ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Про рибину, що вміла говорити
Про рибину, що вміла говорити

Жив-був колись один бідний чоловік, ходив підсобляв рибалці, і за це йому давали кілька рибин. З того вони й жили удвох із жінкою.
Якось той рибалка зловив рибку, та таку вже гарну! Віддав цьому чоловікові, щоб потримав, а сам знову поліз у воду.
От сидить чоловік на березі, милується гарною рибкою та й міркує собі:
«Боже, ось і рибка – така сама животина, як і ми, а чи немає, бува, в неї батька-матері, товаришів? Чи думає вона, чи болить їй, як і нам, чи радіє вона?»
Ледь він так подумав, як рибка й заговорила:
– Послухай-но, чоловіче добрий! Гралася я межи хвиль зі своїми подругами. За грою забула про все на світі та й потрапила в рибальські сіті. А зараз, мабуть, побивається за мною моя люба матінка, зажурилися мої подруги. І я, бач, як мучуся, без води задихаюся! Ой, як жити хочеться, гратися в прохолодних ясних водах! Зглянься наді мною, відпусти мене!
Говорила рибина голосом жалібним, тихим, ледве ворушачи пересохлим ротом.
Узяли чоловіка жалощі, пустив рибку за водою:
– Пливи собі, красуне рибко, нехай не плаче за тобою мати, хай не журяться твої подруги, грайся собі з ними!
Прийшов рибалка, побачив, що немає красуні рибки, спалахнув гнівом:
– Такий-сякий безголовий телепню, я цілісінький день у воді бовтаюся, а ти мої труди за водою пускаєш! Геть із моїх очей, обійдуся й без тебе! Йди пропадай з голоду!
Відібрав свою торбу з рибою та й прогнав добросердого чоловіка.
Зажурився чоловік.
«А куди ж мені тепер? Що робити, як його жити? – у розпачі думав він.– Повертаюся додому з легкими руками та з важким серцем».
Аж тут виходить йому назустріч якась мара – людина не людина і звір не звір, одне слово, страховище, а поперед себе корівку жене.
– Здоров був, чоловіче, чого це ти так зажурився, про що думаєш?
Розповів неборака про своє лихо, як опинився без роботи і не знає тепер, що йому діяти, як удвох із жінкою жити.
– Слухай-но, друзяко,– каже страховище,– я тобі позичу на три роки оцю дійну корову. Вона щодня дасть стільки молока, що вистачить наїстися і тобі й твоїй жінці. А як поверне на четвертий рік, я тієї ж ночі з’явлюся до вас і про щось запитаю. Якщо ви зумієте відповісти мені – корова перейде до вас, а якщо ні – ви обоє моїми станете: як захочу, так і поведуся з вами. Ну то як, пристаєш на таке?
«Е, все одно, і так з голоду помремо,– подумав бідняк,– займу я корівку, проживемо три роки. А як ці роки сплинуть, придумаємо, що відповісти,– діло ж таке...»
Дав свою згоду чоловік, зайняв корівку та й погнав додому.
Доїли вони її три роки, їли досхочу, забули про недолю. Не скинулись, як і три роки минуло, і ось настає той день і ніч, коли має надійти страховище.
Надвечір сидять чоловік із жінкою на ганку та й думають, що вони скажуть страховищу, коли воно запитає? А чи ж відомо кому, що йому спливе в голову? Важко журились обоє, але що сталося, того не вернеш. Тим часом лиха ніч усе підступала.
Аж раптом до них підійшов якийсь незнайомець, хлопчина гожий та чемний.
– Добривечір вам,– каже,– я здорожився, а вже темніє, може, пустите на ніч?
– А чом би й ні, людино захожа! Наша хата гостеві рада, але сю ніч у нас непевно лишатися. Позичили ми в страховища корову на тій умові, що три роки її доїтимемо для себе, а як поверне на четвертий, воно прийде до нас і запитає про щось. Коли відповімо, корова наша, а ні, страховище нам голова, що захоче, те й зробить з нами. Оце якраз три роки минуло, має сю ніч страховище надійти, а ми й не доберемо, що ж йому сказати? Тепер як з нами лихо трапиться, то півбіди, та коли б ще й тобі халепи не було.
– Е, дарма,– каже захожий,– де ви, там і я!
На тому зійшлися, і гість залишився ночувати.
Аж ось опівночі загримкотіло щось у двері.
– Хто там?
– А це я прийшов, кажіть!
– А що казати? – з переляку в чоловіка й жінки мову одібрало. Як стояли, так і вклякли.
– Не бійтесь,– каже хлопчина,– я сам із ним побалакаю,– та й підходить до дверей.
– Прибув я! – подає голос з-за дверей страховище.
– І я прибув! – відповідає зсередини гість.
– Звідки прибув?
– З-за моря.
– Чим прибув?
– Кульгавого комара осідлав, на нього сів та й прилетів.
– То, мабуть, море було маленьке?
– Яке маленьке – орел летить, не перелетить!
– Тоді то орленя, а не орел!
– Яке там орленя – коли крило розпускає, ціле місто закриває!
– Тоді, мабуть, місто замаленьке?
– Яке там маленьке – заєць біг, не перебіг!
– Тоді, мабуть, не заєць, а зайченя!
– Яке там зайченя – з його шкіри пошиєш кожух, шапку, обуванку та й ще лишиться!
– Тоді, мабуть, не людині, а люденяті!
– Яке там люденя – півень при нозі заспіває, до вуха не долітає!
– Тоді, мабуть, він глухий!
– Який там глухий – в горах сарна траву скубне, він почує!
Затуркане такою мовою страховище здогадалося, що в хаті якась сила є, хтось мудрий, сміливий, дужий, та й не знає, що йому далі казати. А тоді потихеньку задки-задки та навтіки!
А чоловік із жінкою, ще й нестямившись від недавнього переляку, на радощах собі місця не знаходять.
Тут якраз і розвиднилось. Захожий хлопчина встає, на все добре каже, в дорогу збирається. Кинулись до нього чоловік із жінкою:
– Не пустимо і край! Скажи, чим тобі віддячити за твою ласку?
– Та що ви? Мені он іти вже треба!
– То скажи хоч, як звати тебе. Якщо вже ділом тобі віддячити не можемо, то хоч добрим словом твоє ім’я згадаємо!
– Зроблене добро хоч за водою пустиш, не пропаде. Я ота рибина, що до тебе заговорила і яку ти пожалів,– сказав незнайомець.
І не встигли вони й оком змигнути, як він зник.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: