ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Муха і комар
Муха і комар

Жили собі якось муха і комар. Були вони чоловіком та жінкою. Якось каже комар мусі:
– Жінко, випав сніг, засипав усе довкола та й нашу хату геть прикидав. А покрівля у нас поганенька, ще протече. Піду-но я скидаю сніг.
Відповіла йому муха:
– Ти ж такий манісінький, як же ти можеш сніг скидати?
– Ні, піду.
– А якщо тебе сніг присипле?
– Не бійся, як почуєш шум – значить, я живий, якщо ні – помер, засипало мене снігом.
І поліз комар на хату, не зважив на слова мухи. Прислухається муха – нічого не чути на покрівлі. Полізла й собі на хату. Бачить: лежить комар, снігом засипаний, не дише. Як побачила те муха – стала собі попіл на голову сипати та голосити. Прилетіла тут ворона, сіла поблизу й питає:
– Гей, мухо, чому ти собі голову попелом посипаєш, плачеш так гірко та голосиш?
– А що ж робити? Помер мій дорогий чоловік, вийшов сніг із хати згорнути, а сніг його присипав,– відповіла муха, плачучи.
– Ох, бідний, бідний комар! – сказала ворона й собі почала плакати і дерти пір’я. Потім трохи заспокоїлась і перелетіла на дерево. Побачило дерево ворону й питає:
– Вороно, чи це ти? Щодня на тобі прекрасне чорне пір’я – де ж воно поділося, що трапилося?
– Ох, не питай! – відповідає ворона.– Таке нещастя трапилось: помер комар – закидало снігом, коли він його з хати згортав. Муха від горя собі голову попелом посипала, а я вирвала все пір’я.
– Ох, бідолашний комар! – сказало дерево й осипало своє листя.
Підійшов до дерева баран, хотів у затишку посидіти. Бачить – дерево голе. Здивувався і питає:
– Дерево, ти ще вчора було таке красиве, у такому гарному листі, а сьогодні ти голе-голісіньке. Де ж твоє листя?
– А що ж діяти, коли таке горе? Де мені взяти попелу, щоб посипати свою голову? Хіба ти не чув, що комара снігом прикидало й він помер? Муха голову попелом посипала, ворона пір’я видерла, а мені довелося листя скинути,– зітхнуло дерево.
– Ой-ой-ой, що ж мені робити? – плачучи мовив баран. І ну з горя лобом об дерево битися – бився, доки роги свої круті поламав. Пішов тоді до річки – води напитися.
Побачила річка, що в барана роги поламані, й питає:
– Баране, де твої круті роги? Вчора ти не такий приходив до мене.
– А що ж робити? Комар згортав сніг із хати, його прикидало – і він помер. Муха посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло своє листя, а я ось свої роги поламав.
– І справді, що ж нам тепер робити? Таке горе, така біда! Краще вже мені на кров перетворитися,– сказала річка і перетворила свою воду на кров.
Прийшла наймичка води набрати для своєї господині. Аж бачить – у річці замість води кров. Питає в річки:
– Річко, річко, чому ти, така чиста й прозора, на кров перетворилась?
Розповідає їй річка:
– А що ж мені робити, як не змінитися? Комар здох, муха голову попелом посипала, ворона пір’я собі видерла, дерево листя скинуло, баран роги розбив, а я на кров перетворилась.
Стала наймичка плакати, побиватись, розбила з горя глечик і пішла до своєї господині.
Побачила та, що наймичка повернулась без глечика та плаче, й питає в неї, що трапилось.
Наймичка й розказує:
– Ох, не питайте! Таке трапилось, таке трапилось... Комар, згортаючи з хати сніг, зостався під снігом і здох. Муха з горя голову попелом посипала, ворона своє пір’я видерла, дерево листя скинуло, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, а я глечик розбила.
Дуже це господиню засмутило.
– Коли так, то я відріжу свої коси,– сказала вона.
Увечері повернувся додому господар, бачить – господиня коси відрізала. Розсердився він і питає:
– Ти чого це коси відрізала?
– Велике нещастя, хіба ти не чув? Комара засипало, коли сніг з хати згортав. Комар здох. Муха посипала голову попелом, ворона видерла на собі пір’я, дерево скинуло листя, баран поламав роги, вода перетворилась на кров, наймичка розбила глечик, а я коси відрізала.
Вислухав господар і каже:
– Коли так – відріжу собі вуса, навіщо вони мені після оцього?
І сумний пішов на другий день на роботу. Пастух, який грав на сопілці, побачив, що господар іде смутний і без вусів, спитав:
– Господарю мій, що сталося, чому ти такий сумний?
Розказав йому господар про все, пастух із горя сопілку поламав, а сам пішов у ліс, сів під дерево й зажурився. Тут вийшов із лісу старенький дідусь, який жив собі на галявині, й питає:
– Пастуше, чого це ти такий сумний? Що трапилось? Де твоя сопілка, якою ти завжди звеселяв і ліс, і мене?
– Ех, таке лихо скоїлось, – відповідає пастух.– Нашого знайомого комара, коли він згортав сніг із хати, прикидало снігом. Муха з горя посипала голову попелом, ворона видерла своє пір’я, дерево скинуло листя, баран роги обламав, вода в річці на кров перетворилась, наймичка глечик розбила, господиня коси відрізала, а господар – вуса. Я побачив усе те й зламав свою сопілку. Як тут не сумувати!
Засміявся дідусь і сказав:
– Не сумувати, а сміятися треба! Он поглянь – сонце світить, пташки співають, люди на поле йдуть. Гарно ж як довкола!
Глянув пастух сюди, туди і теж радісно засміявся.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: