ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Чорт-злодій
Чорт-злодій

Поїхав дід у поле орати. Взяв собі на обід перепічку. Поклав її на воза, а сам оре. Орав, орав, стомився, підійшов до воза перепічку покуштувати, сили набратися.
Підходить – аж тут чорт із-під самісінького носа в нього вихопив перепічку та мерщій у болото.
Розсердився дід на чорта і гайнув за ним. Прибіг на болото, бачить – чорт у прірву провалився. Дід зопалу теж туди шубовсть.
Оглядівся на дні прірви, а там великий палац, і в ньому повнісінько чортів. Став дід придивлятися, котрий чорт схопив його перепічку. Та де там пізнаєш: усі чорти однакової масті.
– А хто у вас тут найстарший? – питає дід у чортів.
– Отой,– кажуть,– що за столом сидить.
Підійшов дід до найстаршого і мовить:
– Твій чорт поцупив у мене перепічку. А другої в мене нема. Звели йому віддати мені перепічку.
Найстарший і каже:
– Шукай у молодих: старі цим не промишляють.
Підійшов дід до гурту молодих чортів:
– Ану, роззявляйте роти! Віддайте перепічки!
Роззявили чорти свої пельки. Подивився дід і бачить в одного в роті недоїдену перепічку.
– Оце моя перепічка! – каже дід найстаршому. Найстарший тупнув ногою на чортеня.
– Навіщо дідову перепічку вкрав? Дід – убогий чоловік, то ще й ти кривдиш його. Коли так, забери, діду, його до себе, хай відслужить за шкоду.
Почухав дід потилицю.
– Куди його брати! Мені й самому їсти нічого. Та й роботи в мене нема.
– Байдуже,– каже найстарший,– він сам собі роботу знайде.
Погодився дід і забрав молодого чорта.
«Може,– думає,– хоч у ліс по дрова з’їздить».
Привів дід чортеня додому. Дістали дід з бабою жменю жита.
– Давайте я змелю,– мовить чорт.
– Це неважко, ми самі змелемо.
– Ні, наполягає чорт, дайте я змелю.
Дали йому жита. Заходився чорт молоти. Баба вже й хліб замісила, а в жорнах повно борошна. Стали дід з бабою борошно в засік сипати – повен-повнісінький насипали. Хвалить дід чорта:
– Оце робітник!
Поїхав дід з чортом поле орати. Чорт каже дідові:
– Запряжи мене в соху замість коня.
Запріг дід чорта в соху. Не встиг дід і оком змигнути, як чорт геть усе поле зорав.
– Тепер що робитимемо? – питає чорт.
– Землі в мене більш нема,– каже дід.
– Давай візьмемо в пана ділянку лісу: викорчуємо й пшеницею засіємо.
Так і вчинили. Чорт за один день ліс порубав, викорчував, виорав і засіяв пшеницею. Гарна виросла пшениця. Чорт вижав пшеницю, в п’ятки поставив і заходився ділити: половину панові за галяву, половину дідові за насіння та роботу:
Чорт каже дідові:
– Домовся, діду, з паном так: йому віз, а нам оберемок.
Дід так і сказав панові. Заздрісний пан думає собі: «Гаразд, віз не оберемок. Обдурю я діда». Накидали пану віз пшениці.
– Тепер бери свій оберемок,– каже пан дідові.
– Хай мій помічник візьме – я вже старий, мені не дотягти.
– Гаразд, хай бере помічник.
Завихрився чорт по полю, зібрав до купи всі снопи, згорнув їх і потяг додому.
Пан тільки очима лупає.
Дома чорт дмухнув на пшеницю – вона н змолотилася. Насипав дід повні засіки врожаю.
А тепер,– каже чорт дідові,– давай поїду по дрова.
Запріг дід коня. Чорт сів і поїхав. У лісі, без сокири і пилки, повиривав з корінням найгрубіші дерева, навантажив віз майже до неба, сів зверху, цмокнув на коня. Кінь форкнув і помчав, дороги не добираючи,– по корінню, по кущах та чагарниках.
їде дорогою пан четвериком. Задивився на диво: такий нужденний кінь, а тягне віз дров, мало не до неба. А його четверик наледве одну порожню бочку волочить.
– Гей,– каже пан візникові,– нумо поміняємося: візьми моїх четверо, а мені віддай свого.
– Давай.
Віддав чорт панові сухореброго коня, взяв у нього четверик,– та тільки й бачили йото.
Приїжджає додому:
– Приймай, діду, коней!
У діда від подиву аж люлька з рота випала.
– Де ти взяв їх?
– Обміняв на твого коня.
– Та у мене ж і сіна немає їм...
– Нічого, буде і сіно.
Перекинувся чорт парубком і пішов до пана.
Часом нема у вас, пане, якоїсь роботи? – питає.
– Звичайно, є,– каже пан.– Дивись – повна стодола жита немолоченого.
Пішов чорт до обори. Поскладав усі снопи на току, а потім як дмухне, так усе й змолотилося: солома окремо лежить, жито нарізно, полова осібно. Поглянув пан: чисто змолочено.
Що ж тобі заплатити за таку роботу?
– Та нічого. Дай, якщо не шкода, оберемок сіна.
Зрадів пан, що такий робітник трапився.
– Отам,– каже,– біля річки стіг стоїть. Насмикай собі оберемок сіна.
Пішов чорт, обмотав стіг мотузом і потяг. Побачив економ. Побіг до пана:
– Ой, паночку, ви сказали молотнику взяти оберемок сіна, а він увесь стіг потяг.
– Оце-то шахрай! – розсердився пан.– Випусти на нього пару волів – хай вони його забуцають.
Випустили волів, а чорт їх за роги та й покидав на стіг.
– Ой-йой! – кричить пан.– Напустити на нього вепрів – хай вони йому литки обірвуть!
Пустили вепрів. Чорт і їх за вуха та на стіг. Пан як побачив таке, то в нього й очі рогом полізли.
Відслужив чорт рік і каже дідові:
– Ну, діду, може, я вже відробив тобі за перепічку?
– Авжеж! – засміявся дід.
– Відпустиш мене, діду, додому?
– Та іди собі, хіба я тебе тримаю, але пам’ятай, як то воно шукати легкого хліба...
Махнув чорт хвостом і мерщій до свого болота.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: