ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Палац білого лебедя
Палац білого лебедя

Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її бачили.
Одного вечора, повернувшись із поля, сиділи вони удвох біля хати, відпочивали. Раптом рипнула хвіртка, і у двір зайшла якась жінка з дівчиною. Підійшли ближче. Жінка й каже: 
– Я твоя двоюрідна сестра, а це моя донька. Ми жили далеко звідси, тому й не приходили до вас. 
Селянин зрадів гостям. 
– Доню,– каже він своїй дочці,– поцілуйся з тіткою і своєю сестрицею. Це єдині наші родичі в цілім світі. 
Потім жінка розповіла, що чоловік її помер; тяжко їм було жити в селі без рідних, от вони й прийшли сюди. 
– Дозвольте нам залишитись у вас! Ми будемо допомагати вам по господарству. 
– Залишайтеся,– відповів селянин. – Ми хоч у бідності живемо, але шматок хліба й для вас знайдеться. Я буду тільки радий. Та й дівчатам буде веселіше. 
Селянинова донька також зраділа гостям. Стала їх обнімати, цілувати. Вона й не знала, що до них лихо стукає в хату!.. 
Перші дні жінка була лагідною, доброю, та згодом вона все взяла в свої руки. Що хотіла, те й робила. Коли селянин ішов працювати в поле, вона з ним відсилала і його доньку, а сама зі своєю донькою сиділа в холодку. 
Якось селянин пішов у місто продавати олію. Жінка й каже його доньці: 
– Бери глек і йди по воду. 
Дівчина пішла до криниці, зачерпнула води, але мотузок обірвався, і відро шубовснуло на дно. 
Повернулася вона додому з порожнім глеком, розповіла все, що сталося. 
Жінки заходилися кричати: 
– Біжи витягни відро і без нього не вертайся! 
Бідолаха знову пішла до криниці. Хоч як старалася, не могла дістати відро. Втративши надію витягти його, дівчина почала спускатися в криницю, тримаючись за виступи каміння. Вже дісталася до самої води, нахилилась, щоб узяти відро, коли бачить – двері. Дівчина відчинила їх і опинилася на стежці, що вела в підземелля. 
Ішла вона потемки. Раптом попереду з’явився широкий прохід. Стало ясно та гарно. На полі колосилося жито, зеленіли дерева, вітерець бавився в квітах. 
Жито запросило дівчину: 
– Збери мене, добра дівчино! Я вже дозріло. А серпа візьми он там, під шовковицею. 
Дівчина зібрала жито та й пішла далі. 
– Збери нас, дівчино,– обізвалися до неї квіти,– буде тобі гарний букет. 
Дівчина нарвала багато квітів: червоних, білих, блакитних. 
Незабаром вона опинилася посеред поля. Перед нею виріс мармуровий палац, навколо нього росли троянди й жасмин. По голубому озеру, що було біля палацу, плавав білий лебідь. Побачивши дівчину, він вигукнув: 
Ось і красуня з дикого краю, 
Я вже давно її тут виглядаю! 
Відчинилися двері палацу, і назустріч вийшла в дорогій сукні старенька жінка із золотою паличкою. 
– Що тобі треба? Як ти сюди потрапила? – спитала вона. 
Дівчина розповіла жінці, що з нею трапилося, і гірко заплакала. Жінка запросила її до палацу. А там! На підлозі валялося сміття, по кутках висіло павутиння. Все запорошила пилюка. 
– Я вже стара,– сказала жінка,– сил нема все це прибрати. 
– Не журіться,– відповіла дівчина,– я вам допоможу. 
Вона підмела зали, повитирала пил, принесла з озера води і повимивала все чисто. Заблищав у палаці мармур, засяяв кришталь, срібло і золото. 
Дуже зраділа жінка, коли побачила, як справно дівчина працює. А потім спитала, що вона хоче в нагороду. 
– Нічого мені не треба,– відповіла дівчина. – Я рада була вам допомогти. 
Попрощалася вона з жінкою та й пішла до криниці. Нахилилася, щоб дістати відро – дивиться, а води вже в криниці немає. 
Коли дівчина витягла відро нагору, воно наповнилося золотом. 
Щаслива, пішла вона додому. Там чекав батько. Він не знав, де поділася донька і дуже хвилювався, а коли побачив її з повним відром золота, сказав: 
– Тепер я спокійний за тебе, доню! Цього золота вистачить на все твоє життя. Мені й помирати не страшно. 
Сестру взяли завидки. Вона аж почорніла від злості.. 
Другого дня, не гаючися, завидюща сестра пішла і собі до криниці. Вкинула туди відро, спустилася вниз і знайшла двері. Потім стежкою попрямувала до палацу. 
У полі її попросило жито: 
– Збери мене, дівчино, я вже дозріло! Серпа знайдеш он там, під шовковицею. 
– Не до тебе! – відмахнулася вона. 
Та й пішла собі далі. 
Дівчина нарвала букет квітів, але вони враз осипалися, зів’яли, і невдовзі вона тримала жмуток сухих стеблин. 
Так дівчина дісталася до палацу. А лебідь, ледве її побачив, вигукнув: 
Ти не любиш працювати, 
Лише гроші хочеш мати! 
Із палацу вийшла цариця. 
– Ласкаво просимо, заходь, дівчино,– сказала вона. – Як ти тут опинилася? 
– А так і опинилася! – буркнула та. 
Зайшли вони до палацу. Дівчина, побачивши сміття і пилюку, аж скривилася. 
– Я знала,– почала вона,– що у вас треба прибирати, але не знала, що так багато. 
Дівчина сяк-так повитирала пилюку, хлюпнула води на мармур і каже: 
– Я дуже поспішаю, пані! Приготуйте мені золото. 
І швидко подалася до криниці. Там вона знайшла своє відро. Але тільки підняла його нагору, відро наповнилося водою. 
Розгнівана дівчина кинула відро назад у криницю і гайнула додому. 
– Ти нам не сказала всю правду! – напосілася вона на сестру. 
Відтоді мати з донькою, коли чоловік кудись відлучався, не давали 
дівчині проходу. Вони знущалися з неї як тільки могли. Бідолашна терпіла їхні кривди, але батькові не признавалася. 
Якось вони побачили, що до двору під’їхала золота карета, запряжена шістьма білими кіньми. З карети вийшла стара жінка в дорогому вбранні і підійшла до них. Це була цариця підземного палацу. На голові у неї сяяла золота корона, а в руці вона тримала золоту паличку. За нею йшов яснолиций царевич. Він усміхався і тримав у руках три квітки: білу, червону й голубу. 
Коли царевич підійшов до гурту, цариця звернулася до чоловіка: 
– Я хочу, щоб твоя донька була мені невісткою. Вона приходила до нас недавно в літній палац. Я полюбила її, як рідну доньку, бо вона не лише красива, але й добра, роботяща дівчина. 
Чоловік не знав, що відповісти, коли почув такі слова. А царевич підійшов до дівчини і віддав їй квіти. 
Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: