ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як чоловік із змією судився
Як чоловік із змією судився

Якось пішов рибалка до річки риби наловити. Цілий день сірома промучився і нічого не зловив. Ішов мимо подорожній і каже йому:
– День добрий, приятелю! 
– Доброго тобі здоров’я! – відказав бідолаха. 
– Спіймав що-небудь? 
– Якби ж то, цілий день промучився – і нічогісінько! 
– Ну ж бо, – мовив подорожній, – закинь разочок на моє щастя, побачимо, що витягнеш. За роботу дістанеш якусь копійчину. 
Ще раз закинув рибалка сіті. Став вибирати їх і здивувався: 
– Цілий день ловив тую рибу, а вона, бач, твоє щастя! 
А як витяг сіті на пісок, аж сльози йому на очі набігли: у сітях був глек, а в ньому, певне, гроші... Прокляв рибалка свою долю, та що вдієш: віддав глека подорожньому, а той йому заплатив, як обіцяв. 
Чоловік радий, схопив того глека та мерщій у ярочок, щоб відкрити на самоті. Сів і обережно зняв кришку. Тільки нахилився до глека, як висунулася звідти зміюка, обвилася йому навкруг шиї і мовила: 
– Я тебе з’їм! 
Чим же я завинив перед тобою? – питається той. 
– Я тебе з’їм, – знов каже змія. – Той, хто мене вкинув сюди, був людиною, твоїм братом. Коли він закрив мене і вкинув у річку, я присяглася з’їсти першого чоловіка, якого побачу, коли виберуся з глека. 
– Ні! – сказав чоловік. – Не маєш права їсти мене, бо я зробив тобі добро. А як хочеш не по праву чинити, то що ж – їж! 
– Маю право, – затялася змія, – бо той, хто закрив мене, був людиною, і я вже сказала тобі, що присяглася. Тільки аби довести тобі це право, ми підемо попитаємо перших трьох, кого стрінемо. 
Чоловік узяв глека, і вони рушили. Перший стрівся немічний кінь, його й попрохали вислухати їх. Змія почала розповідь здалеку: 
– Якось мене спопав один чоловік і, помучивши досхочу, закрив у глек, а глек закинув у річку. Довго-довго я сиділа в ньому, ще трохи – і була б померла з голоду. Я все благала бога, щоб допоміг мені вийти звідти, але насамперед присяглася з’їсти першу людину, яку побачу. Оцей чоловік сьогодні, ловлячи рибу, виловив глека і, подумавши, що в ньому гроші, відкрив його, а я, як і присяглась, обвилася круг його шиї. Тепер скажи: маю я право з’їсти його чи ні? 
– їж, їж! – мовив кінь. – Бо ж людині не можна вірити. 
– Стривай, чому ти так говориш? – жахнувся чоловік. – Чим я завинив перед тобою? 
– Слухай же! – мовив кінь, обпершись об дерево, щоб устояти на ногах. – Народивсь я в селі. Перший мій господар був бідняк. Тож, коли я підріс, він продав мене багатієві. Доки я був молодий, господар дуже добре дбав про мене. Двоє слуг мене доглядало: я завжди ходив чистий, вичесаний, нагодований і напоєний. Коли господар мій збирався кудись їхати, одягали на мене парчеве сідло і срібну вуздечку. І господар все пестив мене. Коли я постарів, він купив молодого коня, а я став йому за другого. Але й тоді було мені добре. А ще за кілька років продав він мене вугляреві. А той, сіромаха, весь час мандрував з місця на місце, і доводилося мені возити усе його збіжжя, перевантажував мене без міри. Якось, голодний і зморений, упав я з усією поклажею і ледве підвівся. 
Вугляр дуже розлютився і продав мене циганам. Влітку, доки було тепло, ті ще сяк-так доглядали мене, пасли. А тепер, як бачиш, зима, і цигани, не маючи корму, покинули мене тут подихати з голоду. А я ж стільки вірно служив. Ось чому людині не можна вірити. 
Вислухавши коня, змія підстьобнула чоловіка, і вони пішли далі. Йшли, йшли і здибали собаку. Змія зупинила його і розпов іла все так, як і коневі. Собака, ледве дослухавши її, мовив зловтішно:
– Їж, їж! Людині не можна вірити. 
– Чому? – запитав чоловік. 
– Ось послухай, – почав собака. – Коли я був цуценям, господиня мила мене двічі, а то й тричі на день та все з милом. Обідав я за одним столом з господарями, спав у теплому кутку. А коли постарів, викинули мене у двір. Багато років я стеріг садибу від лихих людей. А коли вже зовсім став негодящий, викинули мене геть на вулицю. Якось я спробував повернутися назад. Так що б ти подумав? Зачинили ворота, стали всі, хто з ціпом, хто з каменюкою, та так мене відлупцювали, що вже ледь живого викинули на гноїще. Ніде мені подітись, то й іду я оце топитися. Тому й кажу: коли людина не пам’ятає добра, то й вірити їй не можна. 
Змія підхльоснула чоловіка, і вони пішли далі шукати третього, останнього. Чоловікові на щастя, назустріч ішла кумася лисиця. Змія покликала її, а чоловік тайкома показав лисиці свої пальці. Та зрозуміла, що він обіцяє їй десяток курей, і пішла собі далі, от ніби й не чує змії. Тоді 
змія голосніше попросила її зупинитись на хвилинку, розсудити їх з чоловіком. Лисиця стала віддалік і каже: 
– Про який суд можна тут говорити, коли ти взяла його за горло і душиш? Відпусти його, коли хочеш, щоб я вас розсудила. 
І гадюка зразу спустилася долу. Затим почала свою розповідь: 
– Мене схопив один чоловік, закрив у глек і закинув у річку.,. 
– Стривай, – перепинила її лисиця, – коли ти справді хочеш, щоб я вислухала вас, то не бреши так безсоромно: як могло таке здоровенне зміїще поміститися в тому глекові? 
Тепер чоловік вихопився наперед: 
– Правда, правда, так було. Я її звідти випустив. 
Лисиця обернулася до нього: 
– І ти, чоловіче, мене дурити! Та я рідному батькові не повірила б! 
Змія розсердилась і залізла в глек, тільки голова її стриміла зверху. 
– А бачиш, – мовила лисиця. – Таки не вміщаєшся! 
І тоді змія залізла з головою. Лисиця моргнула чоловікові, і той закрив глек. 
– Закинь глека в болото, – сказала лисиця, – і більше ніколи не судися із зміями. А коли принесеш курей, шукай мене тут. 
Чоловік від щирого серця подякував лисиці і мовив: 
– Хай же буде так, щоб ніде без тебе суд не вершився! 
І відтоді повелося, що судді та владики носять лисячі шуби. 
Увечері чоловік вернувся додому і поклав у кошик дванадцять курей. 
– Куди це ти збираєшся? – йому жінка. 
Тоді він розповів про все, що сталося з ним. Жінка подумала: «Але ж і дурень мій чоловік! Віддавати курей лисиці!» І коли чоловік, набідувавшись, міцно заснув, жінка встала і замість курей посадовила в кошик хорта. Вранці чоловік підхопився, спросоння, не глянувши в кошик, закинув його за плечі й подався до умовленого місця. Свиснув раз, другий – і лисиця вже тут. Стала над кошиком, витріщила очі, щоб курей налякати. Тож, коли чоловік  одкрив кошика, він і оком кліпнути не встиг, як хорт роздер лисицю. Тільки й мовила сердешна:
– А таки справді людині вірити не можна!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: