ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Дурний багач
Дурний багач

Колись у давнину жила в улусі родина, і був у неї один-єдиний бик. Якось напало на нього в лісі семеро вовків. Бик, наставивши роги, задкував-задкував – і дійшов до сарая, що стояв неподалік. Брикнувши задніми ногами, бик одчинив двері й сховався в сараї, та голодні вовки кинулися слідом за ним.
Котрийсь вовк ненароком штовхнув двері, й вони зачинилися.
Наступного дня пішов бідняк шукати свого бика. Аж бачить – у лісі його сліди, а навкруги – сліди сімох вовків. Бідняк схопився за голову. Що ж його робити? І вирішив знайти хоча б кістки свого бідолашного бика. Сліди привели бідняка до сарая.
Почув бик господаря й заму кав. Зрадів бідняк, що його єдиний бик живий, відчинив двері сарая. Що ж він бачить? Бик з червоними очима стоїть у кутку, похиливши роги, біля нього валяється на землі п’ятеро вовків, а ще двоє сидять навпроти в кутку й зализують рани. Бідняк добив тих вовків і поздирав з них шкури.
Іде він додому, а назустріч йому багач, що жив по сусідству. Зупинився багач і питає згорда:
– Звідкіля йдеш, бідняче, із своїм єдиним биком? Де ти знайшов стільки вовчих шкур? Продай мені їх на кожуха!
Бідняк переступив з ноги на ногу й каже:
– Мій бик заколов у лісі цих сімох вовків. Як випустите своїх биків у ліс, хіба ж не знайдуться вам на кожухи задарма добрі вовчі шкури?
Багач мерщій прибіг додому, звелів своїм наймитам повдягати бикам на роги сталеві наконечники й погнати биків до лісу.
Думає собі: «Мої бики добудуть мені хіба ж стільки вовчих шкур! Ще дужче забагатію!»
А на биків напала в лісі ціла зграя вовків. Та коли бики, заревівши, кинулись на них, вовки відскочили, а бики з розгону встромили свої роги з гострими наконечниками у товсті стовбури дерев. Тоді вовча зграя кинулася на биків, пошматувала їх усіх до одного.
Через три дні багач рушив по вовчих слідах у ліс і взяв з собою наймитів, щоб поздирали вовчі шкури. Але як вони приїхали в ліс – знайшли самі бичачі голови, встромлені рогами в стовбури дерев, та обгризені кістки, що валялися на землі.

Дівчина і місяць (бурятська казка)
Була колись дівчина-сирота. Люта мачуха цілісінький день лаяла її, ганяла, передихнути не давала. Тільки й чула сирітка:
– Ану, біжи туди! Ану, зроби оце!
І так з раннього ранку до пізнього вечора.
Якось послала мачуха бідну сирітку на річку по воду. Прийшла дівчина до річки, набрала повні відра й пішла назад.
А сили в неї немає. Ступить крок, поставить повні відра на землю й стоїть... Довго додому йшла.
А мачуха бігає по юрті, лютує:
– Де ж вона ділася? Чом так довго не вертається? Нарешті вибігла з юрти, побачила вдалині сироту й ну галасувати й лаятись!
– А щоб тебе сонце й місяць ухопили та до себе забрали!
Ледве гукнула це – з неба справді стали спускатися сонце й місяць. Побачила їх дівчина, страшенно злякалася й схопилася рукою за кущ верболозу.
Аж тут коло неї опинилися сонце й місяць. Сонце хотіло було забрати дівчину до себе, але місяць каже йому:
– Ти по небу вдень мандруєш, а я вночі. Мені самому так сумно й нудно... Віддай дівчину мені!
– Твоя правда! – каже сонце,– Тут і сперечатися нема чого... Бери дівчину!
Зрадів місяць, підхопив дівчину-сироту разом з коромислом, відрами й кущем верболозу й злетів високо-високо.
І досі, як глянеш на місяць, побачиш на ньому дівчину з відрами й коромислом. Стоїть і тримається рукою за кущ.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: