ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як змій мисливця навчив
Як змій мисливця навчив

Колись, у дуже давні часи, жив один мисливець, який завжди стріляв не хиблячи й ніколи не приходив додому з порожньою торбою. Та одного разу проблукав він цілісінький день у лісі й не знайшов ані птаха, ані звіра. Змучився й ліг у лісі спати. Спить мисливець, і сниться йому, наче навколо нього стелеться жовтий та синій туман.
Прокинувся – й справді бачить навколо жовтий і синій туман. Злякався мисливець, хотів був стрельнути з лука, але з туману раптом озвався людський голос:
– Не стріляй в мене, я не вчиню тобі лиха!
І враз туман обернувся на змія з рябими крильцями. Цей змій сказав:
– Ось уже кілька років я воюю з жовтим крилатим змієм і ніяк не можу його перемогти. Допоможи мені!
Мисливець згодився, й змій повів його на те місце, де мав битися із своїм недругом.
– Коли ми,– каже,– почнемо битися, то аж тричі злетимо до неба й тричі впадемо на землю. Коли впадемо вчетверте, жовтий змій подолає мене. Він буде вгорі, а я внизу. Отут я поверну до тебе його жовту голову, а ти стрельни йому в єдине око. Воно здоровезне, завбільшки з чашку.
Так розмовляючи, дійшли вони до тієї оселі, де жив рябокрилий змій, і там заночували. Уранці змій заховав мисливця в неглибоку яму.
Через якийсь час прилетів жовтий змій і гукає:
– Ану, виходь мерщій! Будемо битися!
Рябокрилий вийшов, і почався бій. Тричі змії злітали в небо й тричі падали на землю.
Коли злетіли вчетверте, жовтий змій подолав і притис рябокрилого до землі; тоді рябокрилий ніби ненароком повернув голову свого недруга до мисливця.
Той стрельнув, улучив жовтому в єдине око і вбив його.
І враз на землю впав отруйний жовтий туман, од якого позасихали всі дерева й загинули звірі.
Та рябокрилий обгорнув мисливця крильми й тримав його три дні й три ночі, аж доки той туман розвіявся.
Коли отруйний туман зник з землі, рябокрилий змій сказав мисливцеві:
– Ми подолали мого запеклого ворога, який накоїв на землі багато лиха. Він ковтав щодня трьох звірів та без ліку жер вогненних зміїв, моїх підданців. Без тебе він убив би й мене, з’їв би моїх старих батьків та винищив би на землі всіх вогненних зміїв. Ти врятував усіх нас, і я хочу тобі віддячити. Ходімо до мене, ти побачиш мій палац і моїх батьків.
Мисливець погодився, й вони зійшли в глибоку підземну печеру. На стінах цієї печери рясно виблискували самоцвіти, а на кам'яній підлозі спали величезні змії, згорнувшись кільцями.
Мисливець з рябокрилим змієм проминули безліч покоїв і прийшли нарешті до вогнища, біля якого сиділи два старих змії з рябими крильми. То були батьки рябокрилого.
Коли син розповів їм, як мисливець урятував його від неминучої загибелі, старі подякували мисливцеві й спитали:
– Якої ти бажаєш нагороди: чи хочеш вивчити сімдесят сім мов, щоб розуміти мову птахів, звірів і риб, навіть мову трав і дерев, чи, може, хочеш одержати золота й срібла, скільки сам піднесеш?
Мисливець сказав:
– Навчіть мене! Хочу знати сімдесят сім мов!
Змії стали відраджувати, та він наполіг на своєму. Тоді вони навчили його сімдесяти семи мов, але сказали:
– Пам’ятай: якщо ти хоч слівцем прохопишся комусь, що знаєш мови птахів, звірів, дерев і трав,– тієї ж хвилини загинеш!
Мисливець подякував зміям, вийшов з їхньої печери й попрямував додому.
Іде й чує, як розмовляють між собою птахи й звірі.
Біля одного озера птахи й миші кажуть:
– Сьогодні зі сходу прилетить вогненний змій, він усе попалить на своєму шляху... Що ж нам робити?
Не довго думаючи, мисливець скинув свою одіж, надів її на пеньок, підперезав його, а сам заліз в озеро, узяв у рота очеретину й дихає крізь неї.
Довгенько так сидів, аж ось бачить – летить із сходу вогненний змій, і все палає слідом за ним. Коли змій підлетів ближче, мисливець пустив у нього стрілу. Стріла прошила змія наскрізь і вибила в нього серце. Але, вмираючи, змій побачив пень, одягнений в людську одіж, подумав, що то сам мисливець, оповив пень кільцями й спалив ущент, а сам помер.
Вийшов тоді мисливець з води й попрямував далі. Іде він повз будинок, де живе багатій, аж чує – собака гавкає:
– Не йди до нас! Не йди до нас! Наш господар дуже скупий! Він тобі не дасть їсти!
Іде мисливець минає убогу хатину, а в дворі собака гавкає.
– Господар наш добрий! Господар наш добрий! Заходь до нас! Він заріже чорного барана й нагодує тебе!
Мисливець зайшов до цієї хатини. Бідняк привітав і нагодував гостя; і тут мисливець кинув шматок собаці.
Собака миттю з’їв м’ясо, зрадів і повискує:
– Добрий гість нагодував мене! Цілісіньку ніч не засну, стерегтиму хатину.
Після вечері всі полягали спати.
А вночі прийшли вовки й завили:
– Зараз наїмося досхочу! У цього бідняка є один-єдиний кінь. Ось ми його й заріжемо!
А собака у відповідь:
– Ось не з’їсте! Бо я загавкаю щосили, господар і гість одразу прокинуться та й проженуть вас геть! Господар у мене добрий. Ідіть краще з’їжте гладку кобилу у жаднючого багатія! А від нас забирайтеся геть! Сьогодні у господаря ночує добрий гість. Він нагодував мене досхочу, і я цілісіньку ніч не засну, стерегтиму хату й двір, гавкатиму до ранку.
Побігли вовки до багатія й завили біля воріт:
– У-у-у! Ми прийшли з’їсти гладку кобилу!
А собаки їм:
– Господар наш скнара, нас не годує... З’їжте в нього найкращу сіру кобилицю, а рештки ми доїмо...
Тут вовки загризли сіру кобилицю, а собаки доїли рештки.
Уранці, коли мисливець прокинувся, господар знов пригостив його і нагодував досхочу свого собаку. Мисливець попрощався й рушив у дорогу.
Прийшов він додому й став жити, як досі жив, нікому й словом не прохопився про свій незвичайний дар.
Якось увечері, коли мисливець ліг спати, з-під юрти вилізли дві миші, підбігли до курунги з молоком та й кажуть:
– Як би ж напитися молока з цього молочного озера?
Одна мишка пищить другій:
– Тримай мене міцніше за хвіст, і я нап’юся молока, а потім я тебе потримаю.
Так і зробили. Одна мишка напилася досхочу й вилізла з молочного озера. Тоді друга каже:
– Ти напилася добре: гляди, тримай мене міцніше, не впусти! – і занурила голову в курунгу.
Одна миша п’є, друга тримає її за хвіст. Тримала, тримала та якось і впустила.
Упала друга мишка в молочне озеро і стала тонути. А перша бігає навколо курунги з молоком і плаче:
– Як же ж я тепер без жінки своїх діток вигодую?
Тут мисливець, який усе чув, голосно зареготав. Устав і витяг мишу з курунги. Та коли він знову ліг у постіль, жінка почала його допитувати:
– Чому ти сміявся і як дізнався, що миша в молоко впала?
Чоловік їй:
– Сміявся, бо згадав одну кумедну пригоду, а миша саме хлюпалася в молоці, я й почув...
Жінка не вірить і все випитує його.
Довго він мовчав, а тоді каже:
– Як я скажу тобі правду, тієї ж хвилини помру.
Жінка не вірить, допитується далі.
Тут мисливець махнув рукою.
– Ну, гаразд, скажу правду, тільки ти спершу приготуй усе для мого похорону.
І він наказав принести сагайдак із стрілами, лук і повісити їх у юрті навпроти входу, принести й повісити коло сагайдака його найкращу шубу, спіймати й прив’язати до стовпа гніду кобилу, щоб потім приготувати обід гостям, привести й прив’язати до стовпа білого барана.
Жінка все зробила й каже:
– Ну, бачиш, усе вже є! Тепер кажи!
– Сьогодні вже пізно,– похитав головою мисливець.– Розповім тобі все завтра вранці, а сьогодні ще востаннє переночую вдома.
Наступного ранку він устав удосвіта й вийшов з юрти. Підходить до кошари й чує – вівці та барани перемовляються між собою:
– Он іде наш добрий господар, який хоче загинути задарма! Чому ж він не може вберегти свою таємницю? Кому це зашкодить? А помре наш господар – усім буде горе. Учора спіймали нашого найбільшого барана, який показував нам дорогу й водив на добрі пасовиська. Тепер без нього й не напасемося досхочу!
Іде мисливець далі. Підходить до свого табуна й чує – коні теж гомонять між собою:
– Он іде наш добрий господар! А знаєте, що сьогодні він помре? І чому б, ви думали? Тому, що не може втриматися – от-от викаже жінці свою таємницю! Що ж нам без нього робити! Вже спіймали, щоб зарізати, нашу найкращу кобилицю, яка завжди йшла попереду й казала: «От сюди завертайте, сюди: тут немає вовків! От сюди, сюди – тут сухо, немає болота!» А тоді вела пастися у високій траві. Без неї нас вовки загризуть або ще гірше – загрузнемо десь у болоті й усі загинемо. Що ж нам робити?
Пішов мисливець до своєї юрти. Минає загорожу, де стояв бик з коровами. Корови ревуть, а бик мотає в кутку головою й каже:
– Нема чого ревти: однаково нічого не вийде!
Заходить мисливець до юрти. А там лежать дві собаки й сваряться між собою.
Старий собака каже:
– Я вже старий, от-от умру, господиня мене й побити не встигне!
А молодий собака на це:
– Ні, це я раніше вмру! Ні, це мене господиня побити не встигне.
Почув мисливець такі розмови, й стало йому соромно: навіщо, справді, він згодився отак безглуздо вмерти!
«Не викажу таємниці – нікому шкоди не буде, а викажу он скільки лиха всім! – думає.– Ні, не скажу жінці нічого, нізащо не скажу!»
І хоч як цікава жінка прискіпувалась, хоч як випитувала його – він змовчав про свою таємницю, не прохопився й словом.
* Курунга – діжка, до якої зливають молоко, щоб заквасити.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: