ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Битий небиту несе
Битий небиту несе

Якось вийшов голодний вовк із лісу. Такий голодний – ледве ноги тягне. А лисиця ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.
– Що з тобою, кумо? Чого це ти така рада? – сердито запитав вовк. 
Як же мені не радіти, кумцю? – відказує лисиця.– І весела я, і сита. Нарешті втішилося моє серце. 
– Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? – чудується вовк. 
– Ой, кумцю, кумцю, якби ти бачив те весілля в селі – стільки їства, стільки питва всякого – очі розбігаються! Покликали туди й мене – з’їла я швиденько кілька засмажених курочок і бігом до тебе, скажу, думаю, кумові, хай і він завітає на таке багате весілля, покуштує смаженого ягняти чи теляти. 
– Кумо! – аж скрикнув зголоднілий вовк.– Зараз же заведи мене на весілля, бо я такий голодний, що й тебе з’їсти можу. 
– То й ходімо, кумцю, ходімо! – заквапилася лисиця.– На таке багате весілля заведу тебе – вік пам’ятатимеш! 
Ішли вони, йшли, аж ось, нарешті, й село. А хати були тоді малі, низькі, соломою криті. Вилізли вовк з лисицею на ту хату, де гуляли весілля, подивилася лисиця в комин та й каже: 
– А-а, вогонь, а не горілка! 
– Кумо, невже й тобі дають пити? – питається вовк. 
– Дають, кумцю, аякже,– відповіла та і встромила голову в комин.– А-а-а, ну й смачне курча, ще й олією полите. Що-що, а курчат смажити тут уміють,– примовляє. 
Вовк облизався і каже: 
– Кумо лиско, дай же й мені трохи! Страх як їсти хочеться. 
– Зараз, кумцю, заразі Ходи, ставай на моє місце і стромляй голову в комин. 
Устромив вовк голову в комин, а лисичка його ще й підштовхнула. Упав вовк прямо на стіл. Закричали гості, дехто кинувся тікати, а сміливіші побрали палиці та вила й прогнали вовка. Так побили його, що бідолаха ледве добіг до лісу. 
А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама наречена. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її: 
– Геть, злодійко, ач допалася! 
Лисиця зойкнула та тікати! Вся голова біла, в молоці. Прибігла вона до лісу, лягла та й думає: «Як там вовчик? Чи не прибили?» І в ту ж мить побачила вовка. Той ледве йшов. А лисиця почала стогнати й примовляти: 
– Ой, мамочко, мало не вбили мене люди! Ой, мамочко, так по голові били, аж мозок тече! 
Вовк прислухався – лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи: 
– Ой, кумо, побили мене! 
–  Ой, вовчику, ой, кумцю, побили й мене, кості мені поламали, мозок випустили. Бачиш – уся голова біла. Не знаю, як до хати дійти, щоб хоч коло дітей померти та щоб не рознесли орли й ворони кісточок моїх.
Шкода стало вовкові лисиці: так плаче та приказує. То він і каже: 
– Допоможу тобі, кумо, додому добутись. Я теж побитий, але ж мозок у мене не тече. А ти вся заляпана. 
Нагнувся вовк, вилізла лисиця йому на спину та й посміхається. Пройшли трохи, вовк ледве ноги волочить, а лисиці смішно, що побитий вовк несе її, от вона й каже: 
– Битий небиту несе, битий небиту несе! 
– Що ти там кажеш, кумо? – перепитує вовк. 
– Та так, нічого! Промовляю до своєї побитої голівоньки, щоб зажила швидше. 
Іде вовк далі, а лисиця знову своєї: 
– Битий небиту несе, битий небиту несе! 
– Потерпи, лисичко, потерпи, кумо! – умовляє її вовк.– Скоро будемо вдома, потерпи ще трохи. 
А лисиця аж давиться сміхом і все примовляє тихенько: 
– Битий небиту несе, битий небиту несе! 
Прислухався вовк і зрозумів, про що казала лисиця. Розсердився, скинув її зі спини: 
•– Ось я тобі покажу, хто битий, а хто небитий! 
Та за нею! 
Тікає лисиця щодуху, ось-ось дожене її вовк, дарма що побитий. Нарешті вскочила в нору, але вовк таки вхопив її за ногу. А лисиця скривилася від болю та й каже: 
– Держи, вовче, корінь, держи, вовче, корінь! 
Випустив дурний вовк лисиччину ногу і вчепився зубами в корінь. А лисиця як запищить: 
– Ой, мамочко, без ноги лишуся! Ой, мамочко, з’їсть мою ногу! 
А вовк чує це та ще дужче гризе. Гриз, гриз, доки зуби виламав.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: