ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як друзі вовків налякали
Як друзі вовків налякали

Подружилися якось віл, осел, баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл – мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову. 
– Баране, а візьми-но ту вовчу голову та кинь її в торбу! – сказав віл. 
Баран був сильний, але полохливий і побоявся взяти голову. Глянув і обійшов її. Тоді цап, слабосилий, але безстрашний, узяв ту голову й заховав у торбу. Пішли вони далі. Йшли, йшли і зайшли в ліс. Бачать, вогонь горить. Чом не піти туди, не погрітися трохи? А прийшли, то таке побачили! Сидять круг вогню вовки, кашу варять. 
– Добривечір! – кажуть їм друзі. 
– Доброго здоров’я! – відповідають вовки.– Варимо оце кашу, а м’ясо саме йде. 
Злякався баран та й каже: 
– Як треба м’яса, то й у нас є.– І звелів цапові: – А вийми те м’ясо з торби! 
Цап до торби та й виймає вовчу голову. 
– Давай більшу,– втрутився віл.– Що цієї голови – бачиш, скільки їх, усім треба, щоб вистачило. 
Цап знову виймає ту саму голову. 
– Цю? 
– Та ні! Діставай більшу! – закричали друзі. 
Поклав цап вовчу голову в торбу, попорпався трохи, тоді вийняв її та й питає: 
– Цю, чи знову не ту? 
– Ні, більшу, більшу давай! – закричали всі. 
Слухають вовки та й думають: «Он скільки побратимів наших побили, поки прийшли сюди. Що ж буде з нами?» 
От один вовк і каже: 
– Піду-но я води принесу. Треба долити в кашу! – Пішов та й не вернувся. 
Інші чекали, чекали, тоді ще один озивається: 
– Чогось забарився наш товариш. Чи не скоїлося чого? Піду і я по воду.– Пішов та й не вернувся. 
А за ним і ті вовки розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий-престарий. 
От баран його й питає: 
– Куди це поділися твої побратими? Пішли по воду та й не вернулися! 
– Сам дивуюся, куди вони могли подітися? Може, що скоїлося з ними в лісі? Піду-но я побачу,– сказав старий вовк і, як дим, щез у лісі. 
А друзі посідали коло вогню. З’їли кашу, напилися води й полягали спати. Не прийшли вовки й на другий день, а тоді й зовсім подалися кудись з лісу. І зажили друзі вільно й щасливо.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: