ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ремесло дорожче від золота
Ремесло дорожче від золота

Жив колись багатий цар. Частенько нишком від своїх назирів та візирів надягав на себе жебрацьке лахміття та й мандрував по містах і селах, прислухався, що ж про нього простий люд говорить.
Якось в одному селі йому зустрілась така гарна дівчина, що хто її хоч раз побачить,– забуде про все на світі.
Повернувся цар до палацу й наказує своїм назирам та візирам:
– Підіть у те село, в ньому живе одна прегарна дівчина, передайте їй, що цар хоче одружитися з нею!
Вирушили на пошуки назири з візирами і невдовзі знайшли те село, а коли зайшли до дівчини в хату, то так і завмерли, засліплені її вродою. Сказали батькам дівчини, що цар закохався в їхню доньку і хоче з нею до шлюбу стати. Батько дівчини – бідний селюк – ніяк не йняв віри, що сам цар удостоїв його доньку такої честі. Та все ж царські свати упевнили його, і тоді він сказав:
– Ми цареві підлеглі; якщо вже його воля, то хай воно так і буде.– Тоді звернувся до доньки: – Доню, наслав цар своїх назирів-візирів, сватає тебе, що йому відповісти?
– А яке в царя ремесло? – запитує дівчина.
– Та що ти, доню! Чи ти при своєму розумі? Яке ж у царя може бути ремесло? Він усьому світові голова, як захоче, так і буде, а ми – його слуги.
– Ні, мій чоловік мусить знатися на якомусь ремеслі, а то я не піду за нього!
Повернулися назири з візирами і переказують цареві слова дівчини. Здивувався цар, та що вдієш – вирішив навчитися ремесла, аби тільки дівчина його була.
Вибрав найлегше ремесло – став учитися килимарства. А як навчився, то зіткав для своєї вродливої нареченої прекрасний килим і надіслав їй у дарунок. Сподобався дівчині килим. Попрощалась вона з батьками та й поїхала разом з назирами-візирами до царського палацу. Сім днів, сім ночей гуляли царське весілля. І зажили вони в славі та пошані.
Чи рік минув, а чи два, сказати важко, аж цар знову зодяг жебрацьке лахміття й подався по своїх містах-селах дослуховуватися, що ж говорять про нього люди. І треба ж було такому статися – потрапив цар до рук розбійників.
Хотіли вони його вбити, та, довідавшись, що мають справу з килимарем, вирішили продати його багатому купцеві.
Купець зачинив царя в темну комірчину, дав йому вовни, щоб розчесав, попряв і килим виткав. Зіткав цар килим, та що вже гарний – другого такого в цілому світі не знайти.
Цей килим побачила купчиха й стала намовляти купця:
– Хай зітче великий килим, а ти віднесеш його цареві, і цар за це обдарує тебе своєю милістю.
Приходить купець у комірчину та й каже:
– Хочу зробити цареві подарунок. Витчи килим, та тільки дивись, щоб у цілому світі другого такого не було. Зроби його завбільшки з царську світлицю, ні довший, ні коротший. Якщо не впораєшся – плакала твоя голова.
Почувши таке, цар дуже зрадів, бо добре знав довжину й ширину своєї світлиці. Зіткав килим такий, як і вимагав господар. А скраю вплів напис непомітно,– тільки цариця могла прочитати,– що потрапив у біду і просить допомоги.
Купець був дуже задоволений роботою і поніс килим до царського палацу. Повідомили царицю про подарунок. Узяла вона килим, розстелила й дуже здивувалася, що виткано його точнісінько для її світлиці. Обдивилася вона килим пильніше й побачила напис. Прочитала та й зблідла, довідавшись, яке лихо спіткало її чоловіка. Цар і раніше тижнями й місяцями блукав по країні, тож їй і невздогад було, що він у неволі.
Тут-таки наказала цариця привести до палацу того килимаря, й щоб і волосинка з його голови не спала.
Пішли назири-візири з купцем до нього додому, зайшли до темної комірчини, але цар так змінився, що вони його відразу й не впізнали. Повели килимаря до лазні, викупали, зодягли в чисту одіж і привели до царського палацу. А дорогою купець усе навчав його, як поводитися в палатах, як стояти, як чолом бити.
Тільки-но увійшов цар до світлиці, кинулася цариця до нього, обнялися вони, розцілувалися.
– Правдиво сказано, дружинонько,– мовив цар,– що ремесло дорожче від золота!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: