ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ремесло дорожче від золота
Ремесло дорожче від золота

Жив колись багатий цар. Частенько нишком від своїх назирів та візирів надягав на себе жебрацьке лахміття та й мандрував по містах і селах, прислухався, що ж про нього простий люд говорить.
Якось в одному селі йому зустрілась така гарна дівчина, що хто її хоч раз побачить,– забуде про все на світі.
Повернувся цар до палацу й наказує своїм назирам та візирам:
– Підіть у те село, в ньому живе одна прегарна дівчина, передайте їй, що цар хоче одружитися з нею!
Вирушили на пошуки назири з візирами і невдовзі знайшли те село, а коли зайшли до дівчини в хату, то так і завмерли, засліплені її вродою. Сказали батькам дівчини, що цар закохався в їхню доньку і хоче з нею до шлюбу стати. Батько дівчини – бідний селюк – ніяк не йняв віри, що сам цар удостоїв його доньку такої честі. Та все ж царські свати упевнили його, і тоді він сказав:
– Ми цареві підлеглі; якщо вже його воля, то хай воно так і буде.– Тоді звернувся до доньки: – Доню, наслав цар своїх назирів-візирів, сватає тебе, що йому відповісти?
– А яке в царя ремесло? – запитує дівчина.
– Та що ти, доню! Чи ти при своєму розумі? Яке ж у царя може бути ремесло? Він усьому світові голова, як захоче, так і буде, а ми – його слуги.
– Ні, мій чоловік мусить знатися на якомусь ремеслі, а то я не піду за нього!
Повернулися назири з візирами і переказують цареві слова дівчини. Здивувався цар, та що вдієш – вирішив навчитися ремесла, аби тільки дівчина його була.
Вибрав найлегше ремесло – став учитися килимарства. А як навчився, то зіткав для своєї вродливої нареченої прекрасний килим і надіслав їй у дарунок. Сподобався дівчині килим. Попрощалась вона з батьками та й поїхала разом з назирами-візирами до царського палацу. Сім днів, сім ночей гуляли царське весілля. І зажили вони в славі та пошані.
Чи рік минув, а чи два, сказати важко, аж цар знову зодяг жебрацьке лахміття й подався по своїх містах-селах дослуховуватися, що ж говорять про нього люди. І треба ж було такому статися – потрапив цар до рук розбійників.
Хотіли вони його вбити, та, довідавшись, що мають справу з килимарем, вирішили продати його багатому купцеві.
Купець зачинив царя в темну комірчину, дав йому вовни, щоб розчесав, попряв і килим виткав. Зіткав цар килим, та що вже гарний – другого такого в цілому світі не знайти.
Цей килим побачила купчиха й стала намовляти купця:
– Хай зітче великий килим, а ти віднесеш його цареві, і цар за це обдарує тебе своєю милістю.
Приходить купець у комірчину та й каже:
– Хочу зробити цареві подарунок. Витчи килим, та тільки дивись, щоб у цілому світі другого такого не було. Зроби його завбільшки з царську світлицю, ні довший, ні коротший. Якщо не впораєшся – плакала твоя голова.
Почувши таке, цар дуже зрадів, бо добре знав довжину й ширину своєї світлиці. Зіткав килим такий, як і вимагав господар. А скраю вплів напис непомітно,– тільки цариця могла прочитати,– що потрапив у біду і просить допомоги.
Купець був дуже задоволений роботою і поніс килим до царського палацу. Повідомили царицю про подарунок. Узяла вона килим, розстелила й дуже здивувалася, що виткано його точнісінько для її світлиці. Обдивилася вона килим пильніше й побачила напис. Прочитала та й зблідла, довідавшись, яке лихо спіткало її чоловіка. Цар і раніше тижнями й місяцями блукав по країні, тож їй і невздогад було, що він у неволі.
Тут-таки наказала цариця привести до палацу того килимаря, й щоб і волосинка з його голови не спала.
Пішли назири-візири з купцем до нього додому, зайшли до темної комірчини, але цар так змінився, що вони його відразу й не впізнали. Повели килимаря до лазні, викупали, зодягли в чисту одіж і привели до царського палацу. А дорогою купець усе навчав його, як поводитися в палатах, як стояти, як чолом бити.
Тільки-но увійшов цар до світлиці, кинулася цариця до нього, обнялися вони, розцілувалися.
– Правдиво сказано, дружинонько,– мовив цар,– що ремесло дорожче від золота!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: