ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як друзі разом у лісі жили
Як друзі разом у лісі жили

Багато років служив віл господарю. Служив і думав, що, може, хоч на старості літ господар дасть йому спочинок, і їсти дасть, і пити.
Та не так вийшло. Давно постарів віл, але й досі мусив тягати за собою важкого воза та плуга. Щоранку хазяїн запрягав його, і цілісінький день віл молотив на току жито-пшеницю, а щоб не їв зерна, на морду йому одягали торбу. Терпів старий віл і думав: «От обмолотимось, обсіємося, і тоді вже хазяїн дасть мені відпочити. Він же бачить, що я ледве ходжу, яка тепер з мене робота!» 
І ось одного разу він почув, як господар казав своїм дітям: «Хай-но обсіємося, будемо думати, що робити з волом. Постарів він, ослаб, а на весну й зовсім нікудишній буде – не робітник він уже. Заріжемо його та м’яса нав’ялимо». 
Почув це віл та й каже: «Ох і невдячний же ти, чоловіче! Скільки років я прослужив тобі, а от постарів, і ти, замість пожаліти, дати мені померти спокійно, хочеш мене зарізати. За що? Чи не я тягав твої вози, орав поля, де потім виростала пшениця, і ти втридорога продавав її на базарі? Чи не я молотив твій хліб, а ти ще й намордника чіпляв мені, 
щоб, бува, не з’їв якої зернини, дарма що орав тобі й возив? А як постарів, то ти не жаліти – бити почав мене, он шкіра вся як решето стала! І тепер не даєш мені відпочити – хочеш зарізати мене. Ні, більше я не терпітиму. Втечу від тебе в ліс, на волю». 
Так вирішив старий віл і втік од господаря. Йшов він, ішов, аж зустрічає його півень та й питає: 
– Куди йдеш, воле? 
І віл розповів йому про своє горе. 
– Візьми й мене з собою,– сказав півень.– Я теж чув, як моя господиня казала дочці: «Треба зарізати старого півня. Толку з нього ніякого. Хоч на суп буде!» 
Віл погодився, і пішли вони разом. 
Ішли вони, йшли, коли це назустріч їм осел. 
– Куди ви, воле й півню? 
Ті розповіли йому. Осел наставив вуха й каже: 
– Візьміть і мене, разом підемо, бо й мій господар не кращий од ваших. Сідла з мене не скидає–геть шкіра пооблазила. Так нав’ючує мене кожного разу, що ледве на ногах стою, а передихнути не дасть – візьме в руки палицю і б’є, що сили має. 
Прийняли вони осла й разом попрямували до лісу. 
Коли це кіт біжить, питається: 
– А куди ви? 
Віл пояснив – так і так, мовляв, тікаємо од лихих хазяїв. 
– Візьміть і мене,– проситься кіт.– Цілісінький день мучать мене хазяйські діти. Мало їм, що я ловлю мишей, то зробили ще й возика, впрягають мене, й катай їх! А хіба це котова робота? Більше терпіти я не можу, піду краще з вами. 
Взяли і його. Пройшли трохи, аж назустріч їм заєць. 
– Куди ви? – питає вола. 
Той сказав. 
– Візьміть і мене,– почав їх умовляти заєць,– а то від мисливців просто життя немає, цілий день ганяються за мною. 
Взяли зайця й пішли разом. А як прийшли в ліс, не могли натішитися воленькою. 
Коли настала осінь, зібрав віл друзів і каже: 
– Давайте попрацюємо, збудуємо дім, щоб було де сховатися від холоду. 
– Як похолодніє,– відказав осел,– я повернуся хвостом до вітру та й перезимую. Мені хати не треба. 
– Я вилечу на дерево та й перебуду зиму,– прокукурікав півень. 
– А я залізу в глибоке дупло і там пересиджу,– пронявкав кіт. 
– А я зариюся в листя під кущиком і теж якось перезимую,– сказав заєць. 
Почув таке віл і заходився будувати сам. Збудував хату, а замість даху нап’яв шкуру – він її здер із дохлого вовка, якого знайшов був у лісі. 
Прийшла зима. То віл наїсться, нап’ється та й спить у теплій хаті. А якось увечері зірвалася завірюха, мете, віє, мороз аж тріщить. Позбігалися тоді до старого вола його друзі й почали проситися до хати, щоб не замерзнути в лісі. 
Перший прибіг осел, гукає: 
– Волику-братику, відчини, замерзну я в лісі! 
А віл відповідає: 
– Іди геть! Повернися хвостом до вітру та й зимуй. Заплакав осел, і віл його пожалів, пустив до хати. Коли це приходить півень: 
– Відчини мені, воле, бо замерзну! 
А віл йому: 
– Киш звідси! Вилети на дерево та й кукурікай. 
А потім шкода йому стало старого півня, впустив і його. 
Так було і з котом, і з зайцем. Спочатку віл дорікав їм, що не хотіли будувати хату, а потім жалів і пускав у теплу хату. 
Зігрілися друзі, повеселіли. А якось уночі завили в лісі вовки, голодні та змерзлі. 
Осел і каже: 
– Воле, дівчата співають, я їх покличу! 
А віл: 
– Ти що, осле, з глузду з’їхав? Які ще дівчата в дрімучому лісі? 
Не послухав осел старшого товариша й заревів на весь голос. 
Почули вовки ослиний рев, оточили хату й гукають: 
– А відчиніть, приятелі, хочемо побачити, хто нас кликав! 
Полякалися всі, але віл сказав: 
– Відчиніть, побачимо, чого їм треба. 
Відчинили. Увійшли вовки в хату, побачили друзів, дуже зраділи та й кажуть: 
– Послухайте, приятелі, яку ми вам пісеньку проспіваємо! 
І заспівали: що, мовляв, ми шукали, те й знайшли. 
Тоді віл каже: 
– А тепер, любі гості, нашої послухайте.– І заспівав: що, мовляв, зробили з тим, хто на хаті, те й з вами зробимо. 
Почув це старший вовк і наказав: 
– Біжіть подивіться, що там таке на хаті! 
Вилізли вовки на дах, побачили вовчу шкуру, злякались і всі повтікали. 
Залишився в хаті сам старший вовк, і друзі напали на нього. Віл товче рогами, осел – ногами, кіт кігтями дряпає, півень дзьобом довбе, а заєць усе бігає – рушницю шукає, щоб убити сірого. 
Били, били, а тоді віл узяв вовка на роги й викинув за поріг. Підвівся вовк та мерщій кущами до своїх, а льодяні бурульки луп та луп його по спині. Догнав старий вовків і розказав, як заєць стріляв у нього з рушниці й зрешетив усю спину. Розказав таке і впав мертвий.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: