ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Легкий хліб
Легкий хліб

Носив у лузі косар. Стомився і сів під кущем відпочити. Узяв торбинку, розв’язав і заходився їсти.
Виходить з лісу голодний вовк. Бачить – косар під кущем сидить і щось їсть. 
Надходить до нього вовк. 
– Ти що їси, чоловіче? 
– Хліб,– відказує косар. 
– А смачний він? 
– Ще б пак! 
– Дай мені покуштувати. 
– Будь ласка! 
Одломив косар шматок хліба і дав вовкові. 
Сподобався вовкові хліб. Він і каже: 
– Хотів би я щодня хліб їсти, але де мені його брати? Порадь, чоловіче! 
– Добре,– каже косар,– навчу  тебе, де і як хліб брати.
І почав він учити вовка: 
– Спершу треба землю зорати... 
– Тоді й хліб буде? 
– Ні, братику, стривай. Потім треба землю заборонувати... 
– І можна хліб їсти? – замахав вовк хвостом. 
– Що ти, зажди ще. Раніше жито посіяти... 
– Тоді буде хліб? 
– Ні ще. Дочекайся, доки жито зійде, холодну зиму перезимує, навесні виросте, потім закрасує, потім почне наливати зернятка, потім достигати... 
– Ох,– зітхнув вовк,– дуже ж довго чекати. Але тепер я вже наїмся хліба досхочу! 
– Де там наїсися! – перебиває косар. – Рано ще. Спершу достигле жито треба зжати, потім у снопи пов’язати, снопи ці в копи поставити. Вітер їх провіє, сонечко просушить, тоді вези їх на тік... 
– І хліб їстиму? 
– Який нетерплячий! Спершу треба снопи обмолотити, зерно в мішок зібрати, мішки до млина завезти та борошна намолоти... 
– І все? 
– Ні, не все. Борошно треба замісити у діжі й чекати, поки тісто підійде, тоді в гарячу піч садити. 
– І спечеться хліб? 
– Еге ж, спечеться хліб. Отоді й наїсися його, скінчив косар науку. 
Задумався вовк, потім почухав лапою потилицю й каже: 
– Ні, ця робота дуже марудна й тяжка. Краще порадь мені, чоловіче, як легше їжу добувати. 
– Ну що ж, – каже косар, – якщо не хочеш тяжкого хліба їсти, пораджу тобі легкий. Йди на вигін, там кінь пасеться. 
Пішов вовк на вигін. Побачив коня. 
– Коню, коню! Я тебе з’їм. 
– Гуси, гуси! Я вас з’їм. 
– Що ж,– каже кінь,– їж. Тільки спершу зніми з моїх ніг підкови, щоб не поламати тобі зуби об них. 
– Ай справді,– погодився вовк. 
Нагнувся він підкови знімати, а кінь як ударить його копитом у зуби... 
Перекинувся вовк і ну тікати. 
Прибіг до річки. Бачить – на березі гуси пасуться. «Чи не з’їсти мені їх?» – думає. Потім і каже: 
– Що ж,– відказують гуси,– їж. Але спочатку зроби нам одну послугу перед смертю. 
– Яку? – питає вовк. 
– Поспівай нам, а ми послухаємо. 
– Це можна. Співати я мастак. 
Сів вовк і давай співати. А гуси крилами – мах, мах! Знялися й полетіли. 
Провів вовк гусей очима і пішов далі ні з чим. Йде та й лає себе найгіршими словами: «Чи не дурень я, га? Нащо я погодився співати гусям? Ну, тепер кого не зустріну з’їм!» Тільки він так подумав, коли бачить – плентається дорогою старий дід. Вовк підбіг до нього. 
– ДМУ, Діду! Я тебе з’їм. 
– Чого так квапитись! – каже дід.– Давай спершу табаки понюхаємо. 
– А смачна вона? 
– Спробуй, то знатимеш. 
– Давай! 
Вийняв дід із кишені капшук з табакою, сам понюхав і вовкові дав. 
Як нюхнув вовк з усієї сили, то цілий капшук тютюну вдихнув у себе. А потім як почав чхати на весь ліс... Нічого од сліз не бачить, усе чхає. Так із годину чхав, поки всю табаку не вичхав. Оглянувся потім, а діда й сліду нема. 
Пішов вовк далі. Йде він, іде, коли бачить – на полі отара овець пасеться, а пастух спить. Нагледів вовк в отарі найбільшого барана, схопив його й каже: 
– Баране, баране! Я тебе з’їм. 
– Що ж,– каже баран,– така моя доля. Але щоб не мучитись мені довго та й тобі щоб не ламати зубів об мої старі кістки, стань краще онде край того видолинка і роззяв рота, а я зійду на пагорок, розженуся і сам ускочу тобі в рота. 
– Спасибі за пораду,– сказав вовк.– Так і зробимо. 
Став він край видолинка, роззявив рота і чекає. А баран 
вибіг на пагорок, розігнався та – трах! – рогами вовка в голову. Аж іскри посипалися в того з очей, світ йому затьмарився. 
Очухався вовк, повертів головою та й гомонить сам до себе: 
Цікаво: з’їв я його чи ні? 
А тим часом косар кінчив роботу та йде додому. Почув він вовкові слова і каже: 
– З’їсти то не з’їв, а легкого хліба спробував.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: