, але собака пригрозив, що скине його в море. Злякався кіт, простяг перстень собаці, а той ненароком упустив його в воду. 
– Що ти наробив! – заверещав кіт. – Як тепер повернуся без персня до парубка? 
Вийшли вони на берег, а парубок і питає: 
– Ну, що, принесли перстень? 
Тоді кіт розповів, як усе сталося: як вони викрадали перстень, як упустили його в воду. А собака мовчить, не знає, як виправдуватись. 
Зажурився парубок. А кіт побачив неподалік рибалок, що тягли невід, і побіг до них. Став біля води, нявкає. Пожаліли рибалки кота та й кинули йому кілька рибин. Кіт їсть, облизується. Коли бачить – перстень їхнього парубка! 
Парубок дуже зрадів знахідці. Пішов до царя. 
– Хочете, я поверну назад арапа і вашу доньку? 
– А ти хіба зможеш? – здивувався цар. 
Парубок кинув на землю перстень, і з’явився арапчик. 
– Що накажете? 
– Принеси сюди замок з моря. 
Арапчик так і зробив. 
Цар розправився із злим, підступним арапом-слугою, а парубок з царівною зажили щасливо, а з ними жили кіт і собака.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: