ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Муха і комар
Муха і комар

Жили собі якось муха і комар. Були вони чоловіком та жінкою. Якось каже комар мусі:
– Жінко, випав сніг, засипав усе довкола та й нашу хату геть прикидав. А покрівля у нас поганенька, ще протече. Піду-но я скидаю сніг.
Відповіла йому муха:
– Ти ж такий манісінький, як же ти можеш сніг скидати?
– Ні, піду.
– А якщо тебе сніг присипле?
– Не бійся, як почуєш шум – значить, я живий, якщо ні – помер, засипало мене снігом.
І поліз комар на хату, не зважив на слова мухи. Прислухається муха – нічого не чути на покрівлі. Полізла й собі на хату. Бачить: лежить комар, снігом засипаний, не дише. Як побачила те муха – стала собі попіл на голову сипати та голосити. Прилетіла тут ворона, сіла поблизу й питає:
– Гей, мухо, чому ти собі голову попелом посипаєш, плачеш так гірко та голосиш?
– А що ж робити? Помер мій дорогий чоловік, вийшов сніг із хати згорнути, а сніг його присипав,– відповіла муха, плачучи.
– Ох, бідний, бідний комар! – сказала ворона й собі почала плакати і дерти пір’я. Потім трохи заспокоїлась і перелетіла на дерево. Побачило дерево ворону й питає:
– Вороно, чи це ти? Щодня на тобі прекрасне чорне пір’я – де ж воно поділося, що трапилося?
– Ох, не питай! – відповідає ворона.– Таке нещастя трапилось: помер комар – закидало снігом, коли він його з хати згортав. Муха від горя собі голову попелом посипала, а я вирвала все пір’я.
– Ох, бідолашний комар! – сказало дерево й осипало своє листя.
Підійшов до дерева баран, хотів у затишку посидіти. Бачить – дерево голе. Здивувався і питає:
– Дерево, ти ще вчора було таке красиве, у такому гарному листі, а сьогодні ти голе-голісіньке. Де ж твоє листя?
– А що ж діяти, коли таке горе? Де мені взяти попелу, щоб посипати свою голову? Хіба ти не чув, що комара снігом прикидало й він помер? Муха голову попелом посипала, ворона пір’я видерла, а мені довелося листя скинути,– зітхнуло дерево.
– Ой-ой-ой, що ж мені робити? – плачучи мовив баран. І ну з горя лобом об дерево битися – бився, доки роги свої круті поламав. Пішов тоді до річки – води напитися.
Побачила річка, що в барана роги поламані, й питає:
– Баране, де твої круті роги? Вчора ти не такий приходив до мене.
– А що ж робити? Комар згортав сніг із хати, його прикидало – і він помер. Муха посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло своє листя, а я ось свої роги поламав.
– І справді, що ж нам тепер робити? Таке горе, така біда! Краще вже мені на кров перетворитися,– сказала річка і перетворила свою воду на кров.
Прийшла наймичка води набрати для своєї господині. Аж бачить – у річці замість води кров. Питає в річки:
– Річко, річко, чому ти, така чиста й прозора, на кров перетворилась?
Розповідає їй річка:
– А що ж мені робити, як не змінитися? Комар здох, муха голову попелом посипала, ворона пір’я собі видерла, дерево листя скинуло, баран роги розбив, а я на кров перетворилась.
Стала наймичка плакати, побиватись, розбила з горя глечик і пішла до своєї господині.
Побачила та, що наймичка повернулась без глечика та плаче, й питає в неї, що трапилось.
Наймичка й розказує:
– Ох, не питайте! Таке трапилось, таке трапилось... Комар, згортаючи з хати сніг, зостався під снігом і здох. Муха з горя голову попелом посипала, ворона своє пір’я видерла, дерево листя скинуло, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, а я глечик розбила.
Дуже це господиню засмутило.
– Коли так, то я відріжу свої коси,– сказала вона.
Увечері повернувся додому господар, бачить – господиня коси відрізала. Розсердився він і питає:
– Ти чого це коси відрізала?
– Велике нещастя, хіба ти не чув? Комара засипало, коли сніг з хати згортав. Комар здох. Муха посипала голову попелом, ворона видерла на собі пір’я, дерево скинуло листя, баран поламав роги, вода перетворилась на кров, наймичка розбила глечик, а я коси відрізала.
Вислухав господар і каже:
– Коли так – відріжу собі вуса, навіщо вони мені після оцього?
І сумний пішов на другий день на роботу. Пастух, який грав на сопілці, побачив, що господар іде смутний і без вусів, спитав:
– Господарю мій, що сталося, чому ти такий сумний?
Розказав йому господар про все, пастух із горя сопілку поламав, а сам пішов у ліс, сів під дерево й зажурився. Тут вийшов із лісу старенький дідусь, який жив собі на галявині, й питає:
– Пастуше, чого це ти такий сумний? Що трапилось? Де твоя сопілка, якою ти завжди звеселяв і ліс, і мене?
– Ех, таке лихо скоїлось, – відповідає пастух.– Нашого знайомого комара, коли він згортав сніг із хати, прикидало снігом. Муха з горя посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло листя, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, наймичка глечик розбила, господиня коси відрізала, а господар – вуса. Я побачив усе те й зламав свою сопілку. Як тут не сумувати!
Засміявся дідусь і сказав:
– Не сумувати, а сміятися треба! Он поглянь – сонце світить, пташки співають, люди на поле йдуть. Гарно ж як довкола!
Глянув пастух сюди, туди і теж радісно засміявся.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: