ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Що шукав, те й знайшов
Що шукав, те й знайшов

Якось крутився біля кошари старий вовк – хотів щось украсти. Аж ось вийшла з кошари вівця і почала пастись. Побачив її вовк, підійшов та й каже: 
– Чуєш, овечко, я тебе з’їм! 
Спочатку вівця злякалася, але подумала та й каже: 
– Знаю, що з’їси мене, але ти зачекай, поки я натішуся цією травичкою. Довше подивишся на мене, апетит кращий буде. 
– Гаразд! – сказав вовк і солодко облизався. 
І от почала вівця підстрибувати та гратися, спочатку помаленьку, потім швидше, швидше і так стрибала, що вовк і не помітив, як вона вскочила в кошару. Вовк аж нестямився од злості – як же це могло статися, що вівця сама попалась йому в лапи, а тоді обдурила його? 
Лютий побіг він до лісу. Там у видолинку побачив козу, що ласувала листочками та жолудями. 
«Ха,– засміявся вовк,– вівця мене обдурила, а козі не вдасться!» Побіг і скоро наздогнав її. 
– Підійди ближче, кізонько, я тебе з’їм. 
Злякалася коза, як побачила налиті кров’ю вовкові очі, та й каже: 
– Знаю, вовче, знаю: я в твоїх лапах. Тільки прошу тебе, дозволь мені вискочити на оте каміння й заспівати, дай порадіти востаннє, а ти подивишся, посмієшся, зголоднієш і любесенько з’їси мене. 
Вовк погодився. А каміння те було серед страшних ям. 
Стрибнула коза на один камінь, тоді перескочила на другий, третій і, поки вовк розкумекав, у чім річ, коза вже щезла за горбом. 
Втратив дурний вовк і козу. Сердитий-пресердитий подався світ за очі. Вийшов на галявину, коли бачить: ослик пасеться. 
– Гей, осле,– закричав вовк,– я з голоду вмираю! Двоє мене обдурили, але тебе вже я з’їм. 
– Ой, вовчику, я оце недавно втік од поганого хазяїна – решето зробив він з моєї спини. Надумався сам себе порятувати. Я такий радий, що стрів тебе, що ти зразу з’їси мене. Але спершу похвалюся новиною. Учора розносили указ про ослів, і всім нам причепили по одному до кожного копита. А я, дурний осел, ніяк не можу прочитати, що воно там написано в тому указі. Може, ти, вовче, прочитаєш? 
– Повернися – побачу! – мовив вовк. 
Ослик підняв одну ногу, другу, а вовк, що не знав ніякого письма, поклацав зубами по підковах та й каже: 
– В указі говориться, що старим вовкам належать молоді вівці, молодшим – старші; на підкові один гвіздок, два, три... 
І почав рахувати. А ослик як брикне його щосили по голові, так вовк одразу і впав на землю, а ослик тоді втік. 
Прийшов вовк до тями, роззирнувся, згадав усі свої невдачі і почав себе лаяти: «Вівцю знайшов – та обдурила мене і втекла; знайшов козу – і та підманула мене. Аж якийсь осел – і той піддурив мене, та ще й голову мені розбив. Чи мені, голодному й старому вовкові, треба були пісні й танці або чиїсь укази? Батько мій був неписьменний, не вмів читати, не любив, щоб йому танцювали й співали, зате ж він ніколи не ходив голодний. Хоч би це хто добре набив мене і не казав би, за що!» 
Поки вовк отак приказував, з кущів вискочив вівчар і ну молотити вовка палицею. Ледве втік той від страшних ударів. Прибіг у ліс та й каже собі: «Що шукав, те й знайшов».



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: