ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Кішка й дурні люди
Кішка й дурні люди

Їхав якось купець на торг і побачив на дорозі кішку. Голодна вона була, квола. Підібрав він її, щоб не мучилася. Надвечір добувся до села. А мишей там було – тьма. Зайшов він ночувати до корчми, пустив кішку, й вона переловила всіх мишей.
Вранці прийшли до корчми селяни випити по кухлю пива, аж бачать: не стало мишей. То зайдуть, бувало, до корчми, а миші – і по столах, і коло кухлів. Питають вони корчмаря, куди, мовляв, миші поділися. 
А той засміявся та й каже: 
– Поснули, я вином їх напоїв. 
А тоді розповів про купця та кішку. 
– Невже вона й справді їх половила? – чудувалися люди.– Де б це й собі купити таку кішку, щоб усі миші в селі знищила? 
– Можу продати,– обізвався купець.– Але дорого. 
– Скільки просиш? – почали ті прицінюватися. 
– Засипте її грішми, скільки піде, стільки й буде. 
Селяни погодилися. Та коли вони засипали кішку грішми, купець посунув її, і селяни знову мусили сипати гроші. 
Тоді купець витяг кіщиного хвоста й сказав: 
– І його засипте. Саме хвіст кішці найпотрібніший, щоб ловити мишей. 
Ще досипали селяни грошей, купець оддав кішку та й поїхав собі. 
А трохи перегодом дурні люди згадали, що забули спитати купця, чим кішку годувати. І побігли за ним. Бачить купець, селяни женуться за ним, та й думає: мабуть, дотямили, що обдурив їх. І ну коня поганяти. Він тікає, а селяни за ним, біжать і гукають: 
– Гей, зупинися! Скажи, що твоя кішка їсть? 
– Масло й сало! – крикнув купець. 
А селянам причулося: «Нас їй мало». Злякалися. 
– Хай вона пропаде, щоб ми її так годували! – сказали всі.– Краще вб’ємо її. 
Вернулися до корчми. Посідали віддалік, ніхто не наважується підійти до кішки ближче. Нарешті хтось насмілився, підняв стільця й кинув на неї. Кішка втекла в хлів. 
– Що ж робити? – питають селяни одне одного.– Як вилізе вночі – всіх нас подушить. Що ж придумати, щоб її вбити? 
Побрали вони палиці та сокири і ну гатити по дверях та черепиці, а кішка сидить тихо, наче й нема її там. 
– А що тут думати, браття! – озвався тоді піп.– Запалимо хліва! 
Сказано – зроблено. Запалили хліва, піднявся густий чорний дим. Жарко стало у хліві, навколо все горіло, і кішка непомітно прошмигнула в двері. А ті, що були перед дверима, злякалися, покидали палиці й розбіглися хто куди. Одному кішка вискочила на плече, і той упав з переляку. Інші подумали, що він заліг, як солдат, і теж попадали на землю. А кішка тим часом вскочила в церкву. Тоді селяни послали найхоробрішого, щоб здалеку подивився, що вона там робить. 
Пішов найхоробріший, заглянув у вікно і бачить: сидить кішка, облизує лапи й раз по раз очима блискає. Хоробрий селянин подумав, що то вона хоче напасти на нього, і втік. 
– Ну що там? – спитали його. 
– Не питайте! – відповів хоробрий.– Чого тільки не обіцяла!.. «Як вилізу,– каже,– нікого живого не залишу». 
Так врятувалася кішка від дурних людей.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: