ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Сонячна квітка
Сонячна квітка

Жив колись у нашому степу чоловік з чудовим ім’ям Наран-Герелте – а це нашою бурятською мовою означає «Променисте сонце». Була в нього дуже розумна донька, яку звали Наран-Сесег – «Сонячна квітка».
Немає слів, щоб розповісти, яка то була красуня!
Одного дня до улусу, де жили батько з дочкою, приїхав багатий старий лама з далекого монастиря. Побачив красуню Наран-Сесег, і забажалося йому взяти її собі за дружину. Ламам женитися не можна – а цей надумався. Почав старий умовляти красуню – і добром, і хитрощами, а вона: ні та й ні! «Не піду, не хочу!» Бачить лама, що добром нічого не вийде, і заповзявся зломити її впертість.
Узяв та й підсипав красуні в їжу отруйного зілля. Наран-Сесег від того захворіла. Тяжко стурбувався батько, став прохати ламу, щоб вилікував доньку. Лама покалатав дзвоником, постукав у зелений барабанчик, підкинув на долоні кубики для ворожби й сказав:
– Твою доньку кличе до себе водяник - чорний хан Лусуд.
Не пустиш її до нього, вона загине. А пустиш – одужає й повернеться до тебе.
– Ой, горе! – гукнув бідолашний батько,– Яка страхітна жорстокість!.. Допоможіть, прошу вас, покажіть найкращу дорогу до того Лусуда...
– Це можна,– зрадів хитрий лама.
І от змайстрували великий дерев’яний ящик з дірочками в кришці, поклали в нього їжу, найкращу одіж, найдорожчі прикраси, а тоді батько допоміг доньці залізти в ящик.
Наран-Сесег попрохала:
– Нічого більше не треба, тільки хай зі мною буде мій рудий собака!
Батько привів лютого рудого пса, посадив його в ящик і щільно зачинив кришку.
Віднесіть ящик до річки й киньте у воду, нехай пливе! наказав лама й поїхав геть.
Він поскакав верхи по березі униз за течією. Приїхав у монастир, сказав своїм послушникам.
– От-от сюди припливе по ріці дерев’яний ящик, ви його спіймайте, принесіть до мене й поставте ось тут, перед бурханом. Та глядіть, несіть обережно, не відкривайте.
Хувараки побігли на берег, стали чекати, коли до них припливе дерев’яний ящик.
А тим часом в іншому місці їхав берегом верхи на бику молодий пастух. Зирк – по ріці пливе, погойдується якийсь ящик. Пастух скинув одіж, підплив до нього й витяг на берег. Рвонув кришку – з ящика вийшла красуня дівчина Наран-Сесег.
Усміхнулася й каже:
– Повиймай з ящика все, що там є. Тільки не випускай рудого злого собаку.
Пастух так і зробив. Вони знову прибили кришку каменем, відштовхнули ящик на середину річки, сіли вдвох верхи на сивого бика й поїхали.
– Ти хто такий? – спитала в хлопця Наран-Сесег,– Що робиш, з чого живеш?
– Пасу в одного багатія кози та вівці. Викопую в степу солодкі корені – сарану, тим і харчуюсь,– відповів пастух.
Незабаром вони доїхали до бідної юрти, де жив пастух. Наран-Сесег одразу ж почала хазяйнувати – все вимила, повичищала, поприбирала.
А хувараки все сиділи на березі, чекали, коли ж до них припливе дерев’яний ящик. Нарешті побачили – пливе. Кинулись у воду, витягли на берег, обережно принесли в дім, де жив лама, поставили перед бурханом.
Увійшов лама, спитав суворо:
– Обережно несли? Не поламали ящика? Не відкривали?
– Що ви, ламбгаю! – шанобливо вклонилися послушники,– Усе зробили, як ви наказали.
– Ну, мої вірні учні, тепер ідіть! – промовив лама,– Відпочивайте!
Ледве учні пішли, лама кинувся до ящика. Обливаючись потом, насилу відірвав тугу кришку і все шепотів, як він кохає красуню Наран-Сесег. Нарешті відкрив ящик... І раптом звідти як вискочить величезний рудий собака, як стрибне йому на груди!
Наступного дня повернулися хувараки, бачать – немає лами: зник, як і не було. Шукали, шукали, навіть сліду не знайшли.
А пастух у вбогій юрті очей не зводив із своєї красуні-дружини Наран-Сесег, надивитися на неї не міг. Жили вони у щасті й добрій згоді.
Та от почула Наран-Сесег, що її скрізь розшукує чужоземний хан – він давно вже хотів з нею одружитися.
Заплакала Наран-Сесег.
– Що ж нам робити, хто захистить нас од лютого хана? У тебе нічого немає, крім палиці, у мене нічого нема, крім голки... Розіб’є, розлучить нас проклятий хан,– Вона простягла чоловікові золотий перстеник з голубим камінцем.– Ось на, носи його... Коли дізнаєшся, де я опинилась, передай мені як-небудь цей перстеник.
Через декілька днів приїхали чужі воїни й силоміць забрали з собою Наран-Сесег, яка гірко плакала.
Потужив, посумував молодий пастух і вирушив шукати кохану дружину. Цілісінький рік блукав він по степах і лісах, геть змучився, одіж на ньому висіла шматтям... Якось натрапив у степу на такого ж, як сам, обдертого діда-табунника й розповів йому про своє горе.
Слухав його дід та й каже:
– Е, хлопче, на тяжку справу ти наважився... Жоден бідняк ще не ступав ногою на ханське подвір’я. Кому-кому, а мені це добре відомо, бо я – табунник того хана. Ні, не стрінешся ти із своєю жінкою, сторожа не пустить. От якби переказати їй кимось звістку про тебе – що ти десь тут, поблизу... Може б, і побачився з нею...
– Передай цей перстеник моїй дружині. Вона зрозуміє!
Старий табунник погнав табун до стійбища ще завидна. Неподалік од панського двору побачив він гарну молоду жінку.
Старий одразу догадався, що це Наран-Сесег, і ніби ненароком вийняв з кисета золотий перстеник з голубим камінцем.
Наран-Сесег побачила й скрикнула:
– Ой, бабаю, який чудовий перстеник!
– Візьми, якщо тобі сподобався,– каже дід.
Тут Наран-Сесег упізнала свого перстеника.
– Звідки він у вас, бабаю? – спитала вона, притиснувши до грудей свої білі руки.
– Хлопець один дав... Сказав: як знайдеться красуня, котра носила раніше цей перстень, хай скаже, і він прийде до неї.
– Це мій перстеник,– обливаючись сльозами, промовила Наран-Сесег,– Його вам дав мій чоловік. Нехай одягнеться жебраком і підійде вранці до мого вікна.
І дала старому кілька золотих монет.
Дід про все розказав молодому чабанові – чоловікові красуні Наран-Сесег. Той і плакав і сміявся з радощів. Уранці він пішов до ханського двору.
Наран-Сесег глянула у вікно й каже ханові:
– Он під нашим вікном стоїть якийсь чоловік...
Хан підійшов, глянув і зморщився:
– Е-е, який обдертий, брудний! Зараз скажу, щоб його прогнали геть!
– Е, ні, так не можна! – заперечила Наран-Сесег.– Хіба ж ви забули давній звичай: не можна кривдити захожої людини!
Треба нагодувати цього бідолаху... Невже вам шкода шматка м’яса та ковтка чаю?
Хан неохоче згодився:
– Гаразд, нехай буде, як ти хочеш. Поклич його!
Наран-Сесег так і зробила. Жебрак зайшов, привітався й сів біля дверей. Наран-Сесег стала пригощати, ласкаво з ним заговорила.
Хан, щоб не бачити цього, вийшов з кімнати й повернувся лише тоді, коли жебрак пішов.
– Ти за цілий рік не говорила зі мною стільки, як з цим голодранцем,– ображено мовив жінці.– Що тобі в ньому сподобалося?
Наран-Сесег вередливо надула губи.
– А я дуже люблю саме таких голодранців!
І глянула на хана.
Хан замислився.
Може, й мені стати голодранцем? Може, тоді я тобі припаду до душі?
– Може, й так,– посміхнулася Наран-Сесег.
– Ану, скажи, щоб той чоловік віддав мені своє лахміття! – сказав хан.
– Гаразд! – погодилася красуня.
Вона принесла лахміття, одягла хана, посадовила його на сивого бика й каже:
– Тепер їдьте мандрувати хоч на три дні! Цікаво, яким ви повернетеся до свого палацу?
Хан рушив у дорогу, а Наран-Сесег зараз вирядила гінців, щоб сповістити всьому народові:
– Їде до вас на сивому бику страхітливий негідник. Хоч і схожий він на жебрака, а проте несе народові велике лихо. Треба його позбутися!
Люди відразу ж вирили на дорозі велику яму, натягали каміння. Тільки-но з’явився на дорозі обдертий, брудний хан, вони штовхнули його в яму, засипали землею й закидали камінням.
А хлопець-пастух повернувся на батьківщину з красунею-дружиною Наран-Сесег і щасливо жив з нею аж до старечих років.
* Бурхан – статуя божества.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: