ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Мудрий стрілець
Мудрий стрілець

Жив колись Меел-батор. Відколи жив, завжди змагався він у боротьбі з багатьма звитяжними й дужими баторами, та ніколи спиною не торкався землі – ніхто не міг побороти Меела-батора.
Рідний народ Меела пишався його силою, розумом і кмітливістю.
Неподалік жив по сусідству молодий, але хвалькуватий і заздрісний батор Еелен. Нападати на чужі землі, красти чужу худобу було його улюбленою розвагою.
Почувши про силу й славу Меела-батора, хвалькуватий Еелен-батор вирішив побити його. Зібрав триста воїнів і рушив з ними на батьківщину Меела-батора.
Прибувши з військом на кордон, Еелен-батор надіслав до старого батора гінця з такими словами:
«Ти, кажуть, колись побив мого батька. Через те я йду на тебе війною!
Молоде щеня завжди забуте, молодий батор завжди дужий.
Спробуй встояти проти мене! Чекаю відповіді до наступного сонця, а тоді відразу йду на тебе...»
Меел-батор, як і належало його рокам та мудрості, прийняв зухвалий виклик і надіслав гінцем таку відповідь:
«Якщо хочеш помірятися силою – спробуй!»
Діставши таку відповідь, Еелен-батор сердито пробурчав:
– Ага! Отож ти не шкодуєш своїх гнилих жовтих кісток!
Наказав поставити в широкому степу Шамша багато повстяних юрт, став дожидати світанку.
Тієї ж ночі й Меел-батор рушив у похід на ворога.
Найдивовижніше було те, що старий батор ішов на бій сам, без війська. Він узяв лише улюбленого лука, зробленого з кістки, й одну добрячу стрілу з пір’ям та залізним наконечником. А ще запросив з собою найкращого гостроокого мисливця-слідопита.
От і все військо Меела-батора.
Старий батор та його розвідник довго йшли в широкому степу Шамша, дослухаючись до нічних шерехів. Нарешті вони побачили безліч вогнів. Скільки їх – годі було полічити, так само, як не можна полічити коней у великому табуні, що збився докупи серед стену. Це палахкотіли багаття, позапалювані воїнами Еелена-батора.
– Багацько війська привів до нас батор чужої землі! Як же ми його подужаємо? – спитав мисливець-слідопит, з тривогою поглядаючи на жовті вогні багать.
Меел-батор спокійно відповів:
– Добрі собаки-чабанки не перелічують, скільки вовків напало на овечу отару, а хапають за горлянку ватажка вовчої зграї, яка після того розбігається... Слухай старого батора – йди у широкий степ Шамша, де горять багаття воїнів чужої землі. Там, серед багатьох юрт, знайди найбільшу, найкраще оздоблену юрту. У ній, гадаю, відпочиває сам Еелен-батор. Скажи йому, що я прохаю в нього на одну люльку тютюну, бо, дуже поспішаючи в похід, забув удома кисет. А сам тим часом примічай, який із себе чужий батор, скільки вершків має його тіло завдовжки й завширшки та в якому місці юрти він сидить. Потім знайдеш мене он на тій північній горі й перекажеш, що побачив. Іди сміливо...
Незабаром мисливець був уже серед повстяних юрт, у яких розташувалося вороже військо. Роздивившись, він побачив найвищу, багато оздоблену гостроверху юрту з білої повсті, Він підійшов до цієї юрти й почув могутній голос, що долинав звідти.
Мисливець оглянув юрту з усіх боків. Заввишки вона була понад вісім ступенів, завширшки – понад шістнадцять. Вартові впустили мисливця в юрту, бо він не мав при собі зброї й до того ж пояснив, навіщо прийшов до чужого батора.
Еелен-батор сидів на білій повстині просто під димарем, упершись плечима в схил юрти. Обабіч нього в двох величезних казанах кипів жовтий чай. Біля кожного казана поралося четверо слуг. Вони один за одним подавали баторові кухлі чаю, а він випивав їх одним ковтком.
Мисливець привітався й сказав:
– Наш Меел-батор заради знайомства прохає у тебе тютюну. Він так поспішав у похід, що забув удома свій кисет.
– Отож старий верблюд таки хоче воювати зі мною,– посміхнувся Еелен-батор,– Ну що ж, передай йому мій тютюн: нехай ще раз покурить перед смертю, доки йому не почорнів живіт.
І велетень одсипав із свого кисета добру жменю міцного тютюну.
Розвідник повернувся до свого батора, що дожидав його на північній горі, й розповів йому про все, що побачив. Не забув також переказати хвалькуваті слова батора з чужої землі.
– От він який! – спокійно всміхнувся Меел-батор,– Ну що ж, побачимо, чий живіт скоріш почорніє!.. А тепер повертайся у ворожий стан,– наказав мисливцеві,– та гляди, щоб тебе не помітила сторожа. Мабуть, Еелен-батор ум’яв чимало баранини – тож і досі п’є свій жовтий чай; вижлуктить відер з десять, перш ніж вкластися спати. Треба поспішати, поки він ще сидить, підперши плечима схил своєї юрти. Ти підповзи до юрти і вибий кресалом іскру, якраз навпроти його спини. Тоді мерщій тікай убік, припади до землі й слухай, що діятиметься в юрті...
Ніч іще дужче потемніла, коли мисливець повернувся у ворожий стан. Вартові стояли що десять кроків, лунко перегукуючись між собою. Та спритний мисливець проповз на животі між ними, не зламавши ані стеблинки в сухій траві. Він підкрався до високої юрти з північного боку й викресав іскру саме навпроти спини велетня, котрий досі сидів у своїй юрті, сьорбав чай і голосно розмовляв.
Ледве сяйнула іскра, вибита кресалом, мисливець скочив убік і тієї ж миті почув могутній посвист стріли. Вона прилетіла з північної гори, де сидів Меел-батор. Стріла прошила повсть високої юрти, й раптом мисливець почув, що в юрті страхітним голосом ревнув велетень:
– Годі! Не час пити чай! Чую в спині гостре, холодне залізо! Звідкіль воно? Сурміть на сполох!
Загула сурма. І відразу ж у стані нападників зчинився галас, ґвалт, лемент переляканих людей, іржання коней. Багаття згасли, й воїни в щільній темряві, збиваючи один одного з ніг, замість бойових коней сідали на корів, замість списів і стріл хапали поліна, вдягали на голови замість шоломів казани, в яких цілісіньку ніч варили м’ясо чужих корів та овець...
Скориставшися з такого безладдя, сміливий мисливець-слідопит непомітно зник з табору й незабаром повернувся на північну гору до Меел-батора.
Старий батор вислухав його розповідь і спитав:
– Твоє око й рука не могли схибити? Ти викресав іскру саме навпроти хребта цього зажери, охочого до крові й чужого добра?
– Ні! Мої око й рука не могли схибити, шановний баторе! – скромно відповів мисливець.
– Я вірю тобі. Моя стріла влучила з великою силою. Вона зробила своє. Ворог більше не прийде.
І двоє славних баторів, радіючи, спустилися з північної гори в теплу влоговину. Тут вони розв’язали свої торби, зварили найкраще м’ясо. Випили найміцніший духмяний напій. Потім полягали спати.
Рано-вранці Меел-батор прокинувся й сказав мисливцеві:
– Ану, зійди он на той пагорб – глянь, що там поробляють наші вороги!
Мисливець виліз на пагорб, придивився й сказав:
– Бачу, що юрти розібрані й воїни чужої землі рушають туди, звідки прийшли. У стійбищі бачу лише сумні чорні кола од вогнищ та ще великого рудого верблюда. Він лежить біля того місця, де стояла висока юрта Еелена-батора.
– Нумо, поглянемо, якого це верблюда вони покинули,– усміхнувся Меел-батор і разом з мисливцем попрямували до ворожого стійбища.
Коли вони підійшли, то побачили, що на землі лежить не великий рудий верблюд, а лежить і вмирає сам Еелен-батор, прошитий влучною стрілою.
Він був надто важкий, через те воїни, що поспіхом відступали на південь, покинули його тут на з’їжу вовкам.
Батори-вороги, які досі ніколи не бачилися, зміряли очима один одного.
Еелен-батор підвівся на ліктях і грубо промовив:
– Сивий Мееле-баторе! Я багато чув про тебе. Кажуть, у боротьбі з найдужчим твоя спина ніколи не торкалася землі. Ти старий роками, і я думав, що твої руки й очі теж постаріли. Але я помилився. Це ж твоя стріла, пущена з вершини північної гори, прошила мені спину. Чому ж ти вирішив убити мене з далекої відстані?
– А чому ти прийшов сюди здалека? Ти шукав моєї смерті, а знайшов свою,– відповів Меел-батор.
– Я людина молода, мені б ще треба пожити на золотій землі...
– Якщо ти хотів жити на золотій землі, то чому ж не жив на своїй, а хотів загарбати мою землю? Чи тобі було тісно на своїй золотій землі?
– Твоя правда, сивий баторе. Але ти вчинив недобре, коли поцілив мене стрілою вночі, здалека, крізь повсть юрти. Ти зламав закон битви...
Меел-батор засміявся.
– А ти, коли напав на нашу землю, хіба питав нас – нападати тобі чи ні? Невже після цього ми ще будемо радитися з тобою, як нам тебе вбити?
Еелен-батор нічого не зміг відповісти на це й заплющив очі.
– Вийми свою стрілу...– попрохав він старого Меела-батора.
Сивий батор витяг стрілу із спини свого недруга, й Ееленбатор одразу вмер.
...От як Меел-батор урятував рідну землю від нашестя лютого й пожадливого ворога.
Так оповідають про це старі люди.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: