ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Лихе слово не забувається
Лихе слово не забувається

Була в лісі печера, а в ній малі ведмежата. Одного разу неподалік від тієї печери рубав дрова дроворуб і помітив, як із кущів вилізло ведмежа й зачепилося за гілку шипшини. Воно силкувалося і так і сяк звільнитися від гострих шипшинових колючок, та все даремно. Шкода стало дроворубові ведмежати, поклав він сокиру, пішов, одчепив колючу гілку, взяв мале на руки й відніс до печери. Тоді знову заходився коло роботи. 
А ведмедиця, мати маленького ведмежати, усе те бачила й надумала подякувати чоловікові. 
– Ти зробив мені велике добро, чоловіче,– сказала вона.– Хочеш, ми станемо друзями? 
Чоловік на те пристав, і вони подружили. Спочатку дроворуб боявся ведмедиці, але мало-помалу звик до неї, і зробилися вони великі друзі. Кожного разу, коли дроворуб приходив у ліс, ведмедиця помагала йому складати дрова, а тоді вони домовлялися знову зустрітись коло печери, де дроворуб порятував ведмежа. І щоразу гомоніли, як добрі друзі. 
Вони так здружилися, що й цілувалися на прощання. Та якось дроворуб сказав ведмедиці: 
– Е, добрий із тебе товариш, все в тобі подобається мені, тільки душею чую: є в тобі щось лихе. 
Чоловік не подумав, що цими словами образить ведмедицю. А вона лише головою кивнула. Каменем запали в серце ведмедиці чоловікові слова, боляче їй стало, але вона промовчала, тільки витягла шию і попросила: 
– Удар мене сокирою по голові, удар, скільки сили маєш, а то я тебе з’їм! 
Дроворуб розгубився, почав казати ведмедиці, що не може вдарити її. А та знай своєї: удар, і край! А не вдариш – то з’їм тебе! 
Бачить чоловік, не відступається ведмедиця, то замахнувся і вдарив сильно і завдав їй великої рани. Засмучені розійшлися вони, але домовились навідуватися до тієї місцини неподалік від печери. 
Не раз приходив туди дроворуб, никав коло печери, але ведмедиці більше не зустрічав. Подумав: чи не загинула вона від рани? Він і досі не міг збагнути, нащо ведмедиця надумала таке, адже вони були добрі друзі. Минуло багато років, дроворуб уже й забув про ведмедицю. Та якось випадком здибав її в лісі. Впізнали одне одного, привіталися, розговорились, як давні знайомі. А коли дроворуб склав на віз дрова й хотів уже їхати, ведмедиця сказала йому: 
– Ану, друже, обдивись добре мою голову,– чи знайдеш те місце, де колись ударив мене сокирою? 
Чоловік розгорнув хутро й побачив: рана так заросла, що й рубця не видно. 
– Ото диво,– мовив він,– і не сказав би, що тут була рана! А я ж добре пам’ятаю той день, наче все це було вчора; я дуже вдарив тебе, навіть думав, що ти загинула від глибокої рани. 
І ведмедиця відказала: 
– Бачиш, мій друже, рана заросла, я сама забула про неї, але того, що ти сказав мені, не забуду до смерті. Отож затям: і найболючіша рана забувається, а лихе слово – ніколи.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: